У представників влади, політичних партій та громадських організацій є традиція відслідковувати всі більш-менш актуальні свята і річниці, а відтак проводити веселі театралізовані флеш-моби. Останні полягають у прогулянках містом з прапорами нашої Неньки («для годиться» і, якщо ніхто не забуде) та, звісно, рекламними полотнищами своєї організації.
Коли свято значиме і «об’єднуюче», то одержуємо барвистий салат із кольорових тканин. На такі акції гарно приводити дітей. Можна неквапом прогулятися містом і відвідати певний монумент, установу, місце, де, за заздалегідь «продуманим» сценарієм представники влади, політичних партій та громадських організацій виголошують промови, покладають квіти, перерізають стрічки.
Ще, обов’язково має бути священик (в ідеалі, кілька і різних конфесій). Вочевидь, вже є певні усталені складові таких заходів і це один з них. Звісно, я тільки «за», коли люди стають учасниками спільної молитви, і чим більше тим краще. Але часом, мимоволі, хвилюєшся за їхню одіж, бо, буває, так натхненно хрестяться перед об’єктивами камер, що, здається, можуть сорочки на грудях порвати. І присутність священиків на деяких заходах, справді, є цинізмом.
Окрема історія з пресою. Власне, заради неї все й робиться. Часом аж дивно буває. От маємо віче, мітинг, демонстрацію і народу сила-силенна. А всі такі щирі і добрі, що аж розчулює від думки, у якій прекрасній країні живеш. Виступають всі по-черзі. Ведучий має список з вірно написаними іменами і регаліями. Кожен з виступаючих має свій текст, як на шкільних ранках. Хіба часом біда, як хтось, окрім планового тексту починає додавати щось від себе. Тоді все виглядає недоладно і безглуздо, а окрім того затягується час, що якраз найбільше непокоїть пресу.
Власне, такі заходи нагадують якісь сектантські збори. Волею долі скупчилися в одному місці представники влади, політичних партій та громадських організацій, сказали вітальне чи поминальне слово і, як вітром здуло. Кожен виконав свою функцію – одні попатякали, інші зафіксували і вже за годину свідченням нещодавніх подій можуть бути хіба повітряні кульки, якщо це відкриття чогось, або утоптаний сніг, якщо акція відбувалась взимку і надворі. А вже у вечірніх випусках дивіться і слухайте репортажі з такої-то поважної події. На сайтах інформація з’явиться ще швидше.
І от знову маємо веселе свято – День Соборності України. Знову будуть гарні сюжети з «толковими» коментарями і барвистим відеорядом. Звісно, дітей ніхто не запросить, хоча клоунів буде доволі. Але чия це соборність, – хочеться запитати, – і кого вона об’єднує? Тут мова якраз про саме відзначення. Невже під гаслом такої великої ідеї об’єднуються самі лише клоуни? А де діти, – хочеться запитати, – де діти?
