Дзяніс (Денис) «Борода» приїхав в Україну у червні 2014. Прізвище називати не хоче.
Його можна зрозуміти, все-таки у диктаторській Білорусі лишилися його батьки. Каже, приїхав воювати за справедливість. І щоб допомогти українцям будувати нормальну державу. Але тепер ні на Батьківщину повернутися не може, ні за кордон поїхати. Україна йому подобається, от тільки з білоруським паспортом жити важко. Та попри все він хоче жити в Івано-Франківську.
Лукашенко мене чекає
Давно були на батьківщині?
Я в розшуку в Білорусі з червня 2014. З того часу, як приїхав в Україну. Лукашенко мене чекає. Додому до батьків досі приходять з розшуками, навіть моїх однокласників, яких не бачив 10 років, смикали на допити. Питають коли спілкувалися, коли бачилися, чи не переписувалися.
Ваші знайомі, друзі, стикалися з переслідуваннями в Білорусі?
Звичайно! КГБ контролює все. Можуть зробити неможливим для тебе працювати чи навчатися. В Білорусі той самий ОМОН стоїть в «буханках» на вулиці. Не подобаєшся – затягують тебе туди, луплять дубинками та викидають. Просто так, бо ти проходив повз і не сподобався їм. Так завжди було, скільки себе пам’ятаю. І їм байдуже кого бити, чи старих чи малих. За рівнем свавілля їм навіть простіше, ніж в Росії. Лукашенко божевільний, мстивий. Заради одного Протасевича (Роман Протасевич – опозиційний журналіст, заради якого у Білорусі силоміць посадили транзитний літак Ryanair, - прим.ред) угробив єдину авіакомпанію. Ну посадить його, що далі?
Не вб’є?
Немає сенсу. Занадто показово це все, це все для залякування. Якби хотіли вбити – він би просто зник, без суду і слідства. Таке часто практикується в Білорусі. От Павла Шеремета тут убили, в Києві (машину журналіста Павла Шеремета підірвали в Києві у 2016 р., головним підозрюваним у вбивстві став Андрій «Ріфмайстер» Антоненко, ветеран війни на Донбасі, - прим. ред.). А там у нього був колега – Дмитро Завадський. То він просто вийшов з дому і зник. Тіло так і не знайшли.
Думаєте, вбивство Шеремета справа рук Лукашенка?
Впевнений. 
Думав, поки в учебці сиджу, війна закінчиться
То Ви спочатку були в учебці, потім потрапили на війну?
Так, поспішав. Думав, поки в учебці сиджу, війна закінчиться. Побув там 10 днів і після виїзду одразу потрапили в Іловайськ. На штурм Іловайська ходили три чи чотири рази, але там було все укріплене. Піхотою штурмувати сенсу не було, а артилерії чи танків не мали. За кілька днів до того, як кільце замкнулося, нас перекинули до Новоазовська, там сепаратисти уже кордон перейшли.
А що з війни найбільше врізалося в пам’ять?
Найгарячіші бої, які я застав, це Широкине. Лінія фронту була під самим Маріуполем, 2 км від міста. Я був, коли обстрілювали «Східний» район. Як можна мирне місто обстрілювати градами?.. Це був вихідний (субота). І падало в районі ринку. Пам’ятаю, діти вбиті валяються, баби. Ми тоді були і як поліція, і як пожежники, і як санітари. Збирали трупи. Це було в січні 2015-го.
А в лютому уже ми наступали, якраз до 14 лютого. Ми їх танк підбили. Шкодую, що телефон розрядився і не міг це зняти: коли в танк прилітає, через кілька секунд башта з танку летить геть і догори такий полум’яний «грибок», як у бойовиках… Це було круто.
І довго воювали?
Два роки був з «Азовом», потім пішов. Ще восени 2016-го побував в Авдіївці в промзоні, вже у складі «Правого сектора».
Яка взагалі була особиста мотивація це робити?
Почуття справедливості.
Не було відчуття, що в Білорусі теж може бути війна?
В нас такого не буде. Хіба тихо анексують. Там більшість людей не має чіткої позиції. А половина людей вважають себе частиною Росії. А «мирні протести» - це цирк. Скільки ще треба вбити людей, щоб почалося якесь силове протистояння?
Батьки не думали виїхати звідти?
Ні, все їхнє життя там. Тільки зараз щось починають розуміти. Буває, зідзвонюємося, кажуть: «Живий? Добре. Багато не говори, нас слухають».
А раніше з батьком не говорив кілька років. Він такий строгий радянський воєнний, проросійськи налаштований. Зараз став трохи більше розуміти. І менше говорити на цю тему.
Зарплати та економіка в Україні кращі
Як думаєте, Україна могла б в чомусь допомогти білорусам?
Знаєте… Україна білорусам не може допомогти нічим. Бо спочатку вони самі повинні визначитися – білоруси вони чи частина Росії. Навіть Світлана Тихановська (визнана міжнародною спільнотою переможниця президентських виборів у Білорусі 2020 року, - прим.ред)...
Вона наче проти Лукашенка, але коли, наприклад, починається мова за Крим – то все, розгубленість. Білоруський націоналізм трохи «липовий». У них немає позиції національної – так само хочуть з Росією дружити, просто без Лукашенка.
В Україні побутує думка, що Лукашенко утримує економіку і загалом простим людям у Білорусі краще живеться…
В Україні є великий відрив соціальний між людьми – або ти багатий, або ти жебрак. Середнього класу як такого майже немає. А в Білорусі, як у СРСР, всі однакові. Але не однаково багаті, а однаково бідні. Плюс-мінус всі живуть однаково, навіть обстановка в квартирах однакова. Зарплати в Україні кращі й економіка взагалі.
Як думаєте, після смерті Лукашенка щось зміниться?
Так, питання тільки в тому, який вектор розвитку вибере його наступник. Російський вектор розвитку ні до чого хорошого не веде. Я пам’ятаю, як в дитинстві, коли Лукашенка ще не було, виглядала Білорусь.
У нас поліцейські у «восьмиклинках» американських ходили. Ми могли б зараз жити, як у Латвії чи Естонії. Є такий анекдот: СРСР в 1991 розвалився, а Лукашенку забули про це сказати. Там реально Радянський Союз.
Спілкуєтесь з кимось звідти?
Мало з ким спілкуюся. Якби не виїхав, був би зараз іншою людиною. Я багато речей почав розуміти. Друзі мені пишуть: чого поїхав? Гроші нормальні платять? Вони не розуміють, що можна поїхати без цього. І немає сенсу щось пояснювати.
Порошенку приносили мою заяву на отримання громадянства. Не підписав
Не шкодуєте, що приїхали?
Ні. Минулого не повернеш і шкодувати ні про що не треба.
Коли я сюди їхав, то приблизно так собі це й уявляв. Не думав про зарплати чи щось таке. Але думав, що хоча б щось зроблять, щоб людині було де жити, що їсти. Але я навіть лікувався своїм коштом.
Були поранення?
Дві контузії в Широкиному. Взимку і навесні. Перший раз танк заїхав прямо на нашу позицію і почав впритул розстрілювати. Снаряд розірвався над входом в бліндаж. Якби на пів метра промазав, я б зараз з вами не говорив.
Другий раз мінометами накрило в пансіонаті. Там була столова, скляні стіни. Ми ховалися під роздачею. Але почув наростаючий гул і зрозумів, що треба ховатися – нас або мінами накриють, або поховає під уламками.
А УБД не намагалися оформити?
Я іноземець, не можу. Взагалі ні на що не можу претендувати. Але я на війну пішов не для того, щоб мені щось дали. І я не очікував, що мені щось дадуть, я був готовий до цього. Я воювати не для цього приїхав. Я живий, це головне.
Скоро принципово громадянство отримувати не буду. Єдиний мінус, що поїхати не зможу за кордон десь попрацювати.
На громадянство подавалися?
Ще на початку війни, ми з хлопцями писали заяви. Мені казали, що заяву на отримання громадянства Антон Геращенко особисто відносив на підпис Порошенку. Але той не підписав.
Чула, що більшість білорусів використовують Україну як "перевалочний" пункт десь в Європу. А Ви не хотіли б поїхати десь?
Щоб заробити хотів би. Хочеться жити, розвиватися, сім’ю створити. Але поки виходить працювати лише на підтримання штанів: їжу, дорогу, одяг.
У Білорусі я був підприємцем. Мав в районі 3000 доларів на місяць. В Україні не виходить. Свою справу намагався відкрити, але без громадянства працювати не виходить – треба реєструвати фірму на когось іншого, а це ризик. У Києві працював керівником охорони в Луна-парку. Мав 25 тисяч. А потім приходжу з відпустки – а там купа нових людей і зарплату урізали до 10-ти.
А взагалі мені подобається жити в Івано-Франківську. Я б його не проміняв на жодне велике місто, хоча і в Києві жив, і в Одесі. Лишилося тільки знайти роботу.
