Як заробляють на моді в Івано-Франківську

Скуштувати модельного хліба нині прагне сила-силенна молоденьких дівчат. Завдяки загальному прагненню суспільства до канонів краси сьогодні моделі сприймаються не інакше як певний еталон у всіх його значеннях, а власне професія манекенниці – як легкий, а до того ж високооплачуваний заробіток та практично гарантія вдалого заміжжя у майбутньому.

Усіх охочих стати новими обличчями модної індустрії із розпростертими обіймами приймають у свої ряди модельні школи та агенції, кількість яких на просторах СНД останнім часом збільшується з геометричною прогресією.

Як заробляють на моді в Івано-Франківську – цікавився «ЗК».

Мілан по-івано-франківськи
Попит на моделінг у нашому місті сьогодні неабиякий. Підкорюють франківські подіуми вже більше чотирьох сотень моделей, а це чимало, як для скромної провінції. Бум відкриття модельних агенцій спостерігається з листопада 2011 року – саме тоді в Івано-Франківську вперше відбувся більш-менш серйозний модний захід  – «Франківськ Фенш Вік». Впродовж 2012 року модельні агентства та школи у місті з’являлися як гриби у дощову погоду – порівняно з 2011-им їхня кількість зросла майже утричі і сьогодні дотягує до десятка.  
Хоча за модними мірками Івано-Франківськ далеко не Мілан, пристрасті за кулісами місцевого моделінгу вирують італійські: жорстка конкуренція між новачками і старожилами, переманювання моделей-початківців та боротьба за співпрацю з дизайнерами. Проте сама мода як бізнес на Прикарпатті поки лише у зародковій стадії, переконують місцеві гуру фешн-комерції.   
«Щодо Івано-Франківська вживати словосполучення «модельний бізнес», думаю, поки не варто, – вважає Дмитро Шкаврітко, директор агенції «ELLIE MODEL IF». – Зараз ми працюємо на задоволення потреби за принципом «є попит – є пропозиція». У нас маленьке місто і багато агенцій. Як результат – доволі жорстка конкуренція, тому оплата за навчання у нас порівняно нижча, ніж у Львові чи Києві».
Але і самі моделі місцевого «розливу» не надто прагнуть до висот, зазначає Дмитро Шкаврітко, бо для цього, всупереч встановленим стереотипам, треба важко працювати та відмовитись від багатьох речей, а йти на такі жертви заради високої моди охочих у нашому місті не так вже і багато. Більшості достатньо просто засвітитися на місцевому рівні та мати можливість називати себе красивим словом – модель.
Хоча серед манекенниць, які сьогодні працюють на міжнародному рівні, є й іванофранківчанки. Найвідоміша з них – Юлія Іванюк (модельне ім’я Жужу). Ця дев’ятнадцятирічна дівчина, яка нині є однією із 10-ти найзатребуваніших моделей світу серед українок, свого часу навчалася у найвідомішій модельній школі Івано-Франківська  «Ювента».  

Мінімум «тюнінгу»  і слов’янський типаж
Кого сьогодні потребує світова та вітчизняна модна індустрія? 80-ті зі своїми «живими» обличчями модних домів – Клаудією Шиффер, Сінді Кроуфорд та іншими – відійшли в минуле, і нині є потреба лише в уніфікованому образі, – переконує «акула» фешн-бізнесу Прикарпаття, директор модельної школи «Ювента» Тетяна Терсенова-Заводовська.
«Якогось конкретного «модного» типу зовнішності немає – його диктує колекція, – стверджує екс-модель. – До прикладу, часом дизайнери кажуть: у нас колекція розрахована на Азію, нам потрібні темноокі та темноволосі смагляві дівчата. А на інший сезон вони беруть лише слов’янок – натуральних шатенок зі світлими очима».
Але загалом саме слов’янський типаж, за словами Тетяни Терсенової-Заводовської, у високій моді користується найбільшою популярністю і не перестає бути актуальним.
«Такий тип зовнішності вважається класичним, – продовжує директор «Ювенти». –  Чому? Бо зі слов’янки можна зробити і янгола, і демона. А от із дівчини з комерційною зовнішністю – крупними рисами обличчя, чорними очима – тільки щось одне із двох».
Також, за словами місцевих авторитетів моделінгу, нині привілейовані шанси пройтися подіумом у дизайнерських речах мають дівчата з нефарбованим довгим волоссям, густими бровами з мінімальною корекцією та великими губами. Татуювання, пірсинги чи то навіть накладні нігті – ці шанси суттєво зменшують.  
«Сьогодні найбільшим попитом користується саме натуральність, причому не лише у зовнішності, – розповідає директор агенції «ELLIE MODEL IF» Дмитро Шкаврітко. – Природність має бути присутня і у вмінні рухатися, і у міміці. Модель у жодному разі не має виглядати награно, кривитися, навіть якщо їй і здається, що це «фешн». Дизайнерам потрібно максимум природності скрізь – і на показах, і у позуванні перед фотокамерою».
Не змінюються у модельному бізнесі лише цифри: як і раніше, для фігури найзатребуванішими залишаються параметри «90-60-90», а ідеальним вважається зріст від 1,75 м для жінок та 1,80 м для чоловіків.

Манекени замість королев
І світові, і місцеві знавці фешн-індустрії наголошують: сьогодні у «модних домах» не потрібні ікони стилю чи королеви подіуму – потрібні манекени. Немає, як раніше, моди на прізвища, є мода на потрібний образ. Бренди міняють свої обличчя щосезону, а новоспечені  натурниці вже оббивають пороги агенцій і вишиковуються в чергу за своїми путівками у столиці моди.
Проте тим, кому все ж вдається витягнути щасливий квиток у світ «від кутюр», в обмін на кар’єру моделі доведеться багато чим пожертвувати: коханням, друзями, розвагами і загалом звичним режимом життя, натомість звикнути до численних поїздок та виснажливих перельотів. Але найбільший мінус, за словами самих моделей, у тому, що затриматися на вершині модельної «драбини» надовго вдається лише одиницям – топ-моделям. Більшість красунь мода сьогодні поставила на конвеєр, і на піку слави манекенниці перебувають від сили рік-півтора, після чого їх витісняють «модніші», свіжіші обличчя.
Але нічого не вдієш – така вона висока мода, примхлива і розбещена. Бізнес є бізнес, і нічого, як то кажуть, особистого…

Оксана ГЛУШКЕВИЧ,
«ЗК»