Цьогорічні парламентські вибори принесуть українцям очікувану хвилю політичної риторики й чергову порцію обіцянок порятунку від усіх земних бід.
І, якщо, постійний відданий електорат з року в рік голосує за своїх й напередодні виборів міняє точку зору доволі рідко, то є таке поняття як протестний електорат – ті, що не підтримують жодну політичну силу, шукаючи альтернатив і, як правило, або голосують проти всіх, або ж визначаються в останній момент.
Саме заволодіння їхньою прихильністю, головним чином, і направлена робота політтехнологів.
Гучним, багатослівним передвиборчим обіцянкам політиків, пересічні українці мали б вже давно перестати вірити. З кожним роком кількість протестного електорату зростає.
Принаймні, за даними моніторингу громадської думки, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» вона становить 13,9% .
А тому кожна виборча кампанія змушує бажаючих спробувати ласого депутатського пирога добре продумувати передвиборчу риторику, щоб «купити» ситуативну симпатію виборців.
На загальнодержавному рівні головними темами, якими напередодні виборів спекулюють політики є, в першу чергу, мовне, газове питання, вектори зовнішньополітичного розвитку, окремі історичні дати й постаті.
Дані ідеологічні маркери, свого часу, дуже вдало були підкріплені протиставленням «свій - чужий», який після осінніх подій 2004 року перетворився на поділ громадян на прихильників «помаранчевих» і «біло-блакитних».
Саме в цьому контексті були побудовані всі наступні виборчі кампанії.
Проте, цьогорічна виборча кампанія, повинна відрізнятися від попередніх.
По-перше, тому, що останні суспільно-політичні події в країні засвідчують прагматизацію мислення українців. Тепер першочерговими повинні стати питання реальних економічних зрушень, аніж аморфні балачки про національну іде, патріотизм й месіонерство. Але й без цього не обійдеться.
А по-друге, запровадження мажоритарної частини виборів змушує політиків-мажоритарщиків на рівні окремих регіонів піднімати специфічні поточні питання життя мешканців саме того регіону й округу, в якому кандидат має намір бути у виграші.
І Прикарпаття в цьому випадку не є виключенням.
Прикарпаття й Галичина загалом – є доволі специфічним краєм, в якому якраз чітко простежується позиціонування по матриці «свій-чужий», і в якому питання історичної пам’яті є доволі загостреними. А тому в цьому контексті кожен кандидат повинен обачно вибудовувати свою роботу з виборцями.
Початковими критеріями для кандидатів, вже традиційно, будуть партійна приналежність (якщо така є), займана керівна посада й рівень «розкрути» кандидата в окрузі. Саме тому політики, що мають амбіції на місце у парламенті, завчасно під різними приводами, починають популяризувати себе в середовищі потенційних виборців.
Загалом же усі передвиборчі меседжі, як очікують на прикарпатців, можна умовно поділити на певні групи.
По-перше, це передвиборчі лозунги націонал-демократичних опозиційних сил. Вони, звичайно ж прогнозовано, спробують зіграти роль пригнічених існуючим режимом Януковича. Не обійдеться без хвилі популістської риторики й протиставлення існуючій системі.
Тут в хід піде увесь арсенал засобів: від апеляцій до переслідування режимом колишніх опозиціонерів й судовими процесами над лідерами опозиції, до зовнішньої політики – відступу від євроатлантичних перспектив України, пригадають антинаціональні Харківські угоди й газові перемовини. Щодо соціальної політики, то тут закидатимуть антиукраїнською політикою в сфері освіти, інфляційними процесами, антинародним податковим кодексом й зубожінням значної частини громадян на тлі збагачення провладної команди.
Натомість пропонуватимуть відновлення справедливості, об’єднання навколо ключових питань й національне відродження.
По-друге, нас очікує доволі потужна передвиборча кампанія провладних політичних сил. Вона базуватиметься на підкресленні того, що вже вдалося за останні роки зреалізувати.
Головним чином, представники від влади розповідатимуть про показники соціально-економічної ситуації в країні, яких вдалося досягти на фоні загальносвітової економічної кризи й провальних газових угод уряду Юлії Тимошенко (наочно, майже кожна прес-конференція губернатора області не обходиться без нарікань про мільйонні переплати за купівлю блакитного палива в Росії, які лягли на плечі кожного економічно активного українця). Свіжим «козирем» стануть славнозвісні соціальні ініціативи Президента, згідно яких вже з травня жити стане краще, принаймні для деяких соціальних верств. Згадають і про стабілізацію, за їхніми ж словами, зовнішньополітичної кон’юктури. А також нарікатимуть на опозицію, яка дестабілізує ситуацію в країні своїми заявами й діями.
Тут як ніколи раніше, у хід піде випробування програмою «Писанкове Прикарпаття», якою так відверто послуговується в області Партія Регіонів. Пропонуватимуть завершення розпочатої медичної реформи, будівництво дитячих садочків, шкіл й дотації на розвиток села.
Не слід забувати й про мажоритарну частину виборчих списків. Для представників обох політичних таборів вона буде схожою із відмінністю тільки в ідеологічному підході до організації. Адже, доволі вагома частина успіху кандидата-мажоритарника, який висуватиметься певною партією, залежить від іміджу його політичної сили. І хочуть вони того чи ні, але в окрузі повинні відстоювати саме партійну лінію.
Однак, політична риторика таких кандидатів має бути більш предметною й спрямованою на вирішення конкретних проблем округу.
До прикладу, у гірських районах Прикарпаття нагальними будуть питання боротьби з паводками й будівництва доріг, розвитком туризму й рекреації. У рівнинних районах – кандидати пропонуватимуть програми відродження сільського господарства, створення нового виробництва й розширення робочих місць.
Усі без винятку торкатимуться й тем культурного розвитку того чи іншого історико-етнографічного регіону, повернення до його автентичності й традицій.
І, по-третє, як альтернативу пропонуватимуть себе виборцям кандидати-самовисуванці. Які, не обов’язково мають за плечима політичне минуле.
У них дещо інша ситуація. Їм потрібно, як нікому іншому, самотужки прокладати собі поле для дій в окрузі.
Такі кандидати, скоріш за все, опиратимуться на свою попередню діяльність й демонструватимуть успіхи на раніше займаних посадах. Такий підхід, апріорі, повинен допомоги у створенні образу доброго господарника чи вдалого менеджера, який здатен вирішити питання, що виявились не під силу жодному представнику нинішньої владної еліти.
Для прикаладу, то й же Олександр Шевченко(директор ТК «Буковель») – доволі невимушено працює над створенням собі образу топ-менеджера, під керівництвом якого за декілька років в Україні розвинувся потужний туристичний комплекс. Хоча про вибори ще й мови, за його словами, немає.
Тому такі гравці привертають увагу населення завчасно, добрими справами, благодійністю й допомогою у вирішенні конкретних щоденних питань – чи то ремонт школи, розширення бібліотечних фондів , чи то обладнання для мед закладу подарували, тощо.
Ця категорія має, на разі, доволі не погані шанси на успіх. Адже «протестні» виборці прагнуть змін, яких очікують саме від, так званих, нових облич із самовисуванців.
Однак, слід розуміти й той факт, що багато із них приховано представлятимуть певну політичну силу й реалізовуватимуть її передвиборчий план, однак у дещо модифікованому вигляді.
Передвиборча кампанія обіцяє бути цікавою й насиченою на різноманітні політ технологічні маневри. А тому пересічному виборцеві доведеться докласти чимало зусиль, щоб розгледіти у цьому шоу справжню альтернативу.
Максим Куций, спеціально для "Фіртки"
