Віктор Ющенко: Влада діє у той спосіб, у який їй дозволяє діяти суспільство

Екс-президент Віктор Ющенко в останні півтора року рідко виходить на публіку. Хоч поразка національно-демократичних сил на минулих президентських виборах негативно позначилася на його рейтингу, однак до його політичних оцінок поточної ситуації в Україні й далі незмінно прислухаються з великою увагою. Напередодні свого приїзду на Прикарпаття для участі в заходах у «Дем’яновому Лазі» В. Ющенко дав ексклюзивне інтерв’ю для «Галичини», в якому йдеться про найактуальніші проблеми українського сьогодення.

- Ширяться чутки про ваше перебування на Івано-Франківщині, попри те у ЗМі про це немає жодних повідомлень. із врахуванням того, що ви доволі часто перебуваєте на Прикарпатті, чим вас так притягує галицька земля?

— Інформація про візит на івано-Франківщину є на сайті партії «Наша Україна», інших інформаційних сайтах. Розголосу вона не набула саме тому, що я доволі часто буваю в Галичині з робочими візитами, і це не є чимось унікальним.
Галичина, Західна Україна загалом є одним із базових регіонів для партії «Наша Україна». Тому зустрічі з виборцями, здійснення історичних і культурологічних проектів у рамках діяльності інституту Ющенка є логічним визнанням значення Івано-Франківської області у стратегії нашої політичної сили.

- Як ви останні тижні відпочивали на Івано-Франківщині?

— На Івано-Франківщині я завжди відпочиваю. Душею.

На жаль, у щільному графіку не завжди є можливість знайти час для справжнього відпочинку. От і нинішній візит присвячений участі в поминальних заходах у «Дем’яновому Лазі». Це моя громадянська позиція і мій обов’язок бути тут, вшанувати пам’ять людей, замордованих лише за те, що вони були справжніми українцями.

Трагедія «Дем’янового Лазу» — в одному ряду з такими злочинами, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр, Биківня чи Катинь. Вона входить до чорного мартирологу сталінського геноциду проти України — тероризму, зведеного у ранг державної політики. Саме тут розумієш, що тоталітарний режим Сталіна є братом-близнюком тоталітарного режиму Гітлера.

 - У неділю, на Зелені свята, заплановано вашу участь у поминальних заходах за жертвами комуністичних репресій у «Дем’яновому Лазі». Чи сподіваєтеся, що настане час, коли вбивці нестимуть відповідальність за вчинені злочини перед українським народом, адже на Заході досі переслідують винних у воєнних злочинах.

— Останні роки Україна розвивалась у європейському річищі ставлення до сталінського тоталітарного режиму. Було видано кілька указів, якими послідовно впроваджувалась політика десталінізації нашої історії і сьогодення.
Служба безпеки України, історики, ентузіасти — патріоти України виконали колосальну роботу з встановлення імен людей, що загинули від рук совєтських  катів: від голоду, катувань, політичних репресій, у Сибіру.

Відповідно до мого указу від 28 березня 2007 р. в Україні було підготовлено та видано Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років, яка складається з 18 регіональних томів та зведеного тому. Основним завданням цього проекту було встановлення поіменних списків громадян, які померли під час Голодомору.


Також важливою частиною цього проекту став розділ «Територія Голодомору», у якому зазначено майже 14 тис. населених пунктів, що постраждали від Голодомору, виявлено майже три з половиною тисячі місць поховань жертв Голодомору. У Національній книзі пам’яті на основі величезного комплексу документів наведено неспростовні докази зумисності Голодомору та його злочинної суті як геноциду українського народу.


Крім цього, Український інститут національної пам’яті  встановив території та населені пункти України, на яких у 1932—1933 рр. був запроваджений режим так званих «чорних дощок». Під цей режим — режим блокування та позбавлення продовольства — потрапило близько 800 українських сіл та дев’ять міст на території 202 районів та міських рад, із них 38 сільських районів повністю.
За моїм поданням Верховна Рада України в листопаді 2006 р. врешті ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», яким визнала Голодомор геноцидом українського народу.


Зібрані переконливі докази дозволили винести питання про злочини більшовицької влади в Україні на міжнародний рівень. Голодомор актом геноциду офіційно визнала ціла низка держав світу. На регіональному та муніципальному рівнях Голодомор геноцидом визнали законодавчі органи 26 адміністративно-територіальних одиниць семи держав світу: Австралії, Аргентини, Бразилії, Великобританії, іспанії, італії, Канади та Португалії. Крім цього, ООН, ЮНЕСКО та ОБСЄ, законодавчі органи Аргентини, Іспанії, Чилі, Чехії, Словаччини, Мексики прийняли документи, відповідно до яких вшановується пам’ять жертв Голодомору. Європейський парламент визнав Голодомор злочином проти українського народу та проти людяності.


Що особливо важливо, у Компендіумі соціальної доктрини Ватикану вказано, що в ХХ столітті проти українців було вчинено геноцид, а в посланні Вселенського патріарха Варфоломія I говориться, що в злочині Голодомору присутня явна ознака геноциду.


Логічним продовженням цієї роботи стала постановка питання про визначення кола осіб, відповідальних за ці злочини.


13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва розглянув та прийняв рішення у кримінальній справі, яку розслідувала СБУ, щодо знищення голодом в 1932—1933 рр. на території УСРР мільйонів українських селян. Суд визнав факт геноциду, розкрив механізми, що були використані для масового вбивства селян, та назвав організаторами злочину Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря та інших. Вони були визнані судом винними в умисному знищенні частини українців шляхом організації штучного голоду. Метою цього злочину було придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови й утвердження незалежної Української держави.
Це стало першим кроком, важливим прецедентом до засудження організаторів і виконавців злочинів комуністичних режимів. Впевнений, що Україна має й далі рухатися в цьому напрямі.


Переконаний, що надзвичайно важливим завданням є справжнє, а не декларативне, вшанування пам’яті репресованих.


Тому ми будемо наполягати на тому, щоб на публічному судовому процесі було оприлюднено імена причетних до злочинів у Дем’яновому лазі, у Вінниці, Бердичеві, Львові, Донецьку і Луганську, Кам’янці і Харкові, Черкасах і Хмельницькому, Полтаві і Бережанах, у Києві, Сумах та багатьох інших українських містах. Так, як це було зроблено щодо організаторів Голодомору.

- Однак нині в Україні замість суду над злочинним комунізмом розпочинається реставрація радянщини, одним із таких прикладів є підписаний чинним Президентом закон про червоні прапори. Як ви ставитеся до цього і чи має це якісь загрози для України?


— Демонстрації під червоними прапорами — це символ колоніального статусу України. Адже ні литовці, ні поляки, ні естонці, ні інші нації, які поважають себе, не ходять під червоними прапорами. Чому це мають робити українці?
Я переконаний, що під національними прапорами наша шана до ветеранів не була б меншою. Нації, яка зазнала найбільших людських втрат у Другій світовій війні, яка зробила один із найбільших внесків у перемогу над фашизмом, не потрібно «приклеюватись» до якогось «народа-побєдітеля». Ми — народ-переможець також.


Аморальними є спроби влади підмінити реальну соціальну допомогу ветеранам війни проведенням ідеологічних акцій та намагання сховатись за ними від вирішення конкретних проблем. Гроші, потрачені на виготовлення прапорів, цілком можна було б спрямувати хоча б на одноразові доплати до пенсій ветеранам.


Але головне — використовувати прапор, під яким убивали, нищили, морили голодом, висилали до Сибіру мільйони українців, — це просто блюзнірство.
Так званий прапор Побєди — це той кривавий прапор, під яким сталінська Росія вступила в Другу світову війну як союзник фашистської Німеччини, під яким здійснювала загарбницькі «визвольні походи» Червоної армії у Фінляндію, Польщу, Прибалтику, Румунію, Китай, Іран тощо.


Вкидання теми червоних прапорів — це явна політична технологія, яка має на меті посіяти розбрат серед українців.

Причому привнесено її навіть не з Банкової. Адже створення соціально-політичної напруги в українському суспільстві вигідне лише тим силам, які не хочуть бачити Україну сильною й незалежною державою, хочуть перервати процеси об’єднання українського суспільства, які намітилися в останні кілька років. Очевидно, що країна, яка потерпає від внутрішніх конфліктів, є досить легкою здобиччю для її зовнішніх ворогів.


Принизливо дивитися, як нація — внаслідок незнання власної історії — роздвоєна, а ляльководи ззовні смикають за ниточки різні частини українського суспільства і провокують протистояння в ньому. Але це технологія не лише обману суспільства та відвернення уваги від справ справді важливих. Це ще й гра з вогнем, спрямована на розкол України. Влада думає, що вона зможе контролювати лівих і правих екстремістів, натравлюючи їх один на одного. Однак це все одно, що випустити джина з пляшки. Руйнівний для держави ефект від цього влада ще не до кінця усвідомила. Нам необхідно виробити реальну програму остаточного подолання наслідків тоталітаризму. Україна має нарешті й остаточно очиститись від символів режиму, який знищив мільйони безневинних людей.


Переконаний, що українці як європейська нація спроможні знайти суспільне порозуміння щодо подій Другої світової війни — так само, як знайшли його у Польщі ветерани Армії Крайової та Армії Людової.


- Як загалом оцінюєте роботу четвертого Президента України Віктора Януковича в політичній та економічній царині?

— Слід всіляко вітати декларації Президента й уряду щодо готовності здійснювати реформи в країні та наявність відповідних стратегічних документів. Однак є кілька моментів, які можуть поставити під сумнів перспективи впровадження задекларованих реформ.


На жаль, після президентських виборів нинішня влада лише гає час, якого в України і так небагато. Вона зосереджена лише на концентрації владних повноважень, а розмови про реформи залишаються лише розмовами. Дії влади в цьому напрямі мають переважно імітаційний та відволікальний характер.
Ті ж реформи, що реально здійснюються, спрямовані на концентрацію влади і власності в руках обмеженого кола людей.  Йдеться про так звану конституційну реформу — повернення до Конституції 1996 року, про зміну виборчої системи та економічну політику, спрямовану суто на підтримку низки великих підприємств галузей важкої промисловості та готельного бізнесу, які перебувають у власності наближених до нинішньої влади олігархів.
Скажімо, 12 травня ВРУ ухвалила законопроект № 8351 «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ і електричну енергію». Цей закон суперечить Конституції та є корупційним, адже передбачає списання боргів окремим приватним структурам.


Реформи починають реалізовувати без широкого обговорення в суспільстві, без їхньої оцінки фахівцями. Владні рішення приймають кілька десятків людей без фахового узгодження і громадської дискусії. Це явна тенденція до замкненості й відмови від публічності в політиці.


На всіх напрямах державної політики демонструється схильність до репресивних методів. Ознаками цього є, наприклад, незаконне утримання під вартою Луценка, Філіпчука та інших колишніх високопосадовців, законопроекти про заборону «націоналістичних» організацій, репресивний Податковий кодекс тощо.
Своїм наслідком така політика матиме лише збільшення соціальної напруги та зниження ефективності української економіки. Замість того, щоб виправити «драконівські» норми в Податковому кодексі та зменшити розмір єдиного соціального внеску для підприємців, влада продовжує ігнорувати очевидні проблеми малого та середнього бізнесу, які виникли внаслідок недолугої псевдореформаторської діяльності.


Заявляти про нормальне зростання економіки за умов, коли навіть Податкова адміністрація офіційно підтвердила, що лише за перші три місяці 2011 року майже 57 тисяч приватних підприємців припинили свою роботу, а кількість зареєстрованих фізичних осіб-підприємців в Україні скоротилася на 30% щодо аналогічного періоду 2010 року, — це просто відвертий обман і знущання над людьми.


Не випадково, що чинна влада стрімко втрачає кредит довіри, виданий під час останніх президентських виборів.


Якщо «реформування» і далі триватиме в цьому напрямі, нинішня влада ризикує отримати широкий рух протесту. Всеукраїнські акції протесту проти псевдореформ влади на кшталт «Дня гніву» є закономірним наслідком політики нинішньої влади.


Але такі акції не матимуть широкої підтримки, якщо будуть ррунтуватися лише на принципі «хліба та видовищ». Їх основою має стати відстоювання демократії, свободи слова, рідної мови, культури. Без цього неможливий економічний розвиток, а відтак і підвищення соціальних стандартів.


- Невдовзі відбудуться парламентські вибори. Що повинні робити, на вашу думку, націонал-демократи, аби змінити ситуацію в державі?

— Будьмо відвертими: наступ на демократію став можливим, зокрема, через те, що в країні нема сильної опозиції. Влада діє у той спосіб, у який їй дозволяє діяти суспільство, громадськість. і в цьому плані не можна знімати провини з політиків. Жодна політична сила так і не спромоглася вибудувати системний спротив антидержавній діяльності Януковича. В тому числі й ті політики, які мали претензії на лідерство в таборі демократичної опозиції.

Окрім нечисленних заяв, ми не бачили жодних реальних справ чи акцій, спрямованих на те, щоб зупинити наступ на демократію, розпочатий з приходом нової владної команди.

Говорити про необхідність об’єднання в демократичному таборі стало вже загальною нормою. І це справді одна з умов зміни ситуації. Однак потрібно розуміти: сьогодні єдино можлива об’єднавча платформа для всіх патріотичних сил — це конкретні дії на захист інтересів українських громадян та ефективна протидія антинародній політиці влади.

- Яким ви бачите своє політичне завтра?

— Одним з інструментів впливу на політичні процеси є інститут президента Віктора Ющенка. Це громадська організація, яка покликана стати майданчиком для аргументованих дискусій українських та закордонних інтелектуалів, своєрідним мостом між владою і суспільством. Серед завдань інституту — розвиток громадянського суспільства, оцінка тенденцій в українській політиці, збереження культурних цінностей, контроль дій влади, промоція європейського вектора розвитку України та ін. Нині по всіх цих напрямах запускаються відповідні проекти. Деякі з них уже приносять перші результати. Скажімо, нещодавно був презентований сайт та електронний варіант експозиції «Народна війна», створений інститутом у співпраці з товариством «Меморіал».

Але головним для мене залишається політичний напрям діяльності. При цьому мені не є важливими посади чи титули. Я вже побував на найвищих посадах у нашій державі. Я й далі відстоюватиму всіма доступними мені засобами ті принципи і ті засади української політики, які наближатимуть Україну до Європи, забезпечать їй надійний захист у рамках колективної системи безпеки в Європі. Бо лише в такому разі можна говорити про майбутнє України.

 

Оксана Процюк, газета "Галичина"


13.06.2011 Оксана Процюк 1808 1
Коментарі (1)

Помір 2011.06.14, 00:11
Цей чоловік розвів народ і посідає друге місцем після Хмельницького з розводу православних українців. Йому ще, до холири, бракує сорому травити умняк накшталк в статті. Та на його місці я б врив десь в панам у і вступив до монастиря ордену аби відмолюватим гріхи. Шайт, хто на це чмо може вестися. Не може очолювати стадо хромий баран
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

636
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1848 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1115 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

540
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6891 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11360 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

320

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1054

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1099

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1095
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

264
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1067
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

834
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

727
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

649
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2932
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4423
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18426
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

295
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

340
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

650
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

755