Одного разу могутній сьогун привів свого нащадка до знаменитого майстра-вихователя і сказав:
- О, майстре! Я старий, і вороги мої лише чекають слушної нагоди, а оцей мій нащадок – балбєс балбєсом, і мені страшно подумати, що після моєї смерті він успадкує всі мої володіння. Прошу, виховай з нього справжнього, свідомого правителя і достойного воїна, але в максимально короткий час.
- Ок, – відповів майстер, – Залиш його мені. Поверну іншою людиною.
Коли сьогун від'їхав, майстер сказав нащадкові:
- Значить так. Ти будеш жити в моєму домі. Я буду тренувати тебе мистецтву меча і каліграфії. Між вправами ти будеш вести моє господарство: колоти дрова, готувати їжу, прибирати в кімнатах і виконувати решту доручень. Але слухай один важливий нюанс: у будь-який момент, коли ти цього не чекаєш, я буду підловлювати тебе і пиздити бамбуковим дрючком. Так що не лови гав.
Отже, почалася наука. Нащадок опановував самурайські дисципліни, порався по господарству і ходив весь у синцях, бо підступний майстер вмів підкрадатися нечутно і захоплювати учня зненацька. Варто було тому замріятися, як замашний дрючок повертав до реальності. Учень весь час ходив у параної, чекав удару з-за кожного куща, і з часом виробив навичку одним оком контролювати простір, поки інше було віддане поточним справам. Майстру було все важче підловити його. Навіть думаючи про своє, той не забував, де він, і що відбувається навколо. З часом ця параноя перетворилася на спокійну готовність, обидва учнівські ока ніби дивилися одночасно і всередину, і назовні.
- Ок, ок, - сказав нарешті майстер, - Ти робиш успіхи. Ти опановуєш заншин.
“Заншин” з японської перекладається як “збереження концентрації” або “безперервна свідомість”. Психологічний стан, який примушує самурая знову ставати в бойову стійку навіть після того, як супротивник вже лежить, розрубаний навпіл. Не розслаблятися, але і не перебувати в істериці, просто бути весь час увімкненим, наче відеокамера зовнішнього спостереження. Не спати стоячки в метро, поки кишенькові злодії витягають твій гаманець. Відчувати ворожий погляд навіть з натовпу. Вміти побачити вуличних грабіжників до того, як вони оточили тебе і просять телефон подзвонити. Серед припаркованих у дворі машин вирізнити ту, в якій сидять співробітники міліції і фіксують твоє пересування. Заншин.
- Ти робиш успіхи, - сказав майстер, - тому ускладнюємо завдання. Тепер я буду бити тебе не палицею, а мечем. Один удар – і тебе закопають під сакурою, а сьогуну скажуть, що ти кудись втік, не витримавши науки.
Кожен день учня міг стати останнім. Одночасно колючи дрова, роздивляючись наколо та чекаючи несподіваної смерті, він почав усвідомлювати суть життя та своє перебування у ньому. Переживаючи кожен момент мов останній, він переживав його насичено, як ніхто інший. І коли, нарешті, це відчуття увібралося в пори його душі і стало рівним, звичним фоном, майстер сказав:
- Тепер я буду чатувати на тебе й увісні. Так що спи обрежно.
Цікаво, що навіть в Біблії, в “Книзі Суддів”, коли давні євреї затіяли чергову бійку з медіянитянами й іншими пустельниками, є цікавий момент, – Господь сказав Гедеону, вождеві євреїв: “Ти зібрав забагато народу для війни, тому повідом своєму війську, що хто боїться і тремтить, хай іде з табору додому”. І вернулося з народу двадцять і дві тисячі, а десять тисяч найхоробріших зосталось. Потому Господь сказав: “Все ще багато з тобою війська. Поведи своїх людей до води і накажи пити з річки. Хто буде пити, ставши навколішки та зануривши обличчя у воду – того вертай додому. А залиш з собою тільки тих, хто буде пити, підносячи воду у долонях”. Іншими словами: залиш з собою тих, хто навіть серед товаришів по зброї, серед білого дня, на водопої не опускає погляду, а п'є і роздивляється навколо.
Ну, історія з воїнами Гедеона закінчилася для Біблії традиційно: з десяти тисяч солдат лише триста пили воду, як параноїки. З ними-то Гедеон і обернув на втечу багатотисячне військо медіянитян, амаликитян та всіх синів Кедему, давши в руки лише сурми та смолоскипи, сховані до часу у порожні глечики. (“Книга Суддів”, гл.7)
А що ж нащадок сьогуна та його майстер-садист? Легенда оповідає, що в них все закінчилося чудово. Коли учень навчився спати з увімкненою свідомістю, бачити себе увісні зі сторони, майстер послав гінця до старого сьогуна, аби повідомити, – нащадок став справжнім воїном, і готовий успадкувати трон.
Кінець.
Дмитро Різниченко,
Націоналіст, блогер, журналіст
reznichenko-d.livejournal.com
