Цей Буцнів, якесь особливе місце, думалось мені під час перших відвідин села. Тут такі бомбезні пам’ятки, а в Інтернеті інфи зовсім немає. І це був 2007 рік. Тоді ми випадково потрапили у Буцнів під час експедиції – це називалося інженерно-екологічні вишукування по трасі газопроводу «Київ-Західна Україна».
Ми, фактично пішки, човгали вздовж коридору газопроводів, від Кам’янки-Бузької майже до Тернополя, і десь тут, в районі Буцнева, було закінчення маршруту. Місяць важкої праці й нарешті кінець… Спочатку ми побачили вражаючий, ніби із «Гаррі Поттера», храм, а потім, вже з вікна маршрутки, яка несла у «файне місто», велетенський арковий міст. Що то було? Вже в Києві почав колупати мережу – інформації нема. Але ж це всього за 13 км від Тернополя…
Головні пам'ятки Буцнева: костьол-усипальня Серватовських та арковий залізничний міст через Серет
Пройшло дев’ять років, а ситуація не змінилася – в мережі кілька скупеньких світлин. Статей немає навіть на шанованих сайтах найзапекліших фанатів Тернопілля – Ірини Пустиннікової та Андрія Бондаренка, більше того – цей населений пункт навіть не згадується на «Дорога.уа» і у найбільшого агрегатора igotoworld. Оце так! Якби то був просто якийсь загублений костьольчик, але ж тут шедевр одного з найвідоміших львівських архітекторів Юліана Захаревича, а поряд один з найунікальніших та найефектніших аркових залізничних мостів країни. Добре, нехай ми будемо першими.
В Буцнів потрапити досить легко – варто із траси Тернопіль-Чернівці (точніше Тернопіль-Дружба) звернути за Великою Березовицею праворуч, на село Острів. Відразу за Островом ви побачите великий арковий міст – віадук, який прокладений над річкою Серет. Фактурні, складені із пісковику, величезні опори, граційно здіймають над річкою та берегами залізничне полотно. Цей віадук – творіння інженерів двоєдиної імперії Габсбургів.
Наприкінці 19 століття Австро-Угорщина хотіла з’єднати залізницею Адріатичне море із Чорним, щоправда для цього їй ще варто було б добратись до того Чорного моря, адже Румунія була незалежною державою. Можливо у Габсбургів була якась домовленість із румунським королем – хто зна, я заглиблюватись у деталі не хочу... У місцях, де колія мала проходити через глибокі ущелини, яри, або над річковими долинами, щоб не сипати величезні насипи, було вирішено звести кам’яні аркові мости на високих опорах – віадуки. Рішення про будівництво прийняли у 1870-му, а почали зводити перші споруди у 1894-му році.
У Буцневі віадук постав у 1895-1897 роках. Звели його із каменю, який добували тут же із місцевої скелі. Щоб возити брили пісковику, спорудили кінну вузькоколійку, на яку наймали усіх охочих власників коней – за перевезення однієї брили платили крейцер. Будівництву аркового мосту передувала титанічна робота – проектування, будівництво та тестування залізниці. Після перших спроб, через сповзання залізничного насипу, потяг постійно сходив із рейок – доводилося перебудовувати і закріплювати. Але збудували…
Під час Першої світової війни, відступаючі російські війська замінували й випустили в повітря дві третини віадука. Відбудували його поляки у 1928-30 рр. Автором проекту відбудови був інженер на прізвище Балабан, фірма, яка проводила роботи, дала гарантію на міст на 80 років, відповідно у 2010 році гарантія скінчилася, але міст і нині працює.
Костьол-усипальня Серватовських у 1889 році. Зверніть увагу - храм із дзвіницею
Іншою пам’яткою Буцнева, можливо навіть ефектнішою ніж віадук, є костьол зведений на кошти одного з колишніх власників села - промисловця Теодора Серватовського. Храм мав стати родовою усипальницею для родини Серватовських; проект для нього, як вже згадувалося вище, розробив відомий львівський архітектор Юліан Захаревич.
Храм зводили в неготичному стилі протягом 1887-1888 років. Будівництвом керував власник відомої львівської будівельної фірми Іван Левинський. Той же Захаревич спроектував вітражі, які виготовила австрійська фірма Tiroler Glassmalerei, а польська школа дерев’яного промислу із Закопане зробила вівтарі. Був у храмі і орган, який виготовила львівська фірма Слівінського.
Із фото 1889 року, яке виклав у мережу Serg Leon, ми бачимо що храм мав дзвіницю, якої сьогодні немає. Коли точно було її зруйновано – мені зараз сказати складно. Дві світових війни та період радянських варварів позначились на буцнівському шедеврі, але й без дзвіниці творіння Юліана Захаревича виглядає велично, навіть у похмуру погоду.
На останок можна згадати, що колись Буцнів (перша письмова згадка датується 1501 р.) був містом і мав магдебурзьке право. Тут стояв замок, а у 19 столітті ті самі Серватовські звели палац. Замок розібрали ще на початку 19 століття, а палац зруйнували у Першу світову війну.
Текст та фото Романа Маленкова ukrainaincognita.com;
Використана інформація: Ю.Бірюльов "Захаревичі: Творці столичного Львова" із аккаунта Serg Leon
