У черемхи увірвався терпець. Від тоді як дозріли перші ягоди просвітку не стало від нахабних, набридливих дроздів. Від ранку до вечора вони зграями кружляли над нею. Безжалісно обдираючи дзьобами і кігтями всі гілки.
- Прошу, тебе, - благально мовила черемха до найдокучливішого дрозда, - знаю, що мої ягоди – це ваші найулюбленіші ласощі, поїдайте їх на здоров’я, мені не шкода, але дайте спокій моєму листю, не обривайте його! Під його покровом рятуюся я від палючого сонця. І не деріть мене гострими кігтями, не здирайте шкіри.
Дрізд був головним забіякою у зграї, і слова черемхи не сподобалися йому.
- Мовчи коли тебе не питають! У самій природі так заведено, щоб ти родила плоди мені на втіху! Та про що з тобою балакати?! Взимку підеш на дрова.
Почувши таку відповідь, черемха ще більше засмітилася і заплакала. Але дрізд, що пророчив їй загибель, сам потрапив у сільце, яке поставив селянин. Щоб змайструвати для спійманого птаха клітку, чоловік насмикав пруття з плоту і відламав у черемхи кілька гнучких гілок.
Так черемха знову зустрілася зі своїм кривдником, який забився в кутик клітки. Але черемха мовчки дивилася на птаха пам’ятаючи давню мудрість: «Як тепла одіж рятує від студені, так витривалість рятує від кривди. Побільшу терпеливість і спокій духу і кривда хай яка гірка тебе не зачепить».
«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)
