«Хресні ходи», «молитовні стоянія» образ «жертви» та численні відео всіляких «батюшок» та вірян московського патріархату після об’єднання українського православ’я нікуди не зникли. Вони далі продовжують розхитувати українське суспільство.
Чому віряни УПЦ(МП) залишаються вірними церкві, яка вже всіма можливими способами себе дискредитувала, і у війні росії проти України обравши сторону агресора?
Вперто не хочуть об’єднуватись із єдиною канонічною православною церквою України. УПЦ(МП) з цією позицією поступово перетворюється на маргінальну структуру, аніж на православну церкву і самоізолювалися.
Можливо ми не знайдемо відповіді на це запитання, але постараємось зрозуміти певні фактори, які утримують їх в духовній залежності від москви.
Вірність своїй церкві - це основа у будь-якій релігії, і фактично зміна релігійної приналежності в багатьох релігіях розцінюється як зрада Богу.
Саме ця ідея часто лягає в основу релігійного фанатизму. Вірян російської Православної церкви в Україні роками священники переконували у власній вибраності, особливості, святості.
Вони відчували підтримку держави. Відчуття винятковості ґрунтується на богословській концепції Катехону (утримуючий) коли історичний суб’єкт, як правило держава протистоїть або перешкоджає утвердженню зла та приходу Антихриста у світі.
Звідси й маємо «святая русь» «гнілой запад» «ані умрут, а ми пападьом в рай» та інші ідеологеми, які роками вливали у вуха вірян з амвонів церков, книжок та медіаресурсів.
Крім цього була постійна підтримка держави, що постійно оглядалася на росію. До справді українських православних церков УАПЦ УПЦКП ставились з презирством та зневагою називаючи розкольниками.
Коли українські православні церкви (УАПЦ, УПЦКП) об’єдналися та отримали томос про автокефалію утворивши єдину канонічну Православну Церкву України.
А ті священники та віряни, які відмовились від об’єднання задали собі питання - а хто тоді вони?
Вселенський патріарх Варфоломій вважає, що на території України існує одна канонічна православна церква – ПЦУ, будь-яка інша православна церква на території України вважається канонічною аномалією.
Адже антиукраїнська і антихристиянська політика патріарха РПЦ Кирила просто підставила своїх вірян на території України, зробивши їх маргінальною структурою.
Сотні років праці в інтересах влади дали свої результати.
В один момент люди, які вірили у свою винятковість та богообраність вмить зрозуміли, що вони за бортом корабля який зветься «українське православ'я».
Навіть попри намагання ПЦУ прийняти архиєреїв священство та вірян.
Останні виявляють супротив, адже роки пропаганди про богообраність зробили своє.
Звісно частина людей зробила свій вибір залишившись у світовому православ’ї через ПЦУ, але, на жаль, маємо значну частину вірних ідеям московського православ’я попри війну, і ті страждання і біди, які принесла росія українському народу.
Зрештою перехід в ПЦУ це не є зміною віри, це перехід до здорового українського православ’я.
Складається враження, що у людей відсутнє не тільки критичне мислення далі сліпо вірячи верхівці УПЦ(МП), але які не шукають можливості примирення з ПЦУ залишаючись вірними патріарху Кирилу.
Верхівка УПЦ(МП) прикривається якимись умовними канонами аби виправдати свою вірність москві, хоча строга вірність канонам не завжди є виправданою і часто канони суперечать самі собі.
Митрополит Онуфрій зі своїми єпископами намагається видати УПЦ(МП) з вірянами в якості «жертви», адже головний наратив його проповідей «нас ображають», а питання «за що?» не ставиться.
Ієрархія УПЦ(МП) вирішила далі вірою і правдою служити РПЦ, і далі попри війну говорити про свою винятковість говорячи, що вони форпост перед заходом у збереженні чистоти православної віри та християнства в цілому.
Мабуть, недаремно для того, щоб вберегти людей від впливу ворожої пропаганди зменшують або взагалі відключають трансляцію ворожого радіо та телебачення, щоб людей врятувати від потоку пропаганди, яка безперервно ллється їм у вуха промиваючи мізки.
А тут російська пропаганда руського міра зі всіма їхніми «матронами», старцями, «святою руссю», «гріховним заходом» не припиняється взагалі.
Тому сліпа віра прихильників моспатріархату в Україні попри усі явні антихристиянські та антиукраїнські дії УПЦ(МП) як складової рпц.
Але фактично РПЦ своїми антиукраїнськими діями, підтримуючи політику путіна покинула своїх вірян в Україні напризволяще, використовуючи їх для дестабілізації України.
Сьогодні ситуація з вірянами УПЦ(МП) нагадує історію про потопельника чий корабель пішов на дно, а він вперто відмовляється хапатись за рятувальне коло іншого корабля вважаючи їх ворогами.
І насправді ця ситуація нагадує позицію «ждунів», яким потрібно просто почекати прихід «батюшки царя», який наведе порядок.
В умовах, коли кожен притомний українець відмовляється від усього російського залишатись вірним УПЦ(МП), м'яко кажучи, дивно.
І вірністю православ'ю це важко назвати, адже в православного в РПЦ та УПЦ(МП) вкрай мало, залишилась хіба що зовнішня оболонка.
Тому вірність УПЦ(МП) - це не вірність православній вірі, а вірність поплічнику путіна – патріарху кірілу та усій їхній гебістсько-церковно-політичній системі.
Можливо цей стан ще будуть досліджувати психіатри та психологи, і вони згодом пояснять його феномен.
