Якби усіх людей, що беруть участь у дискусіях в соцмережах, які розгорнулися довкола Почаївського монастиря, зібрати разом, то ними можна було б легко заповнити центральний собор обителі та й весь монастир до зовнішніх мурів.
Хоча, мабуть, більшість у святині ніколи й не була. Складається враження, що байдужих немає.
На тлі російсько-української війни також відбувається духовна деокупація України. Де серед іншого повернення українських святинь українському народу, а саме: Києво-печерська та Почаївська лаври, які довгий час були у користуванні Московської церкви, яка лукаво прикривалася вивіскою, на якій було написано “Українська Православна Церква”.
Позитивним моментом у даній ситуації є те, що суспільство одностайне в тому, щоб припинити перебування в Почаєві Московської церкви, яка називає себе УПЦ.
Єдиний мінус полягає в тому, що з'являються прихильники тої чи іншої професії, які бажають Почаївський монастир мати у своєму користуванні, наводячи різноманітні аргументи на свою користь.
Але, як завжди конструктивної дискусії досягти не вдається і все переростає в банальну сварку.
Історичні джерела говорять, що засновником монастиря на Почаївській горі був православний афонський чернець Мефодій Почаївський, який заснував чернецтво в Почаєві у 1219 році.
Через особливість місцерозташування православний монастир часто опинявся на території різних держав. Протягом 110 років в нього був греко-католицький період.
Важко сказати, хто найбільше долучився до будови монастиря за весь час, адже зі своїми дарами та лептами приходили люди різного соціального стану і приносили різноманітні дари обителі в подяку задоволення своїх молитов і зцілення від хвороб. Звичайно, ми знаємо найбільших фундаторів шляхтичів Ганну Гостську та Василя Потоцького.
Мабуть, найганебнішим періодом в історії Почаївської лаври вважається період, коли лавра належала УПЦ(МП), а по суті РПЦ.
Саме в цей час російська церква зробила Почаївську лавру форпостом всього московського та антиукраїнського на західних територіях України.
Отож, спостерігаючи тим часом нездорові та відверто агресивні дискусії, що точаться між прихильниками двох конфесій, мимоволі згадуються події початку 90-тих років і жорстоке протистояння між людьми, яке часто доходило до бійок. Назріває таке питання - кому ж вигідно штовхнути дві національні церкви головами між собою і пересварити ПЦУ та УГКЦ.
В умовах російсько-української війни відповідь лежить на поверхні, адже ми всі добре знаємо давньоримський вислів DIVETE et IMPERA - розділяй і володарюй.
Дай Боже нам і нашим церковним керманичам мудрості пройти ці випробування ворога не нашкодивши одне одному, зберігши єдність на засадах патріотизму любові до Бога, ближнього та держави.
