Іван Малкович про дитинство, чому зараз вважає себе киянином та що стимулювало взятись за переклад «Гаррі Поттера»

 

 

Іван Малкович – поет, видавець, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», також лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Сьогодні Малкович живе та працює у Києві, але із любов’ю згадує юнацькі роки проведені на Франківщині.

 

Видавець розповів, як будучи уродженцем села Нижній Березів, що на Косівщині, почав навчатися в музичному училищі та жити в Івано-Франківську.

 

Іван Малкович згадав, як познайомився з франківським письменником та поетом Тарасом Мельничуком, чому зараз більше себе вважає киянином, та що стимулювало взятись за переклад «Гаррі Поттера».

 

– Іване Антоновичу, що для вас сьогодні рідна Франківщина?

– Я народився в Нижньому Березові, там провів своє дитинство та навчався до 8 класу. Згодом я вступив до Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського, де навчався грати на скрипці. Для мене Франківськ – це такий перехідний момент: відриву від батьків, оскільки з дому я поїхав у 14 років, – та вступу в самостійне життя. Пам’ятаю свої вірші того часу… Всі вони про домашнє, я всім серцем був там. У своїх віршах я називаю Франківськ містом юності. В мені була внутрішня боротьба: потрібно вчитися грі на скрипці, але я хотів писати.

 

– Далі був Київ…

Вже у Києві я жив у квартирі свого дядька Петра Арсенича, славного краєзнавця, історика, археолога. Саме йому я завдячую багатьма моментами свого життя. Він перший з нашого роду проклав шлях до Києва. Дядько Петро навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Саме у його квартирі я зустрічався з відомими письменниками, наприклад з Тарасом Мельничуком. Я можу сміливо назвати його своїм учителем. Це спілкування неможливо передати словами, для мене це був величезний досвід. Він навчив мене метафори в поезії! Я навіть на таке й не сподівався. Він відкривав мені поетичні двері, відкрив світ, про який я й не підозрював.

 

– Чи продовжуєте ви грати на скрипці сьогодні?
 
– Скрипка дала мені дуже багато, це відкриття нового світу. На зустрічі зі студентами я часто розповідаю про моменти якогось музичного катарсису. Це час відкриття потаємних казкових мистецьких творів, про які я й не підозрював. Пригадаю, коли ми вивчали творчість Чайковського, котрий диригував навіть за 10 днів до своєї смерті, тоді моя викладачка розповіла нам, що це немов прощання з життям. Він ніби і не підозрював, але в музиці про все сказав. Тоді у групі нас було 18: 17 дівчат і я – один хлопець. Коли музика почала звучати, я відчув, що вона мене «розриває», що я зараз осоромлюсь перед дівчатами, бо розридаюсь. Тоді я просто підняв руку, я не міг нічого сказати, просто вибіг з класу… Я біг коридором, сховався в гардеробній, там присів і почав ридати. Це був юнацький музичний катарсис.

 

– Ким більше себе відчуваєте: франківцем, чи киянином?

– Я жив у Франківську до 18-ти років, зараз мені 55. Фактично вже дві третини життя я живу в Києві. Колись читав теорію одного російського вченого, котрий писав про те, що з наступом Батия на Київ, кияни розуміли, що його не спинити, і вони тікали в гори. Цей академік доводив цю теорію. Пригадую, раніше, коли я у Києві розмовляв українською у громадському транспорті, мене часто запитували звідки я, на що я відповідав: «Я давній киянин». Робив так, щоб не починати суперечку.

 

Київ – це місто де ти при бажанні можеш сховатися, і при великому бажанні – можна зробити так, щоб тебе всі бачили. Воно мені дуже зручне за своїми масштабами. Мої діти вже народилися в Києві. Я більше почуваюся тепер киянином, але з ностальгією та вдячністю згадую свої роки проведені у Франківську, для мене воно залишається рідним.

 

– «А-ба-ба-га-ла-ма-га» спочатку було виключно дитячим видавництвом, проте згодом почали видавати й дорослу літературу. Що вплинуло на зміну концепції?

– Я завжди прагнув видавати ще і дорослу літературу. Коли мої діти почали підростати, я вирішив таки видати дорогу літературу. Першою дорослою книгою став «Гамлет» Шекспіра, в чудовому перекладі Юрія Андруховича та з ілюстраціями Владислава Єрка. Ця книжка відразу здобула Гран-прі та ще інші премії. Вона дуже голосно прозвучала. З того часу я почав більше видавати дорослих книжок, а потім втілив в життя свою заповітну мрію – видав поетичну серію, з обкладинками обтягнутими у різноколірну тканину. Як гадаєте, чия книжка була першою? Це був Тарас Мельничук, а далі – Ліна Костенко. Це люди, яким я завдячую багато чим у своєму поетичному житті.

 

– Чи є книга яку ви не видали, але зараз шкодуєте про це?

– Ні, я не так багато книжок видаю. Я дуже довго думаю перш ніж видати книгу. До мене приходить багато грошових людей, котрі пропонують кошти за те, щоб на їхній книжці було написано «А-ба-ба-га-ла-ма-га», але жодної такої книжки ви у мене не побачите.

 

Ви один з небагатьох, хто спілкується з Ліною Костенко. Чи співпрацюєте зараз?

– Ліна Василівна зараз закінчує працю над прозовою книжкою. Це зовсім не продовження «Записки сумасшедшего», це інша тема, вона здивує читачів. Це глибока і цікава книга, така культурологічна із елементами роману, дослідження, жвавого сучасного есею. Це дуже сучасна книжка. Я не маю права розповідати більше, але сподіваюсь, що ось-ось Костенко здасть її до друку. Рукопис я вже мав нагоду прочитати.

 

«Гаррі Поттер». Як зробити щиру книжку та попасти в маркетинг?

 – Я ніколи не робив книжки заради грошей, у мене завжди були гроші заради книжок. Коли я роблю книжку, я не думаю про те, що хочу заробити. Перше – це книжка. Спочатку я просто хотів видати абетку. Так було і з «Гаррі Поттером»: ми хотіли, щоб був гарний переклад цієї книги, щоб діти могли читати українською, а не російською. «Гаррі Поттер» став більше, аніж просто книгою, – це світ в українське читання. В Інтернеті можна знайти декілька статей із заголовками на кшталт: «Гаррі Поттер» – це великий українізатор. Українською цю книгу читали й діти з російськомовних сімей.

 

Чи часто звертаються до вашого видавництва, і до вас особисто, із благодійними проханнями? Всім допомогти неможливо. Чи вмієте відмовляти?

– Я просто на всі прохання намагаюся не відмовляти. Нехай я дам три-чотири книжки, але не відмовлю. Звісно, багато книжок давати ми не можемо, у нас загалом невеличке видавництво, не так багато людей працює, але ми робимо все на якість. Я віддаю тільки те, що можу пропустити через себе. У нас великий наклад, але літератури не так багато. До нас пишуть з бібліотек всієї України, оскільки держава не надто дарує сьогодні книги. Ми намагаємося кожному трішки виділити, щоб не відмовити.

 

– Інтелігенція, еліта, перші особи, ці люди по-різному реагують на питання декомунізації. Існують дискусійні запитання. Ваше рідне село, Нижній Березів, також постраждало від енкаведистських нападів, там було підпілля, зокрема ваш родич Микола Арсенич був учасником цих процесів. Як ви реагуєте на документацію?

– Одна людина може спричинити багато видозмін, але якщо багато і різко змінювати, то згодом виявляється, що можна було це зробити краще. 25 років незалежності… Що з українською мовою? Яка українізація? Мовляв, потрібно все зробити м’яко… Що означає для мене «м’яко» – ніяк! Тепер ми можемо прямо казати хто наш ворог, що ми пам’ятаємо… Я вважаю, що декомунізація має бути швидка і тотальна.

 

Вежа

Тарас ЗЕНЬ

Сніжана САМАНЧУК

Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО


09.06.2017 4814 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

618
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1801 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1105 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

532
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6879 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11335 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

310

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1047

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1093

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1088
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

255
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1060
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

825
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

715
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

648
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2921
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4418
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18417
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

289
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

333
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

642
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

745