Людство давно вже знає, що не є «царем природи», хоча, можливо, десь у підсвідомості це твердження відображено, як аксіома.
Чим же прихильники теорії переваги людини над природою аргументують свою позицію? Великий комплекс явищ, які об'єднані під поняття «природи», в більшій своїй частині, фактично не підвладні волі людини. Реально мислячі люди давно вже з іронією і сарказмом ставляться до твердження, що «людина цар природи». Згадаймо, який жах і безсилля відчувають люди перед неконтрольованими природними лихами - цунамі, землетрусами, загорянням лісів, розливом річок, мутацією і вимиранням цілих видів тваринного світу і т.д. і т.д. В даний час ситуація з природними катаклізмами настільки погіршилася, що людство змушене осмислювати свої взаємини з природою і шукати вихід із, практично безнадійної, ситуації.
Людство пройшло досить довгу дорогу у своїх взаєминах з природою. У радянський час головним гаслом було не чекати милостей від природи, а брати їх, не думаючи про наслідки. У просвітницькій Європі розум був найбільшою цінністю, а все інше, в тому числі і природа, були вторинними - не важливим. Навіть у Середньовіччі природа належала до матеріального світу, а, отже, протиставлялася найголовнішому - духовному життю.
Біблія також стверджувала верховенство людини над землею. Перше, що почув перший чоловік від Господа: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птахами небесними, і над кожним плазуючим живим на землі» (Бут. 1: 28). Але ця перша людина почула це, проживаючи щасливо і безтурботно в раю, де природа була прекрасним садом. Гріхопадіння людини і вигнання її з раю, призвело до зміни природних умов, в яких йому довелося далі жити. Але пам'ять про рай живе в кожному поколінні людей і викликає величезне бажання або знайти ці райські кущі, або відтворити втрачений світ. У переказах багатьох народів існують оповіді про «золоту добу» - той час, коли не було ніяких хвороб і голоду, люди були безсмертні, час розквіту життя: без підлостей і підступності. Потім серед людей сталася сварка або вони піддалися спокусі, але щасливий світ звалився.
У часи Середньовіччя люди багато міркували про рай і його природу. Але діяльна і пристрасна людина не могла зупинятися тільки на міркуваннях про чарівний світ. Багато хто був упевнений, що рай існує на землі, тільки захований від людських очей. Багато поколінь мореплавців і мандрівників намагалися знайти втрачений рай і повернути його людству. Не маючи чітких орієнтирів, вони шукали згідно зі своїми власними уявленнями, бажаннями і нахилами. Основними критеріями пошуку було позбавлення від голоду, холоду, страждань, хвороб і виснаження, бажання отримати багатство, владу, комфорт і, звичайно, безсмертя.
Треба визнати, що сучасна людина змогла значно полегшити Боже покарання за своє гріхопадіння: жінки не змушені терпіти муки при пологах, отримали рівні права з чоловіками, все менше людей змушені добувати їжу «в поті чола», розвиток сільського господарства і промисловості позбавили людство від «харчування однієї травою». Це, звичайно, великі досягнення, але до цих пір ми залишаємося «прахом і в прах повертаємося» не залежно від високого рівня всіх наших досягнень. Людина активно намагається відтворити втрачений рай, руйнуючи його земне відображення. Чи не означає це хибність обраного напрямку?
Звернімося знову до Книги Буття. Господь створив людину і тварин в один день творіння. Людині Господь дав можливість удосконалюватися, спілкуватися з Богом, і вести за собою все живе. Ця місія була дана людині для того, щоб він не стільки «панував» над природою, скільки допомагав природі, яка, слідуючи за людиною, може досягти досконалості і стати знову для нього раєм.
За словами Біблії, гріх людини накликав кару і на всю природу, підпорядковану йому. Подальша доля людини безпосередньо пов'язана з розвитком природи. Можна з упевненістю сказати, що людство повністю відповідально і винувато перед живою природою за все, що з нею відбувалося і відбувається.
Слова Біблії підтверджують наявність нерозривного зв'язку між людиною і природою. Одним з прикладів цього є біблійна історія про Ноя. Праведний чоловік врятував не лише свою родину, а й більшу частину живої природи, яка могла загинути разом з розбещеним і грішним людством. Завдяки Божій волі і праведному Ною, людина знову отримала шанс виконати перед живою природою свій обов'язок, допомагаючи її розвитку. Людство так до кінця і не усвідомило, що рай для нього втрачений і йому неодноразово давалася можливість зрозуміти, навчитися і знайти дорогу, «що веде до життя».
Зробити правильні висновки з усієї попередньої історії взаємин між людиною і природою, враховуючи величезну взаємозалежність, змогли тільки одиниці. Їх у народі називають святими. Адже саме вони могли співіснувати поруч з хижими і небезпечними звірами, без праці виживати в непридатних умовах, вважати раєм гори, пустелі і хащі. Кожен святий чоловік бачив в навколишньому світі відображення раю, і рай був в їх душі. За словами Максима Сповідника, задумом Бога було насадити в душу кожної людини рай, що призведе до того, що людина буде здатна «перетворити на рай всю землю».
