Багато хто з нащадків колоністів і емігрантів переконаний, наче Україна, до приїзду їх предків, була безлюдна, і всі, - і етнічні українці і етнічні росіяни водночас приїхали на безлюдну, нічийну територію, і є в Україні дві державотворчі нації, (бо боролися етнічні українці і етнічні росіяни пліч-о-пліч з імперією за незалежність від Росії, за незалежну Україну), і треба для них дві державні мови, і ділити треба між ними все порівну, по справедливості.
Цитата: «Наприклад, в Швейцарії чотири державні мови, в Бельгії дві».
А мені хочеться сказати, і це дійсно правда: у Гондурасі одна мова – іспанська, в Анголі одна - португальська, а в Камеруні дві - французька і англійська. Але ви не подумайте, що в Гондурасі живуть іспанці, в Анголі – португальці, а в Камеруні французи і англійці, - там живуть тубільці. По класифікації «українофобів» вони: іспаномоовне населення (індійці), португаломовне населення (негри), франкомовне і англомовне населення (негри). А знаєте, що ці країни об'єднує? - Це колишні колонії. Чиї? - Подивіться на державні мови і все стане зрозуміло. Україну хочуть поставити в цей ряд.
Доречно було б сказати декілька слів про країни Європи, які нам ставлять у приклад.
Бельгія. Частини двох народів в одній країні. Валлонія, частина Франції, французька мова. Фландрія, частина Голландії, голландська мова. У результаті - дві державні мови. Причому на місцевому рівні відбувається жорстке мовне протистояння, бо валони відмовляються говорити по-нідерландськи, а фламандці по-французьки, отак і живуть франкомовний південь і нідерландомовна північ, а країну постійно лихоманить, вона близька до розпаду на дві частини.
Швейцарія. Країна на стику етнічних земель трьох народів. Частини трьох народів в одній країні: німці (60%), французи (30%), італійці (живуть тільки в одному кантоні на межі з Італією) (10%), ретороманці, які говорять на італійському діалекті, як гуцули на діалекті української (0,5%).
У результаті - чотири державних, і три офіційні мови. Фактично використовуються дві мови - німецька і французька, при чому двомовності практично не спостерігається, в німецькій частині вас з вашою французькою відмовляться розуміти і навпаки, швидше можна порозумітися перейшовши на «нейтральну» англійську. Ось вам і «багатомовна» Швейцарія.
Уявімо собі у нас державу, віртуальну Швейцарію, у такому складі: Брянська область Росії, Гомельська область Білорусії, Чернігівська область України в одній державі - ось вам і Швейцарія. Тоді можна було би говорити про три державні мови.
Можна уявити і варіант Гондурасу, тоді одна державна мова іспанська, в нашому випадку одна державна – російська. У нас зараз в Україні «варіант Гондурасу», - на папері українська державна, а використовується російська, причому у всіх сферах і на всій території України, і у західній її частині, зокрема. Візьміть хоч би комп'ютерні програми, меню до електронної апаратури, технічну літературу і технічну документацію і т.д і т.п.
Україна не безлюдний острів. Прокиньтеся, Україні більше 1000 років, ви живете в державі Україна.
Багато хто стосовно України міркує так, неначе Україна була безлюдна, і всі і українці і росіяни водночас приїхали на безлюдний, нічийний острів під назвою «Україна» і починають ділити все порівну, по справедливості, у тому числі визначати мову фільмів у кінотеатрах, мову навчання у школах і т.д. Один фільм по-російськи, один по-українськи, один клас україномовний, другий російськомовний і т.д. А чому захисникам прав російськомовних така маячня не приходить в голову, коли вони знаходяться у себе на історичній батьківщині в Росії? Узяти і все поділити пропорційно. Якраз там, в Росії, це було б таки справедливо і доречно, адже татари, осетини, якути, чеченці і т.д., - так як і росіяни, є корінними народами цієї території. А росіяни в Україні, на відміну від них, - це нащадки колоністів або нещодавні емігранти.
Притча про яблука і груші, про хату і ізбу,
або про те, чому в Україні має бути дві державні мови, тобто 50% на 50%
Російський Іван говорить: «У нас триста років було 10 яблук, а ви, українці здобувши свою незалежну державу, потрохи відбираєте у нас всі яблука. Ґвалт, нас обкрадають! У вас українців же раніше яблук взагалі не було, а тепер ви забираєте все собі, не справедливо це». І починають росіяни говорити про демократію, про громадянське суспільство, про вищість прав людини над правами нації, і починають боротися, - одні за всі українські яблука, а інші за половину.
Російський Іван почав з того, що у них було 10 яблук. А передісторію «чомусь» забув? А її українцям варто знати і не забувати: «Жили–були українці в своїй хаті, а росіяни жили в своїй ізбі. Було у українців 10 яблук, а у росіян 10 груш. Прийшли росіяни до українців додому у хату, і забрали собі їх 10 яблук. Багато часу пройшло з тих пір, настільки багато, мов і не були ніколи українці власниками яблук…
І ось, настали нові часи, - господарі яблук почали повертати собі свої яблука, - спочатку повернули 5, потім 6, потім 7, і 8. А два поки-що, (напевне з доброти душевної), пригноблювачам-грабіжникам залишили. А вони, росіяни, дуже звикли до цих яблук, і говорять: давайте «по-справедливому» - 5 яблук вам, а 5 яблук нам, половину вашої хати - нам, а половину - вам.
І запитали українці у «братів-росіян», а як на рахунок розділу груш, і половини вашої ізби, якщо ви вже такі нам «брати»? І страшно на це образилися «брати», сказавши у відповідь: «Не лізьте до нас в нашу ізбу. Бо ми це інше, ви наше не чіпайте. Ми вже більше 300 років в цій хаті живемо, господарюємо і вважаємо цю хату своєю, і до цього часу всіма яблуками володіли, і теж вважаємо їх своїми. Давайте підемо на компроміс, 50 на 50 або «по-справедливості». Ви українці повинні бути раді, що ми вам хоч 5 яблук даємо. А про нашу ізбу, і про наші груші ви не маєте права говорити, бо це буде не по-братськи».
Ось, які нахаби ці українці, росіяни з ними по-доброму хотіли, пропонували все їх українське добро порівну поділити. А вони...
Стефанко С.Л.
