Закінчення зими ознаменувалося неабиякою стійкістю морозів, під сипучо-білою ковдрою яких підсніжники ще не пріють. «Весна, весна, прийде.» - буркають під сердитий ніс розбурхані карпатські шатуни. «А хто до нас в ліс сьогодні прийде ?..»
Зимові підсумки на початку весни тяжіють – в контексті втішних новин – вижили, та й зубатими, хвостатими не стали. А меду чогось хочеться все рівно і мертві бджоли загули.
Віртуально відпочили на дорогих екзотичних островах, з гарантом Конституції і його прихвоснями, і в ліпшому разі в натурі покаталися з гірки на лижах/санчатах, хто вміє, на ковзанах, в гірських ландшафтах покупалися.
Прилив оптимізму, в такому тонкому символічному сенсі, отримали від єдиної завойованої золотої медальки класного лижника Абраменка. Аби не гірше.
Доводилося якось, давніше, заїхавши в Ворохту, спостерігати чудну, мальовничу картину: майбутні олімпійські чемпіони, ймовірно вже не чемпіони і не майбутні, тренуються на лижах, стрибаючи з колись славнозвісного трампліна, покоцаного тепер як після термоядерної війни, на спускову стежину, вкриту гнилою соломою, ще й не дуже доброї якості. Ледь животіючи і виживаючи на якісь жалюгідні меценатки, бо їсти треба, та й на інвентар, який ламається часто, бо солома трохи важча за сніг. Кажуть, тепер навіть вже на гнилу солому не стрибають там, бо недалеко, в Кременці, Тернопільська область, трамплін підстелюють трохи свіжішою.
Не дуже сентиментальний, але направду сльози з очей потекли. Останнього разу так текли ще в дитинстві, коли в ящику розстрілювали Кінг-Конга. І питаєшся себе, а чого так є ? Чого навіть в Нігерії (між іншим вперше представленій на останній олімпіаді ) умови для тренування зимових спортсменів кращі, там, де в гірських лісах можна надибати на реального кінг-конга ? І ніби країна не менше корупційна, навіть більше, з огляду на проїдання нафтових родовищ.
Відповідь знаходжу для себе надійну: українці просто не хочуть копіювати москалів, та лиш не в цему році – з огляду на загальні результати олімпіади. «От як би ми були в Євразосоюзі, - чую як зліва за плечем клубочаться демони, шепочуть, - то була би наша олімпійська гордість забезпечена допінгом і результатом на мінімум двадцять золотих.». « Рівно на рік, два, так само, як політично-економічною безтурботністю в оковах імперії, а потім «зарах» глобальний фол і не менш глобальний гаплик», - то вже справа схиляють до правильних інтенцій якісно інші істоти.
Треба на себе надіятися, лише на себе, ось це ми чуємо чи не щодня. Звичайно, в цьому брехні тотальної бути не може природно, та, знаючи рідну природоньку, розуміємо, що нас готують в темпі вайлуватого гопака до пісеноньки «наша хата скраю – закрита, вхід і вихід з сараю, відкрита», з приспівом «коней, биків забирайте, корів, кізеньок не чіпайте».
Коні не винні ? Коні на заробітках запоребриком, значить автоматом невинні…
Ось і радіємо за здобуту другу золоту медаль українкою Оленою Савченко, щоправда від котрогось часу громадянкою Німеччини, що не зреклася свого походження. Чи буде так, що скоро дізнається весь світ про українські спортивні, і не лише, успіхи, розчинені в німеччинах, іспаніях, польщах ? Надія на «ні» є, якщо вони ще трохи довше потренуються тут.
Надія є, що небайдужі люди, рано чи пізно, пригріють наш зимовий спорт на якомусь курорті, наприклад, Буковелі, побудують гірки, трампліни під професійні, чи бодай напівпрофесійні для виховання молодих спортсменів, бо ж під не єдиним Сашком Усиком здригаються Сивуля і Хом’як.
Свого часу низка розважально-рекреаційних комплексів Австрії, після другої світової війни, з метою інфраструктурної допомоги австрійським лижникам, аби ті не виїжджали масово тренуватися в Швейцарію (в роки війну нейтральну і незрівнянно економічно привабливішу), приймаючи пізніше громадянство, почали споруджувати і опікуватися в себе про все необхідне для в тому числі професійного спорту, конвертованого переважно в нематеріальні чинники, такі як національна гордість.
Буковель наслідує правильні зразки кращого-західного (це означає, що Австрія у нас не за горами – Альпами) , як от «льодяні ресторації», айс-готелі. Бачив таких багато у Фінляндії якось, щоправда, у недешевих фінів все одно ніби дешевше виходило почастуватися при холоді, чи то може здалося, як кажуть, наший бісовий комплекс меншовартості ?..
Якщо Буковель планує й надалі вражати цінами (на що напевно є економічні причини) , то радив би не лише айс-кафе на території, а наприклад «льодяну мерію», з витесаними мерами, депутатами, виконкомом – і пенсіонерів можна звозити на екскурсію, живих. Весна, весна, прийде…
До нас прийшла, приїхала, гордість іноземна.
Так, не лише від нас їдуть, а й до нас, як то актор світової слави Жан Рено – той, шо грав у кіні про масонів «Кот да вінчік», та багато інших немасонських. Він вже гуляє карпатськими місцями сил, жує кулешу й буц і буцає компліментами всіх перехожих на Закарпатті, навіть тих, розповідають, хто плутає його зі смотрящим від Євросоюзу , чи то Віктора Балоги, по кругляку.
Він буде грати не голову міськради Рахова, навіть, в це важко повірити, не голову сільради Космача, ну і найменш вірогідно Петра Порошенка, а когось іншого, напевно, знову якогось масона. Кажуть, що то його остання роль, ним же анонсована. Бажаємо шатунської снаги і непогасної юрошатуновської популярності після завершення кар’єри. Бо продолженіє слєдуєт, а не прєслєдуєт, либонь, і нашу країну, з горем пополам.
