Публікація В. Мороза “Гріх самозгуби” (“Галичина” за 15 листопада 2012 р.) привернула широку увагу наших читачів, які просять продовження теми.
Думається, багато корисного почерпне для себе кожен, хто уважно ознайомиться і з публікацією нашого колеги Богдана ФІГОЛЯ.
Після проголошення незалежності України з благословення блаженнішого митрополита Київського і всієї України Філарета було перевидано книжку 1897 року монаха Митрофана “Загробная жизнь” про те, як живуть наші померлі і як будемо жити ми по смерті. У передньому слові наголошується, що християнські достоїнства цього духовного твору дозволяють йому і нині залишатися сучасним.
Оскільки з плином часу придбати цю понад 300-сторінкову книжку є мало можливим, то скористаймося нагодою сприйняти розумом і душею основні її думки.
Як таємно і недосяжно для розуму відбувається з’єднання душі з тілом в утробі матері, так само відбувається й роз’єднання. Бог заповів, що кожна людина повинна бути повсякчас готовою до смерті. Вона є страшною для праведника та грішника й однаково приходить до кожного. Повелінням Духа Святого, однак, смерть для першого є прекрасною і лютою - для другого. Згідно зі Святим Писанням, тіло повертається в землю, а дух - до Бога, Який і дав його.
Смерть приходить тоді, коли людина звершила на землі те, що їй було накреслено Богом, за що праведні й дякують Йому. Тут доречно згадати великого св. Антонія, який спитав у Господа: чому одні вмирають молодими, а інші живуть до глибокої старості? Творець відповів, щоб він на себе вважав і нема йому користі дізнаватися про інших. А св. іван Золотоустий звертається до тих, хто пізнав з благодаті Божої Його премудрості, радіти в смертний час, бо це є перехід до безкінечного і незрівнянно кращого життя. Бо Господь сотворив людину не для того, аби вона Його гнівила порушенням Святої Волі. Справедливе ж покарання у підсумку є добром і припиненням зла. Так для людини є благотворною смерть. Безперечно, слід у повсякденності пам’ятати, що кожен із нас є відкуплений хресною смертю ісуса і виправданий від первородного гріха. Наше завдання полягає у стримуванні себе від спокуси, у провадженні праведного життя, щоб не чекати з острахом смерті.
У видінні св. Макарію Александрійському ангел повідомив: кожна душа - благочестивої людини чи грішної - відчуває переляк через присутність страшних і грізних ангелів. Вона чує і розуміє наші ридання, але сама не може промовити жодного слова. Лякає її дальший шлях. Потім божественні сили стають проти нечистих духів, щоб подати добрі помисли, слова і діла душі, яка трепетно очікує свого присуду.
Богоосвічені мужі стверджують: при останньому подихові людські діла немов зважуються - якщо правий бік візьме гору, то місце душі серед ангелів; якщо рівновага або ледь схиляється вліво - Бог у своїй великій милості рятує душу. Отже, від нас самих за благодаттю Божою залежить присуд душі після смерті. Тому покаяння, сльози і добрі справи повинні супроводжувати нас безперервно, аби здобути вічне життя серед ангелів. Це є заодно відповіддю для тих, хто не сприймає вічності душі або відкладає добрі справи і каяття на завтра. А його може вже попросту не бути…
Праведну душу приймають святі ангели, оберігають і відводять у світле і радісне місце для вічного життя. Грішну ж душу зустрічають злі духи, котрим вона служила в земному житті безбоязно і тепер мусить з’єднатися з ними навічно. інколи Господь удостоює перед смертю святого Причастя не особливо благочестивих, позбавляючи їх від давніх гріхів. Раптову смерть посилає як один із засобів духовної покари для очищення гріхів юності, незнання та забуття.
Значення третього, дев’ятого і 40-го днів
Перші два дні після смерті душа перебуває на землі і в супроводі ангелів відвідує місця, де творила правду, - біля своєї земної домівки та домовини. Третього дня християнська душа возноситься на небеса для поклоніння Богові - ось чому св. Церква приймає приношення і править молитву за померлого, панахиду. Лише на третій день обов’язковим є похорон, коли одночасно звертаємося розумом і серцем до Христа - Переможця смерті, через Якого випрошуємо прощення і вічне життя для близького померлого. і як важливо за життя покаянням знищити вчинені гріхи, які після цього вже не згадуються ні під час митарств, ні на суді Божому.
Цим слід керуватися в земному житті, бо весь простір від землі до неба має 20 відділень, або судилищ, на яких прийшла душа звинувачується бісами в гріхах, часто й неналежних їй: сказано ж: сатана - батько брехні.
Як повідомила у видінні преподобна Феодора, добрі ангели супроводжують душу до неба у напрямі сходу, на шляху якої є злі духи, котрі зупиняють і висловлюють вчинені у земному житті гріхи. Перше митарство - гріхи марно-, пусто- і лихослів’я, насмішки, блюзнірство, виконання пристрасних пісень і гімнів, сміх і регіт тощо. Друге - всяка брехня, клятвопереступництво, зайве призивання імені Божого та невиконання даних Йому обітниць, затаювання гріхів під час сповіді. Третє - намовляння на ближнього, осудження, знищення і знеславлення, лайки, насмішки з одночасним забуттям власних прогрішень та недоліків при неувазі до них. Четверте - черевоугодництво через ненажерство, пиятику, споживання страви без молитви, порушення постів, сластолюбство, перенасичення, бенкетування та інші спокуси. П’яте - лінивство і нехіть служіння Богові, полишення молитви, дармоїдство, невиконання своїх обов’язків. Шосте - злодійство явне і таємне. Сьоме - сріблолюбство і скупість. Восьме - лихоїмство і присвоєння чужого багатства. Дев’яте - неправда: суд, міра, вага тощо. Десяте - заздрість. Одинадцяте - гордість, марнославство, самовозвеличування, недостатня честь родичам, духовним і цивільним владам, непокора та непослух щодо них. Дванадцяте - лютість і гнів. Тринадцяте - злопам’ятство.Чотирнадцяте - вбивства. П’ятнадцяте - чародійство, спокуса, створення отрут, обмови і нашіптування, пародійне прикликування темних сил. Шістнадцяте - блуд помислами, побажаннями і самими ділами, а також не пов’язаних шлюбом осіб, насолоджування гріхом, гріховні споглядання і доторки. Сімнадцяте - перелюбство через недотримання подружньої вірності, блудіння посвячених Богові осіб. Вісімнадцяте - содомські, тобто протиприродні гріхи та кровозмішування. Дев’ятнадцяте - неправдиві мудрування про віру чи сумнів у ній, відступництво та богохульство. Двадцяте митарство - немилосердя та жорстокість. Через це душа переходить третього дня після смерті.
Після поклоніння Богові велиться душі показати різні обителі святих і красу Раю, що триває впродовж шести днів. Здивована душа прославляє Бога-Творця, забуває власні земні скорботи. Але винна в гріхах при баченні насолоджень святих починає переживати і докоряти за власну безпечність впродовж життя і погане служіння Богові. На дев’ятий день душа знову возноситься для поклоніння Богові. Дуже важливою є молитва Церкви в цей час, вимолюючи ласку Вседержителя про зарахування її до дев’яти ангельських ликів.
За велінням Владики душа надалі впродовж 30 днів водиться по пекельних відділеннях, бачачи і чуючи звідусіль мучеництво, плачі грішників, переживаючи, аби й самій не бути осудженою на тамтешнє перебування.
На 40-й день душа втретє возноситься для поклоніння Богові. і тільки тепер праведний Суддя визначає належне за її земним життям місце перебування. Звідси й намагання родичів молитвою і відправою в храмі випросити ласку в Творця для новопреставленої душі, де вона перебуватиме до часу страшного загального суду. Цей загробний стан душі за її моральним життям на землі не остаточний і може змінитися. Панахиди служаться на дні народження, іменини, кончини померлих. Дуже помічними є молитви т. зв. сорокоусти.
Знаю, що глибоко побожні люди промовляють у ранкових та вечірніх правилах молитви за живих і мертвих близьких поіменно, у перших числах кожного місяця дають на 12 служб Божих за живих і стільки ж чи менше - за померлих. Практикуючі віряни такі списки завершують словами “за всю родину” і, відповідно, “за душі в чистилищі”.
Велика тайна Божа I воля Божа