Остап Микитюк
Не минуло й пів року як знову мій фокус змістився на сучасну вітчизняну літературу! А тут, ой-вей, скільки всього, що очі мимоволі починають розбігатися, бо не знаєш з чого почати. Та все ж, я взяв себе в руки і у сьогоднішній добірці ми з «Фірткою» розповімо вам про книжки українських авторів та авторок на яких вартує звернути увагу, якщо ви досі цього чомусь не зробили.
Налаштовуйтесь, ми починаємо:
Почну звісно з найновішої книжки гуру українських історичних детективів Юрія Винничука. Це роман «Вілла Деккера», що з’явився у видавництві «Фабула» буквально на тижні. Традиційно завдяки пану Юрію ми потрапляємо до Львова. На дворі серпень 1939 року. У місті за одну ніч сталося кілька кривавих подій. На одному з кінців міста було знайдено задушену, без очей та з цинамоновими опіками молоду танцівницю, а на іншому у згорілого у власному домі місцевого адвоката з коханкою. Між цими подіями на перший погляд немає нічого спільного. Та у вирі хитросплетінь та інтриг опиняються двоє друзів — репортер Марко Крилович та комісар поліції Роман Обух.
Чоловіки починають розслідувати ці загадкові справи. В ході розслідування Марка спершу наймає місцевий контрабанист, потім віцеконсул совєтського консуляту, а тоді на «арені» з’являються справжні шпигуни й шпигунки. Усі мають на меті знайти загадкові плівки Деккера і його самого. Марко долею випадку зі звичайного репортера і бонвіана перетворюється у львівського Джеймса Бонда, метою якого не тільки розплутати ці справи, але й залишитись живим…
Продовжуючи тему не зміг не розповісти про психологічний трилер молодої української письменниці Поліни Кулакової — «Дівчина, яку ми вбили», видавництво «Дім Химер». Це третя з чотирьох у її творчому доробку. І… це справді трилер від якого виступають сироти на шкірі. Після її попереднього роману «Корсо», який мені відверто здався слабкий після дебютного трилера «Я пам’ятатиму твоє обличчя» я вражений до глибини душі.
Історія починається в Івано-Франківську у 1998 році. Одного жаркого дня компанія друзів вирішила пострибати через багаття біля річки за містом, потім до них приєдналась, для якої усе закінчилось швидкою допомогою і моргом. Невинна забавка перетворилась у гнітючу смерть юною дівчинки Ліди. 17 років по тому до хлопців прийде розплата за скоєне. Усе почнеться з вилазки на риболовлю старих друзів, які встигли забути той жахливий день. Але забули не усі.
Згодом як у культовому романі Агати Крісті «І не лишилось жодного» (у народі «10 негренят») кожного з п’яти хлопців наздожене карма. Знімаю кашкет перед Поліною, вона зуміла створити не тільки цікаву локальну історію, не тільки смачний трилер, але й зачепила й розкрила у романі людські вади і слабкості, я часто ми не помічаємо у собі. Цю книжку потрібно читати залпом, адже крім цікавого заплутаного сюжету вона ще й доволі динамічна.
.jpg)
Наступною книжкою я обрав, стала книга з несподіваною назвою «Морг» авторства засновника і редактора всеукраїнського соціально медіа «Бабель» Євгена Спіріна, видавництво «Люта справа». Але, так було не завжди. У юності Євген Спірін жив у Луганську, в простій пролетарській сім’ї, його батько працював у морзі. За збігом обставин і життєвих примх Євгену також довелося попрацювати у такій «романтичній» обстановці.
Книга переносить нас у Луганськ за кілька років до подій 2014-го. І…автор відразу занурює нас у жорстоку реальність, яка панувала там до вторгнення російських військ — алкоголізм, наркоманія, безробіття, злидні й неможливість для молоді вивчитись і стати кимось. Ця книжка показує нам, що відбувається з людьми які стали заручниками обставин.
«Морг» Євгена Спіріна акцентує на його особистих переживаннях, дорослішанні, бажанні вирватись з цього уробороса. На сторінках цієї ексцентричної книжки змішані чорний гумор, лікарські байки, безглузді смерті й, на жаль, безглузде життя людини. А потім… у місто приходить війна.
А завершу добірку особливою для мене книжкою в доробку письменника Андрія Любки — збірка короткої прози «Кімната для печалі», видавництво «Meridian Czernowitz». Під аскетичною обкладинкою цієї книжки заховано 11 абсолютно не пов’язаних між собою оповідань. Андрій зумисне не сплітає їх у одне полотно, не дозволяє персонажам кочувати між ними, він заковує кожну історію у свою досконалу рамку, зі своїм початком і кінцем, лаконічно й довершено.
Єдине, що поєднує усі ці 11 історій це голос автора і дух самотності. Герої книжки переживають сум’яття, жаль, біль, безвихідь, самотність, нерозуміння і змушені впускати у себе їх цілком і повністю. Ось ми спостерігаємо за малим Андрійком у школі, який мріє втекти світ за очі, ось ми бачимо як чоловік тікає від свого минулого у рятівне паломництво автостопом, помічаємо як хлопець з бургером запримітив дівчину у хіджабі навпроти біля фонтану у Варшаві й він ще не знає, що вона змінить його життя і розіб’є йому серце…І так далі, так далі, так далі…
Уперше я прочитав цю книжку в далекому 2015 році коли вона була ще рукописом, а мені пощасливилось стати бета-рідером Андрія. Я настільки був зачарований тією версією, що згодом як вона вийшла прочитав її знову. І відтоді хоча б раз в рік я витягую її з поміж інших книг і смакую якесь із оповідань. Якби мене попросили порівняти цю книгу з алкоголем, я б обрав добрий чорний ром, який потрібно насолоджуватись повільно і маленькими ковтками.
Доброї вам літератури друзі. Обирайте книжки серцем. І до нових зустрічей
