13 грудня в Івано-Франківську відбулася традиційна проща вірних Івано-Франківської Архієпархії до Архікатедрального і Митрополичого собору Воскресіння Христового. Вона відбудеться у свято апостола Андрія Первозванного та чергову річницю заснування Івано-Франківської Митрополії УГКЦ.
Як відомо Назва Архікатедрального собору є глибоко історичною, адже такою ж була назва головного храму міста Станіславова від початку його існування та збудованого ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів у 1672 році.
На початку XVIII століття у Станіславові з’явилися отці-єзуїти. У 1720 році місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський розпочав будівництво єзуїтського костелу.
Коли копали котлован для фундаменту костелу то знайшли скарб — 14 тисяч злотих, з яких половина пішла на будівництво храму. Фінансову допомогу для будівництва костел отримував і від Вікторії Лешинської, дружини Йосипа Потоцького. Перший єзуїтський костел був відкритий в 1729 році. Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Станіслава Потоцького та Крістіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.
Святиню споруджено у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму.
Стрункий силует головного фасаду Архікатедрального собору доповнюють шатроподібні завершення двох веж, форми яких запозичені з гуцульської дерев’яної архітектури.
Декор багатого інтер’єру доповнює барочні скульптури головною вівтаря, а саме фігури ангелів, святих і апостолів.
Спорудження тривало до 1763 року . А вже через рік, у 1764 році під час облоги міста російською армією була знищена вежа храму.
У 1772 році, після першого поділу Польщі, Івано-Франківськ перейшов під владу Австро-Угорщини. Орден єзуїтів був заборонений на території імперії Габсбургів і нова адміністрація міста в 1773 ропі закрила єзуїтський монастир, передавши його приміщення міській громаді. Поступово споруда занепадала.
Після припинення діяльності чернечих орденів австрійцями у 1774 р. костелом користувалися гімназисти і греко-католицька громада почергово. Під час пожежі 1868 року собор дивом не постраждав. На прохання українців австрійський уряд 1849 р. передав храм їм у власність. Дещо пізніше, в 1885 році, була заснована Станіславівська Греко-Католицька Єпархія, і колишній костел отримав своє сучасне ім’я — собор Воскресіння Христового.
Інтер’єри собору можна охарактеризувати як виконані у візантійському стилі, а п’ятиярусний іконостас, встановлений ще в 1901 році, вражає красою і майстерністю виконання. Ікони та розпис на стінах собору належать відомим художникам Юліушу Макарівському і Модесту Сосенку (1875-1920 рр.), іконостас же розписував Антон Монастирський(1878-1969 рр.). Від 1946 до 1989 р. у зв’язку з ліквідацією Греко-Католицької Церкви храм був православним. 28 січня 1990 – Воскресенський собор повернуто УГКЦ.
У 1993 р. на фасаді встановлено горельєф А. Шептицького, а у 1997 р. у нішах поміщено скульптури княгині Ольги і Володимира Великого як первосвятителів Русі, а також блаженного мученика Григорія Хомншина, єпископа станіславівського (1904-1945 рр.). Автор робіт – В. Довбешок.
У крипті собору поховані відомі діячі УГКЦ, зокрема, єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).
Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (†1730), його сестра Вікторія — перша дружина коронного гетьмана Юзефа Потоцького, знайдену 1885 року труну з її прахом 1886-го перенесли до Франківської колегіати. Також було поховано багато монахів-єзуїтів.
Пресслужба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ
