Міф ХХІ століття

"Західний вибір" став для значної частини українців гаслом – на зразок німецького Drang nach Osten.

 

І рано чи пізно фетишизація Заходу для мислячої людини закінчується питаннями: "А що є Захід?", "А чи Захід дійсно є універсальним добром, квінтесенцією геополітичного щастя?", "Як відділити позитиви від негативів?", "Наскільки нам потрібно інтегруватися в Європу?", "Наскільки Захід є монолітним і однорідним?" і т.д.

 

Тим більше, що давня ідея "пошуку Вічного Сходу", опоетизована у Середні віки, для українців була скомпрометованою – саме проголошення Незалежності у 1991 році було своєрідним, символічним поворотом від Сходу на Захід, не назустріч Сонцю, а "осолонь", тобто, по руху Сонця.

 

Пошук Заходу став для українців і новою надією, і новою релігією, і новим геополітичним орієнтиром.

 

При цьому як у радянські часи не надто деталізувалися нюанси життя при комунізмі, сьогодні не надто деталізується майбутнє життя українців за умов вступу до Євросоюзу.

 

Є загальні розмови про соціальні стандарти ЄС.

 

Є загальні фрази про стандарти демократії.

 

Є загальні фрази про розвиток середнього класу.

 

Є розуміння українських еліт, що всі дії потрібно звіряти з думкою західних лідерів - це породило справжню "війну авторитетів". Українські політики з різних таборів мають своїх лобістів у Європарламенті, яких використовують як коментаторів ситуації в Україні.

 

Політтехнологи давно зрозуміли фокус: для того, щоби якась подія набула розголосу, потрібно спершу опублікувати інформацію про цю подію на Заході, а потім роз тиражувати її в українських ЗМІ – з покликанням на думку Заходу.

 

Найбільш кричущий приклад: півроку тому українські видання розтиражували інформацію про те, що уряд Японії провів власний аудит діяльності Юлії Тимошенко і визнав правоту екс-прем'єра. Інформація – з посиланням на якусь італійську газету. Чому інформація – до речі, згодом заперечена офіційним Токіо – про Україну була опублікована не в "Асахі" чи "Кіодо Цусін", а в Італії – мало кого здивувало.

 

Пізніше з'ясувалося: інформація була опублікована не просто в італійській газеті – її опубліковано на блозі італійського журналіста, що останні кілька років мешкає у Львові, а сама газета, точніше – інтернет-видання, є… органом міланських виноробів!

 

Солідне джерело, чи не так?

 

Але тут ми зустрічаємося зі справжнім поклонінням перед Заходом. Думка Заходу сприймається більшістю з нас як істина в останній інстанції.

 

Це у нас – все купується і продається. Це у нас – недовіра до друкованого слова. Це у нас – за ангажованість. А Захід – він безпристрасний. До нього апелюють.

 

Нікому в голову не приходить, що західних політиків можна так само купувати. Минулого року мав місце скандал: двох депутатів Європарламенту звинуватили у тому, що вони отримували велетенські (по західних мірках) гонорари від однієї української політичної сили. Преса дуже активно обговорювала ці чутки.

 

Але їх вдалося зам'яти – обидва депутати займали вагоме місце у загальноєвропейській ієрархії. Щоправда, експерти дізналися про середню ціну "думки Заходу". Українські технологи зрозуміли, що за допомогою Заходу можна творити віртуальну реальність безпосередньо в Україні…

 

…Прагнення до Заходу – це штучне намагання надати статичній, неповороткій Україні видимість руху. Руху до якоїсь цілі. Хоча рух України будь-куди не передбачається самим проектом. Рух України є оптичним обманом, ілюзією.

 

І можна погодитися із Володимиром Нікітіним, який під час одного з семінарів розділив держави на держави Прогресу і держави Балансу. Перші рухаються, розвиваються, демонструють динаміку і героїчну історію. Другі (Швейцарія, Бельгія, Канада і – скоріш за все – Україна) балансують, коливаються, але при цьому забезпечують внутрішній комфорт громадянам.

 

Доки ресурсів для забезпечення цього самого внутрішнього комфорту не знайдено, доти робляться заяви про рух на Захід – незалежно від того, хто приходить до влади і під якими прапорами. Ідею руху на захід можна експлуатувати безмежно довго – тим більше розуміючи, що ця ідея навряд чи колись буде втілена.

 

Саме тому відбуваються трансформації самої ідеї.

 

Приходять до влади "помаранчеві" - одразу ж починаються шапкозакидательські заяви типу "Завтра перед нами відкриють двері ЄС!", "США роблять на нас ставку у Східній Європі!", "Ми – оплот і форпост західних цінностей у регіоні!". Звісно, що ці заяви робляться для українських громадян, а не для Брюсселя чи Вашингтона.

 

Приходять "біло-блакитні": "Будуємо Європу в Україні!", "Безальтернативність європейського вибору", "Переймаємо у Європи соціальні стандарти та моральні цінності!".

 

Арсеній Яценюк в ході президентської кампанії зробив спробу повернути геополітичний вектор. У серпні 2009 року його газети говорили про те, що вступати в ЄС зараз – це те саме, що вступати в КПРС у 1991 році, а тому варто подумати про інший Європейський Союз – з Росією, Білоруссю, Сербією та чомусь з Казахстаном. Проте одразу ж після виборів він повернувся знову до старої прозахідної риторики.

 

Зрештою, більшість політиків бояться зізнатися у тому, що Україні потрібно розвивати власну суб'єктність, самій перетворюватися на фактор міжнародної політики, а не жити сподіваннями на вступ в ЄС (як стратегічну мету) та на втручання у внутрішні справи України Заходу як Універсального Арбітра (мета тактична).

 

Розвивати власний проект – набагато важче. Простіше використовувати прозахідну риторику – "От трішки ще потерпимо, і нас приймуть в ЄС".

 

До речі, українці завжди вміли ставити цілі і ніколи не вміли думати про те, що буде після досягнення цих цілей. Класики націоналізму розписали рецепти і шляхи досягнення незалежності, але при цьому у них було відсутнє бачення того, що буде після досягнення незалежності.

 

Міхновський, Донцов, Ленкавський та іже з ними знали, як треба вмирати за Самостійну Україну, але жоден із них не знав, де взяти гроші, аби забезпечити зарплату простому вчителю чи медику в цій самій Самостійній Україні.

 

Та ж ситуація – з найбільш ревними прихильниками фетишизації Заходу. Вони не знають відповідей на цілий ряд економічних питань – що робити з квотами, з цілими галузями економіки, з тарифами, з вивільненими людськими ресурсами тощо.

 

Вони не задумуються над тим, яку позицію займатиме Україна у великих суперечностях всередині вже не міфічного, а реального Заходу.

 

В Україні є, можливо, десяток людей, які розглядають проблеми інтеграції комплексно – не лише на рівні гасел, а й на рівні ризиків. Для них Захід – це не момент політичної програми та політичної риторики, а справжнє рівняння з багатьма невідомими.

 

Між тим сам Захід живе певними міфами щодо Сходу.

 

На початку 90-х років з легкої руки італійського політолога Норберто Бобіо прижився термін "The Other Europe" - "Інша Європа". Незважаючи на членство багатьох східноєвропейських країн у ЄС, вони й досі сприймаються представниками "старої Європи" як частина "The Other Europe". Майже три мільйони польських заробітчан у країнах Старої Європи – вагомий фактор, який є аргументом для правих політиків у Західній Європі.

 

Нагадаємо, що провал голосування за конституцію Євросоюзу був викликаний тим, що у Франції та деяких інших країнах акцентувалася особлива увага на так званому "привидові польського сантехніка". За польським сантехніком з'явився фактор "румунських циган". Далі Європа зіштовхнулася з проблемою "інших європейців" з-поза меж ЄС - наприклад, справжньою бідою півдня Франції – Прованса та Лангедока – стали албанські кишенькові злодії.

 

Ставлення Європи до України визначається саме належністю до "The Other Europe".

 

Німці, очевидно, могли би запропонувати щодо нас інший термін – UnterEuropa, НедоЄвропа. Хоча міграційні служби Європи останнім часом вказують, що Україна перестала бути джерелом підвищеної загрози нелегальної міграції, для політиків та обивателів у Європі це не аргумент. До України ставляться з недовірою.

 

Напевне, в цьому частково винні і самі українці, що намагаються апелювати до Європи, виставляючи своїх політичних опонентів у неприглядному світлі і змальовуючи нашу ситуацію виключно у чорних фарбах. Пару десантів українських опозиціонерів у Брюссель з вимогами запровадити щодо України такі ж санкції, як і щодо Білорусі, роблять свою справу.

 

Свого часу Пушкін писав, що він може з ненавистю ставитися до своєї батьківщини, але йому стає гірко, коли його почуття поділяє іноземець.

 

Генетична пам'ять Старої Європи нагадує про те, що всього півтори тисячі років тому (цикл розвитку нації за Гумільовим) предки нинішніх французів, німців, британців, частково – італійців прийшли на ці землі як спадкоємці і завойовники Римської Імперії.

 

При цьому варвари рухалися зі Сходу не просто як завойовники – навпаки, дуже довгий час Захід і Схід співіснували, варвари всмоктували в себе передові зразки римської і грецької культур, наймалися на роботу в Рим, займали високі посади в давньоримській ієрархії, а потім відчиняли ворота античних міст перед приходом своїх спів племінників. Римська Імперія впала, будучи опанованою насамперед зсередини, а не ззовні.

 

Сучасна Стара Європа розуміє, що зараз "варвари зі Сходу" можуть піти тим же шляхом, яким ішли предки нинішніх європейців – розпочавши розклад Європи зсередини, щоправда, на цьому шляху у східних європейців є конкуренти з ісламського світу.

 

Світова економічна криза, події у Греції, Італії, Іспанії, Португалії, лівійська авантюра, "шпагат" між Штатами та Росією, підняття питання про запровадження внутрішніх кордонів, фінансові дискусії, інформаційні скандали – все це викликає занепокоєння і приступи ксенофобії у французів, німців та британців.

 

Ми в Україні не до кінця розуміємо Захід із його католицько-протестантською етикою, модою на толерантне ставлення до евтаназії та одностатевих шлюбів. Європа не до кінця розуміє Україну з її транзитною свідомістю, свідомістю країни-посередника в торгових операціях, з толерантним ставленням до корупції та небажанням сприймати будь-які суспільні зміни.

 

Європа – з точки зору українців – це "жирні коти", які у своїй інфантильності не розуміють проблем пересічного громадянина України. Українці – у свідомості Європи – це Ємелі, що лежать на печі і хочуть, аби у них все було "по щучому велінню".

 

Руйнація міфів відбувається тоді, коли міфологізовані явища отримують наукове пояснення. Усвідомлення призводить до деміфологізації.

 

Міфи ХХІ століття рано чи пізно почнуть руйнуватися. Просто не треба культивувати міфологію.

 

Українців не треба годувати обіцянками близької європейської перспективи, та перетворювати Європу на Абсолют та Ідеал. Норвегія чи Швейцарія не прагнуть бути членами ЄС, але вони користуються з економічних переваг сусідства з ЄС та з безвізового режиму з Євросоюзом. Чим не абсолютно приземлена перспектива для України?

 

По-друге, варто акцентувати увагу на власній, українській суб'єктності, на розвитку України як самодостатньої цінності, викорінюючи корисливе ставлення до євроінтеграції та варварську заздрість до європейського рівня життя. Автор є не противником євроінтеграції, а прихильником інтеграції на рівних, та не за принципом бідного родича, що мріє сісти на шию родичеві заможному.

 

По-третє, потрібно припинити практику звернення до євродепутатів та європейських структур як до арбітрів у внутрішньоукраїнських суперечках.

 

Спершу надто часто повторювана думка Європи з приводу українських питань викликає повагу у споживачів інформації, далі вона починає дратувати, а через деякий час взагалі стає смішною – особливо коли дружна компанія панів Брока, Галлера, Мартенса тощо починають коментувати все підряд – від нюансів кримінальних справ щодо високопосадовців до врожаїв цукрового буряка на північній Вінниччині.

 

Якщо перестанемо сприймати Європу на рівні міфу – відкриємо шлях до реальної, а не міфічної євроінтеграції: тривалої у часі, поетапної, з врахуванням усіх вигод для України.

 

Якщо Європа перестане сприймати на рівні міфів Україну – по-новому зможе усвідомити старий принцип Ex Oriente Lux – Світло зі Сходу.

 

І ще. У 20-х роках лідер українських націоналістів Євген Коновалець говорив прихильникам середовища УНР: "У нас – спільна мета. Але ви йдете на Київ через Париж і Варшаву, а ми підемо через Токіо і Берлін. У результаті прийдемо до спільної мети".

 

Напевне, наші політики мають усвідомити, що мета України – не Брюссель. І тим більше – не Москва. Як це не звучить парадоксально, але євроінтеграція має бути не метою, а засобом – засобом пошуку Україною України. Нашою метою має бути Київ, про що забувають українські політики.

 

Колумб плив на Захід, щоби досягти Сходу. В результаті відкрив Америку і вивів Іспанію в розряд володарів Світу. Не здивуюся, якщо ми осягнемо Захід, здійснюючи плавання на Схід – по дорозі здобуваючи нові преференції. А Схід – це не обов'язково Росія.

 

Але це вже – частина іншого міфу…

 

Кость Бондаренко,

УП


Коментарі (1)

зівака 2011.07.22, 08:30
Ух ти, ух ти, Кость знову почав цитувати націоналістів, надоїло певно перебувати ні там ні сям, ні вашим ні нашим, і навіть не помітив як скотився в пустоту, яка нікому не цікава. Але краще пізно ніж ніколи і це ще раз підтверджує, що потенціал у Бондаренка є.
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

634
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1833 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1114 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

536
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6890 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11359 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

319

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1053

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1098

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1094
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

262
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1065
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

831
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

724
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

649
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2928
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4421
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18423
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

293
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

338
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

648
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

753