Ціна відповідальності

Долями українців щодня топчеться війна. Стукає в двері, вперто тисне на клямку, заходить в оселю і забирає безцінний спокій. Настає момент відвертої сповіді громадянина: чи готовий я захищати свою державу, за якою мене ідентифікує світ, в якій зберігся мій ген, чи маю сміливість боронити землю, на якій, хоч і бідний, та міцно стою? Усвідомлення відповідальності перед державою – річ тонка. Багатьох це відчуття застало зненацька, часу на обдумування не було. Доводилося робити вибір відразу.

Війна, звісно, не єдина ситуація, коли час брати відповідальність тут і тепер. Воювати можна не тільки на фронті – фактор боротьби і протистояння присутній в найважливіших сферах життя українців.

Такий нині час – руйнуємо старе, будуємо нове. В кожного різні погляди на цей неминучий процес: хтось готовий латати, відновлювати старе, а хтось прихильник будувати з нуля.

Та очевидно одне: в обох випадках важливо шукати зерно правди, планувати майбутнє і діяти відповідно, не боротися заради боротьби. У рамках закостенілої пострадянської системи ці завдання стають надскладними.

Повноцінний фронт борців проти системи Януковича та, не забуваймо, Кучми почав формуватися після Революції Гідності. Спроби були і до Майдану, але не такі серйозні, адже не була пролита кров. Коли Україна здобула перших Героїв, що віддали життя за державу, тоді почався відлік нової історії українців.

Без сумніву, незважаючи на ентузіазм і бунтарство, ми ще слабкі, нам не вистачає далекоглядності й елементарного досвіду. Та, хоч і дорогою ціною, помалу ми його здобуваємо.

Нова патрульна поліція, створена в Україні, – чи не найуспішніша реформа з часів Майдану. Ми пам’ятаємо, що після Революції Гідності довіра до правоохоронних органів була повністю знівельована, а про безпеку людей хтось у державі мусить дбати щодня. Цю відповідальність на себе взяли молоді хлопці й дівчата, які прийшли в поліцію, а серед них є й ті, що повернулися з фронту.

До лав патрульних потрапили і колишні міліціянти, хоча в меншості. Цього навряд чи можна було уникнути, адже на поліцію перетворився один із сегментів міліції, як молода брунька на старому дереві. Звідусіль на її репутацію чигає небезпека – хтось приємно дивується, захоплюється, а комусь не терпиться якнайшвидше дискредитувати. А найкраще це вдається тим, хто знає всі потайні місця системи, всі слабкості, якими в разі чого можна скористатися. Так і є, новим поліцейським непросто, адже працюють вони з громадянами, що не готові визнавати своїх помилок, а звикли діяти за принципом «порішати». З другого боку, патрульна поліція – тільки один елемент у великій правоохоронній системі, притім не найголовніший.

Основний двигун правоохоронних органів, на жаль, ще не замінений. Реформи приживаються досить важко, система скрипить, тріщить, але не здається. Переатестація старих працівників міліції відбулася за принципом «кругової поруки». Хто будь-що хоче залишитися, той усілякими можливими й неможливими методами відвойовує своє тепленьке місце. І громадськість тут, на жаль, не всесильна.

Зі слів Хатії Деканоїдзе, станом на жовтень штат Національної поліції України складає 130 тисяч працівників. Серед них – 118 тисяч поліцейських і 12 тисяч держслужбовців. Фактично у відомстві працює 109,6 тисяч осіб, з яких поліцейськими є понад 99,1 тисяч.

Загалом, атестацію пройшли понад 68 тисяч працівників. За її результатами, зі служби звільнили понад 5,2 тисячі поліцейських. Серед керівництва найвищої ланки не пройшли атестацію 26%, середньої – 14%. Комісії рекомендували підвищити посади майже 4,5 тисячам поліцейських і понизити – близько 4,8 тисячам. «Через кілька місяців у Нацполіції кожен третій буде новим працівником», – підсумувала голова відомства.

В Івано-Франківській області атестацію пройшли 1352 особи, з них 49 – безуспішно. Рекомендовані до пониження в посаді 87 працівників, до підвищення – 104. Як бачимо, чималий відсоток старих міліціянтів таки втримався на посадах:

Враховуючи таку ситуацію, патрульній поліції і надалі працювати буде непросто. Основний її склад таки залишиться скоріше старим, аніж оновленим. Протистояння і нервова війна старого покоління міліції з новими поліцейськими, вочевидь, триватимуть ще довго, намітилися вже і перші конфлікти.

Суперечка за участю голови патрульної поліції Івано-Франківська Дмитра Міхальця та учасника АТО – показовий приклад ситуації, в якій двоє б’ються, а третій з цього користає. Її учасники – молоді українці, один з яких обрав фронт змін у правоохоронній системі, а інший – шлях справжньої війни.

У результаті конфлікту голові патрульної поліції Івано-Франківська Дмитру Міхальцю оголосили підозру в перевищенні службових повноважень за ст. 365, ч. 2 Кримінального кодексу України. Злочин за цією статтею карається позбавленням волі на строк від 3 до 8 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років.

Ситуація стала дуже резонансною і отримала чимало критики. Люди стали шукати правди, захотіли розібратися в тому, чи справді конфлікт був настільки серйозним, що новий голова поліції заслуговує на таке жорстке покарання. Як бачимо, закони в Україні є, от тільки карати за ними почали нових людей із постмайданівської генерації, а на злочини старих міліціонерів закривають очі.

Це не дивно, адже за діями нових полісменів стежать вчорашні міліціонери, кожну помилку прицільно аналізують і чекають на влучний момент, щоб покарати – ткнути носом у нову статтю закону і продемонструвати свій досвід, приховану силу. Роблять це, треба визнати, професійно, й очевидно, що зупинятися не планують.

Чи варто було учаснику АТО і головному полісмену доводити суперечку до суду? Мабуть, ні, бо конфлікт насправді підірвав довіру людей як до поліції, так і до атовців, та ніхто не зрозумів, що справжній ворог сидить і зловтішається зі сторони. Він подасть голос тоді, коли будуть нові призначення, а зараз очікує слушної миті. Тому нам варто домагатися правди і справедливості, що робить нас сильнішими, щоб не втратити те, що уже здобули.

Наталія Сербин, журнал МІСТО