З нагоди Дня батька, виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун привітала свого тата і розповіла його біографію.
Батько Уляни Супрун - Юрій Юрків народився в Рогатині у 1935 році, інформує Фіртка.
"Одні з найсильніших спогадів батькового дитинства — коли він був зовсім маленьким, його віддали до бабусі з дідусем, бо батьки були задіяні в підпіллі, захищаючи Україну від нацистів та совєтів. Дідусь мого тата був священником. Батько пам’ятає, як із дідусем ходив у ліс хоронити УПістів, убитих німцями.
Наприкінці Другої світової війни тато з батьками були вимушені залишити свою рідну країну. Членам підпілля неминуче загрожував розстріл або тюрма. Тоді в родині вже було троє дітей. Пішки, поїздом, із допомогою небайдужих людей, ще під час бойових дій, вони проїхали сотні кілометрів, до Ландеку. І опинилися в таборі для переселенців. Там мій дід став лідером української спільноти, яка організувала собі школу, хори та жила активним культурним життям. Тато пам‘ятає, як гралися із покинутими мінами, не знаючи, що це", - поділилась Супрун.
Завдяки допомозі далеких родичів після Ландеку родина потрапила до США, а саме — до Детройту. Там Юрій Юрків, як і інші українські діти, пішов до школи. Мову йому довелося вчити на ходу, адже не було ні соціальної допомоги, ні курсів англійської, а батьки його працювали на будь-яких роботах, які знаходили.
"По завершенню школи татові пропонували стипендію на навчання в Massachusetts Institute of Technology (на той час і до сьогодні — найкращому університеті з підготовки інженерів у США). Але стипендія покривала лише частину витрат на навчання, і батько не зміг нею скористатись через фінансову неспроможність сім’ї. Він зрозумів, що оплатити освіту самотужки не вийде, тому записався добровольцем до американського війська. Аби після служби потрапити на навчання до університету. Тато служив у війську під час Корейської війни в американському контингенті в Європі. Завершував службу в підрозділах розвідки. Він отримав американське громадянство завдяки службі. Протягом служби він листувався з моєю мамою, а коли повернувся — вони одружились. Батько працював на заводі, який виробляв танки, але і далі мріяв стати інженером. Тому вдень працював на заводі, а вечорами — навчався на інженера. В інші вечори, коли мав можливість, або вихідними, ходив із сім‘єю на пластові сходини, допомагав нам із домашніми завданнями, опікувався своїми батьками", - розповіла держчиновниця.
Загалом в сім'ї народилось троє дітей. Уляна Супрун має старшу сестру та брата.
"Дуже добре пам’ятаю, як мама готувала на вечерю тости з яєшнею та бобами і називала це “сніданком на вечерю”, щоб дітям це виглядало розвагою, а не скрутою. Пізніше я дізналась, що часто грошей не вистачало на всіх, тому їли лише діти, а батьки залишались голодними. Попри складне фінансове становище, ми з братом та сестрою навчались у приватній українській школі. Всі публічні школи були англомовними, а мої батьки хотіли, аби ми не втрачали своєї ідентичності. Щодня ми ходили до школи, у суботу мали «школу українознавства», танцювальні гуртки, хори, “Пласт”, а в неділю ходили до української церкви, літом на Пластові табори", - ділиться спогадами Уляна Супрун.
Коли батько здобув освіту інженера, матеріальне становище родини трохи покращилося.
"Хоча ми і далі не мали відпусток чи відпочинку у класичному розумінні цього слова. Якщо родина і подорожувала, то в межах штату і до знайомих, у яких можна було б пожити. На той час ми з моїми братом та сестрою вже вступали в університети і брали освітні кредити. Батьки завжди підтримували нас, але привчили з дитинства не розраховувати, що нам все прийде «безкоштовно». Треба було працювати влітку, вечорами або на вихідних, бо те, чого сам досягаєш, має найвищу цінність", - пише виконувачка обов'язків міністра охорони здоров'я України.
Нагадаємо, сьогодні в Україні вперше офіційно святкують День батька.
