Якщо увімкнути в Інтернеті будь-яку пошукову систему і поставити питання, де у Росії проживає найбільше українців?, то ми отримаємо відповідь, - найбільше число етнічних українців, станом на 2010 рік, проживає в Тюменській області (157,3 тис. осіб), Москві (154,1 тис.) та Московській області (119,5 тис.). У 34-х (з 83-х) суб'єктах Російської Федерації українці в структурі населення займають 2-е місце після росіян, у тому числі в містах Москва і Санкт-Петербург. А найбільша питома вага українців спостерігається в основному в північних регіонах: Ямало-Ненецькому АО (9,7%), Магаданській області (6,5%), Ханти-Мансійському АО (6,4%), Чукотському АО (6,0%), Мурманській області (4,8%), республіці Комі (4,2%).
Хто ці люди, як вони там опинилися? - Абсолютна більшість з них, - це емігранти (мігранти за часів СРСР) з України, люди котрі народилися і отримали освіту в Україні. Про це ж нам говорить і географія розселення українців, - столичні міста і столична область, північні регіони з великими покладами корисних копалин і великими зарплатами та пенсіями. Де живуть українці згідно офіційної статистики? Може вони живуть у селах, на своїй етнічній території? - Ні, вони живуть у містах і робітничих селищах далеко від кордонів України. Які умови створені там для нормального духовного життя і розвитку етнічних українців? Може там є україномовна освіта, ЗМІ, заклади культури і т.д.? - Жодних умов для збереження української ідентичності в Росії немає навіть формально, зважаючи на те, що створювати такі умови емігрантам ніхто не зобов’язаний, тай до того ж у жодній адміністративно-територіальній одиниці українці не становлять навіть 10%. Отож, нащадки цих переселенців вже в першому поколінні приречені стати етнічними росіянами…
Для всіх хто хоч трохи цікавився демографічними процесами в Росії очевидно, що українці в Росії «вимирають». http://www.firtka.if.ua/?action=show&id=26270 Що трапилося? Коли почалися ці сумні процеси?
Ось динаміка чисельності українців у Росії.
Таблиця 1.
Українці (млн. осіб) |
7,8 |
3,2 |
3,3 |
3,3 |
3,6 |
4,3 |
2, 9 |
1,9 |
Перепис (роки) |
1926 |
1939 |
1959 |
1970 |
1979 |
1989 |
2002 |
2010 |
Проведемо невеликий екскурс в історію. Виявляється в Росії, у прикордонних з Україною областях є села, та що там села, цілі райони і містечка, де етнічні українці де-факто становлять абсолютну більшість населення. І живуть у них щонайменше сотні тисяч етнічних українців. І це не емігранти чи переселенці, - це корінне населення тих країв.
Ще у період 16-17 століть почалося заселення українцями вільних земель (Дике поле), які потім дістали назву Східної Слобожанщини і Подоння. А у 1792 році українців було запрошено заселяти вільні землі північніше річки Кубань. Тепер згідно переписів заселення СРСР і Росії на цих землях, де-юре, більше 90% населення становлять етнічні росіяни. Від українців там залишилися лише прізвища Савченко, Кондратенко, Захарченко або Шевченков, Опанасенков, Клімко, Аніщенко…
Зазирнемо у 30-ті роки ХХ століття, коли в СРСР відбувався процес так званої «коренізації». Повсюдно у місцях компактного проживання національних меншин створювалися національні райони, відкривалися школи з рідною мовою навчання. Хоча в Росії для українців національних районів створено не було, проте у адміністративно-територіальних одиницях, де українці становили більше 50% населення, відкривалися україномовні початкові школи, засновувалися видавництва, випускалися газети, відкривалися театри.
Отож, в Росії, згідно перепису населення, у 1926 році мешкало 7,8 млн. етнічних українців. Наведу чисельність росіян і українців у прикордонних з Україною адміністративно-територіальних утвореннях Росії станом на 1926 рік. На Східній Слобожанщині тоді проживало 1,75 млн., а у Північно-Кавказькому краї 2,92 млн. українців. Всього 4,67 млн. осіб.
Таблиця 2
Губернія |
Націонал. |
Всього (млн. осіб). |
Місто (млн. осіб). |
Село (млн. осіб). |
Воронезька |
Росіяни |
2,21 |
0,19 |
2,02 |
Українці |
1,07 |
0,07 |
1,00 |
|
Курська |
Росіяни |
2,33 |
0,21 |
2,12 |
|
Українці |
0,55 |
0,04 |
0,51 |
Брянська |
Росіяни |
1,80 |
0,24 |
1,56 |
|
Українці |
0,13 |
0,01 |
0,12 |
Північно-Кавказький край |
Росіяни |
3,40 |
0,84 |
2,56 |
|
Українці |
2,92 |
0,32 |
2,60 |
Причому, з 38 волостей Півдня Воронезької губернії 31 мала більше 50% українців, а у 15 волостях українці становили більше 75% населення. З 33 волостей Півдня Курської губернії 8 мали більше 50% українського населення. У Північно-Кавказькому краї (сучасні Ростовська область, Краснодарський і Ставропольський край) у 21 районі українці становили більше 50%, а у 9 районах більше 75%. Як видно з таблиці українці жили в основному у сільській місцевості, і ці села були фактично моноетнічними.
Безпосередньо коренізація (українізація) проводилася в 35 районах Північно-Кавказького краю. У тому числі, в районах сучасної Ростовської області: Азовському, Заветинскому, Зимовниковському, Кашарському, Леоново-Калитвенському, Матвєєво-Курганському, Мечетинскому, Мілеровському, Ремонтненському, Таганрозькому.
Також українізації підлягали північні, західні і центральні райони сучасного Краснодарського краю, які були населені переважно українцями: Ейський, Щербинівський, Староминський, Кущівський, Приморсько-Ахтарський, Канівський, Ленінградський (Уманський), Павлівський, Криловський, Брюховецький, Калінінський (Поповичівський), Тимошівський (Ведмедьківський), Дінський, Краснодарський, Коренівський, Красноармійський (Полтавський), Слов’янський, Кримський, Абінський, Сіверський.
Вважаю, що варто подати перелік волостей Східної Слобожанщини, де етнічні українці у 1926 році становили від 99 до 70%. У сучасних кордонах це нинішня Воронезька область: Острозька – 70,6%; Каменська – 99%; Подгоренська – 93,4%; Ольховатська – 92%; Росошанська – 92,5%; Кантемирівська – 81,9%; Богучарська - 78,1%; Петропавловська – 87%; Калачевська - 78,3%; Павлівська – 79%; Михайлівська – 97%; Новокалитвенська – 80,5% волості; Бєлгородська область: Борисовська - 70,0%; Грайворонська – 97,5%; Красно-Яружска – 88,3%; Ровенська – 94,8%; Великотроїцька – 83,8% волості; Курска область: Рильська - 97,1; Суджанська - 80% волості.
15 грудня 1932 року ЦК ВКП (Б) і РНК СРСР прийняли рішення «Про припинення українізації…». Дія цього рішення, прийнятого за етнічною ознакою, тільки проти однієї конкретної національності, і однієї мови, поширювалася на всю територію СРСР. До речі чому вирішили «пресанути» саме «братів-українців»? Адже стосовно інших національностей і мов СРСР такого рішення прийнято не було… Мабуть, як завжди, рішення приймалося виключно «для блага українського народу», «з великої любові до України», а насправді до її території і природних ресурсів.
З того часу в Росії немає ані україномовних шкіл, ані газет, ані театрів… Українські бібліотеки ще тоді у 1932-1933 роках були ліквідовані, а книжки спалені. Півтори тисячі українських вчителів було вислано до Сибіру, десятки тисяч найактивніших українців було закатовано в підвалах ОДПУ-НКВС. «За дивним збігом обставин» у цей час в Україні починався Голодомор. Кажуть, що Голодомор 1932-33 років був не тільки в Україні, а і в Росії, Казахстані. Так, це правда, він був саме у тих регіонах Росії, де компактно жили українці. Стосовно Казахстану, то тут тоді вимерло близько 35% етнічних казахів.
Отож, синхронно, одночасно з припиненням українізації для українців СРСР був організований Голодомор. Хліб та все їстівне, худобу і птицю було конфісковано, села і станиці оточено загонами ОДПУ і Червоної армії. Наприклад, на Кубані померло від голоду або було вивезено до Сибіру майже половину населення. Було депортоване населення більше десяти станиць, серед них Уманська, Полтавська, Ведмедківська, Урупська і т.д. Хотіли стерти з пам’яті навіть назви станиць, - Полтавська стала Красноармійською, Уманська - Ленінградською, Київська - Красноартільською, Поповичівська – Калінінською, Урюпська – Радянською. Із станиці Полтавської, де мешкало 17 тис. осіб, майже все населення було вивезено до Сибіру. Тільки з станиць Ведмедківської, Урупської і Уманської було вислано 34 тис. осіб. А, наприклад, у станиці Старокорсуньській від голоду померло 90% людей. У звільнені від населення станиці почали прибувати переселенці-колгоспники з Уралу, центральних областей Росії, звільнені в запас червоноармійці й ветерани ОДПУ. Під час Всесоюзного перепису населення 1939 року у працівників статистичних органів були абсолютно точні інструкції, записувати всіх корінних жителів Східної Слобожанщини, Донщини, Кубані етнічними росіянами, мовляв «українці живуть в Україні, а тут Росія і значить ви росіяни». Українцями перепищики визнавали тільки тих українців, хто народився в Україні і переїхав до Росії.
Отож, катастрофічно визначальними, у смислі «ламання національного хребта» українцям у Росії, були 13 років між переписами 1926–1939 рр. Тоді «раптом» кількість українців в Росії зменшилась на 4,6 млн. осіб або у 2,4 рази. А якщо 2010 рік порівнювати з 1926 роком, то за 84 роки кількість українців скоротилась на 5,9 млн. або 4,1 рази. http://demoscope.ru/weekly/ssp/rus_nation.php
У прикордонних з Україною адміністративно-територіальних утвореннях Росії ситуація була ще жахливіша. У 1926 році тут було 4,67 млн. українців, а у 1939 році стало 0,85 млн. Тобто за 13 років кількість українців на Східній Слобожанщині, Донщині і Кубані зменшилась на 3,82 млн. осіб або у 5,5 рази.
Крім організації Голодомору українців, припинення українізації і заборони всього українського, було фізично усунуто всіх активістів українського руху. Тисячі українців зазнали репресій або були депортовані. Прості обивателі зрозуміли, що їх переслідують тому що вони українці. Називати себе українцем стало не те що не вигідно для кар’єри, а небезпечно для життя. Таким чином фактично українство у прикордонних областях Росії було швидко і оперативно ліквідоване… Українське питання в Росії було вирішено ще тоді у період 1932-1939 рр., - немає українців, немає проблем з їх мовно-культурними потребами.
Наведу кількість етнічних українців у прикордонних з Україною адміністративно-територіальних утвореннях Росії станом на 2010 рік. Порівняйте з даними таблиці 2.
Таблиця 3
Область |
Чисельність українців (тис. осіб) 2010 рік |
Чисельність українців (млн. осіб) 1926 рік |
Воронезька |
43,0 |
|
Білгородська |
41,9 |
|
Курська |
13,6 |
|
Брянська |
13,7 |
|
Всього Східна Слобожанщина |
112,2 тис. |
1,75 млн. |
Ростовська |
77,8 |
|
Краснодарський край |
83,7 |
|
Ставропольский край |
30,3 |
|
Всього Північно-Кавказький край |
191,8 тис. |
2,92 млн. |
Всього |
304,0 тис. |
4,67 млн. |
Отож, якщо 2010 рік порівнювати з 1926 роком, то за 84 роки кількість українців у прикордонних з Україною адміністративно-територіальних утвореннях Росії скоротилась на 4,36 млн. або у 15,5 рази. Фактично залишилося 6,4% українців від їх кількості станом на 1926 рік.
Так куди поділись етнічні українці, що мешкали у селах Східної Слобожанщини, Донщини і Кубані, де вони у 1926 році становили абсолютну більшість? Кому нині в Росії забезпечувати права на україномовну школу, книжку, ЗМІ? - запитують керівники Російської Федерації, якщо українців згідно переписів населення вже майже немає… Офіційні особи Росії раптове, швидке зростання кількості етнічних росіян і відповідне раптове зменшення чисельності етнічних українців за результати перепису 1939 року порівняно з 1926 роком пов'язують зі зміною останніми національної самосвідомості і самоідентифікації. І ніхто з них не згадує про те, що у 30-ті роки ХХ століття більшість етнічних українців Кубані, Донщини і Східної Слобожанщини, а це близько 4 мільйонів осіб, записали етнічними росіянами і таким чином вирішилося українське питання у Росії, а незгідних виморили голодом або депортували до Сибіру. Дивно, але до цього українці даних регіонів зберігали свою національну самосвідомість століттями! А тут раптом (після Голодомору і репресій) у них «змінилася самоідентифікація», українці відмовилися називати себе українцями…?
Стефанко Сергій