Вплив релігії на сучасну молодь

Яка це дорога? – Це дорога вузька, терниста, але це дорога любові та спасіння.

(Святійший Патріарх Київськийі всієї Руси-України Філарет) 

Вплив релігії на організацію суспільства цілком закономірний. Вона зачіпає головним чином сферу духовного життя, виникає гостра необхідність набуття нових джерел формування у молоді моральних мотивів. Отже, в сучасних умовах проблема взаємовідносин меркантильного суспільства та релігії, використання духовного потенціалу релігії з метою поліпшення морально-психологічного клімату у підростаючого покоління та молоді є найбільш актуальною. Незважаючи на різну, найчастіше невисокий ступінь вираженості релігійних почуттів, поверхневе знання основ віровчення і низьку культову активність, багато хто з молоді відносить себе до числа віруючих. І цю обставину необхідно враховувати при організації і проведенні суспільно-просвітницької підготовки у колективах молоді. Виховання розглядається по-різному. Перш за все, під вихованням розуміють соціальне явище, пов’язане з передачею від покоління до покоління всієї накопиченої людської культури, досягнень у духовній і матеріальній сферах, як соціалізацію, входження людини в життя. Ця передача може здійснюватися різними шляхами, в тому числі стихійно, крім бажань вихователів і вихованців. У тих же випадках, коли передача накопиченого досвіду здійснюється спеціально, навмисно, цілеспрямовано, а не стихійно, цей процес стає педагогічним і є об’єктом і предметом педагогічної науки, одного з її розділів – теорії виховання.

Разом з тим таке розуміння виховання все ж не повною мірою відображає його сутність як педагогічного процесу, не повністю відповідає потребам практики, ефективної організації та здійснення виховної роботи в сучасних умовах. Релігійні об’єднання в останні роки все частіше виступають як суб’єкт виховання молоді, що пояснюється зростанням у суспільстві інтересу до релігії, посиленням її впливу на масову свідомість людей. Слід визнати, що релігія впливає, перш за все, на духовний світ віруючих, їх моральні орієнтації і життєві установки, вони відчувають моральну підтримку з її боку. Таким чином, у ряді випадків релігія виконує компенсаторну функцію, заспокоюючи і умиротворяти людини, в чому проявляється психотерапевтичний ефект релігійного впливу. Релігія, в цілому, сприяє віруючим в особистому духовному розвитку й удосконалення. Доцільно використовувати у виховних цілях духовний потенціал релігії,роз’яснювальної роботи про сутність релігії, видах вірувань і релігійних обрядів. Релігія, соціальний статус якої в суспільстві за останні роки значно виріс, протягом тисячоліть відігравала і відіграє важливу роль у пропаганді та закріплення у поведінці людей високих норм моралі у формуванні у них певного духовного ідеалу, який визначає поведінку і діяльність людини в будь-якій життєвій ситуаці.Ефективність виховання молоді у сфері релігії обумовлена ​​цілим рядом факторів:

• найважливіше значення має положення про богоустановленности моралі. Це обумовлює абсолютність моральних приписів. Мораль за своєю природою потребує міцної основі (абсолюті), яка повинна підняти її над сьогочасної життєвої буденністю. Цим абсолютом в моральному житті для віруючих людей є БОГ і його заповіді. Завдяки такому абсолюту саме в релігії як ніде чітко і однозначно вирішується питання про критерії добра і зла. Кожна віруюча людина має чітке знання того, який тип поведінки і спосіб життя є праведним і який неправедним;
• в релігії завжди є ідеальний приклад, покликаний служити для людини в якості мети його власного життя: / “Будьте досконалі як досконалий Отець ваш небесний” – МФ., 5.48 / абсолютної істини, незмінному добра і вищого блаженства, тобто до істинного Бога, і втілюються в засвоєнні релігійної істини, у відображенні її в людських знаннях, відчуваннях та діяльності. Як відомо, основними структурними елементами релігії є: релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна організація. Кожен з них у свою чергу володіє своєю внутрішньою структурою.

Релігійна свідомість, наприклад, включає в себе релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна діяльність у вигляді релігійного культу увазі наявність засобів культу і культову діяльність і т.д. Історичний досвід і практика сучасного суспільного життя показують, що в якості релігійного чинника може виступати як релігія в цілому, так і окремі її компоненти і навіть їх елементи. За своєю структурою релігійний фактор складається з об’єктивних і суб’єктивних складових. Об’єктивна складова – це релігійна дійсність, яку застає дане покоління віруючих, що виражається в певному змісті релігійної свідомості; у сформованій системі релігійних відносин; у сформованому релігійному культі; в існуючій на цей момент часу формі релігійної організації. До суб’єктивної складової ставляться: певне бачення тих чи інших релігійних спільнотою своїх завдань у цьому земному світі; наявність у цієї спільноти віруючих певних почуттів і волі, налаштованих на виконання цих завдань. Об’єктивно-суб’єктивний зміст релігійного чинника дає підставу припускати, що в реальному житті існує певна різниця між тим, як розуміється безпеку світського суспільства в релігійної догматики і дійсним поведінкою церков у конкретних життєвих ситуаціях, коли обставини змушують їх стикатися з проблемами безпеки суспільства. Практика підтвердила правильність більш широкого підходу до розуміння виховання. Сучасна педагогічна практика також дає підстави визначити виховання як цілеспрямовану діяльність суспільства, держави, їх інститутів і установ, а також вихователів з ​​формування і розвитку особистості молодого покоління, спонуканню її до самовдосконалення відповідно до вимог часу і життя. Це визначення (без претензій на повноту і закінченість) істотно відрізняється від традиційного і дозволяє по-новому підійти до організації виховної роботи з молодю в цілому і в будь-якому конкретному випадку зокрема. Відверта бесіда з високоавторитетні особою без свідків і, як прийнято говорити, від серця до серця, – найважливіший шлях до виховання взагалі і в сфері моральності особливо. Розглянуті напрямки виховання молоді мають свою специфіку, однак вони тісно взаємопов’язані один з одним. Реалізація змісту виховання передбачає комплексний підхід, передбачений єдність всіх складових частин. У нових історичних умовах відбувається відродження втрачених традицій, релігія починає набувати все більшого значення як один з інститутів формування особистості молодого покоління. За даними соціологів, до віруючих на сьогодні себе відносять більше 47% молоді віком від 14до 25 років.

В умовах розмитості соціальних і культурних цінностей українського суспільства, духовного вакууму помітний загострений інтерес частини української молоді до нетрадиційних релігійних культів і вірувань, що носять в деяких випадках деструктивний, асоціальний характер. РЕЛІГІЯ, з точки зору монотеїстів, людей, які визнають існування єдиного і єдиного Бога, – це взаємини між Богом і людиною (лат. Religio).У реальному житті релігійний фактор взаємодіє і переплітається з іншими факторами суспільного життя. Історична та суспільна практика дає достатньо свідчень того, що особливо тісно релігійний чинник пов’язаний з національним чинником. Досвід релігійного виховання дозволяє зробити висновок, що основними проявами негативного впливу псевдорелігійного чинника на молодь є:

• Поява у соціальних групах протиріч на релігійному грунті;
• Проникнення ідей містицизму та окультизму.

До числа таких проблем, наприклад, відносяться:

• проблема взаємовідношення між невіруючими і віруючими число і самоповага яких значно зросла;
• релігійні відмінності при певних умовах дійсно можуть стати приводом для виникнення роз’єднаності і навіть конфронтації груп віруючих. Разом з тим, за спостереженнями соціологів, у міру збільшення кількості віруючих у молодіжних колективах стали виявлятися елементи симпатій – антипатій за ознакою конфесійної приналежності. Так, наприклад, 20% віруючих заявляють, що для них не байдужі релігійні приналежності товаришів по навчанню та зайнятям спортом. Відзначається прояв ворожості до інших релігій. Практично всі традиційні конфесії негативно налаштовані по відношенню до нових релігійних утворень. Представники різних сект з антипатією ставляться до традиційних конфесій, в тому числі до православ’я. Крім перерахованих вище відкритих загроз для безпеки країни релігійна сфера життя сучасного бурхливо мінливого українського суспільства таїть у собі і певну приховану загрозу.

Ця загроза пов’язана з деякими аспектами проблеми адаптації релігії, консервативною за своєю суттю, до бурхливої ​​динаміці сучасного суспільного розвитку в Україні. Перший напрямок – через зміни в самій релігійній організації суспільства і пристосування її до змінилося суспільству. Другий напрямок – через протидію (приховане або відкрите) з боку релігійної організації змін у суспільстві. Саме від того, в якому співвідношенні знаходяться між собою ці напрями адаптації релігії, залежить потенціал прихованої, внутрішньої загрози суспільству з боку релігійної сфери. На державному рівні необхідно вжити заходів до обмеження діяльності на території України соціально небезпечних релігійних організацій. Враховуючи зростання релігійної нетерпимості в сучасній Україні і те, що релігійна терпимість повинна виховуватися з дитинства, можна рекомендувати поліпшити виховання школярів, в дусі поваги релігійних, вірувань інших людей. Нинішні шкільні програми це завдання не виконують. Представляється, що в школах повинен бути введений курс релігієзнавства в кількості 20-30 годин.Беручи до уваги великий потенціал релігії у вихованні громадян України у дусі високих моральних ідеалів, державі необхідно вжити заходів для надання підтримки програмам релігійних організацій у цій галузі на державних каналах радіо та телебачення. Сучасна світова та вітчизняна історична практика свідчить, що в арсеналі держави достатньо способів вирішення цієї задачі. До їх числа перш за все слід віднести: удосконалення механізму правового регулювання відносин між релігійними організаціями; створення тих чи інших організаційних структур, призначених для врегулювання відносин між релігійними організаціями; рішуче припинення діяльності (на підставі закону) націоналістичних і релігійних організацій, що провокують різні міжрелігійні суперечності.

Недооцінка політиками релігійного чинника приводила і призводить до фактичного ігнорування важливих стимулів і пружин як зовнішньої, так і внутрішньої політики. Розуміння і адекватний облік релігійного чинника в політиці дозволили б Україні проводити більш ефективну соціальну політику як всередині країни, так і на міжнародній арені. Практика співпраці з релігійними об’єднаннями показує доцільність її використання в інтересах вирішення цілого спектру завдань виховної роботи. Однак при цьому слід виходити, перш за все, з духовних запитів людей, їх релігійної прихильності, історично сформованих традицій і реальної здатності тієї або іншої організації, громади, конкретного священнослужителя справляти позитивний вплив на морально-психологічний стан молоді. Така спільна робота повинна бути спрямована на формування патріотизму, честі і обов’язку, готовність до подолання труднощів сьогодення. У нинішній духовно-моральній атмосфері сучасного суспільства відбуваються значні зміни. Стає явним зростання релігійності молоді. З одного боку, це відбувається в середовищі молоді під впливом сімейного виховання. З іншого боку, в середовищі людей середьньного та старшого віку спостерігається пошук духовності особистістю, прагнення знайти стійку систему цінностей, отримати психологічну та моральної обгрунтування життя. Природне запитання: а що ж можна використовувати з того величезного досвіду у сфері спілкування та виховання, накопиченого церквою? Тут таїться великий пласт форм і методів, які можна використовувати або творчо переробити для потреб і потреб інформаційної роботи. Особливої ​​уваги потребують такі елементи інформаційно-релігійної культури, які можуть з’явитися спільними і наставників та педагогів, які організовують і проводять інформаційно-виховну роботу з підростаючим поколінням.

1. По-перше, це величезна внутрішня переконаність в істинності, правильності того, що проповідується. При цьому всім добре відомо, що ніщо так не заражає слухачів вірою в правоту мовця, як його власна щирість.
2. По-друге, повне, абсолютне знання предмета, про який йде мова. А це дозволяє говорити ще з більшою переконливістю. Проповідь повинна йти від серця – одна з вимог до виступу діяча церкви. Навіть в абсурдному сні ніхто не зміг би уявити такого, щоб священик читав проповідь по паперу, а архієрей – ще й за текстом, написаним помічниками. І тому не доводиться дивуватися величезною силою емоційного впливу проповіді.
3. По-третє, простота і доступність матеріалу, насиченість яскравими образами, несподіваними порівняннями, близькими за розуміння для слухачів метафорами; постійне використання такої форми красномовства, як риторичне питання.
4. По-четверте, кожен виступ, будь-яка проповідь звернені до добра. А висока мета надає в цьому випадку ораторському мистецтву неймовірну силу переконання.
5. По-п’яте, ретельність підготовки. На цю обставину звертали увагу всі відомі ритори: зовнішня невигадливості промови – це результат великого мистецтва.
6. По-шосте, внутрішня постійна готовність до виступу.

Останнім часом в Україні набули значного поширення нові релігійні рухи. За даними соціологів приблизно 10% населення, насамперед з числа молоді, студентів, школярів, науково-технічної та творчої інтелігенції називають себе їх прихильниками. В основі розрізнення цих релігійних об’єднань лежить зв’язок з тією чи іншою культурною традицією. Одні з них тяжіють до Заходу, інші – до Сходу, треті кореняться в місцевому ґрунті. Є й такі, які являють собою як би об’єднання елементів різних культур і конфесій. Специфічні вони і за своєю ідейною спрямованістю, за характером функціонування як духовних явищ. Примикають до них різні сатанинські групи, спрямовані на культивування пристрастей та негативних нахилів (в останнє десятиліття члени громад рекрутуються переважно з молодіжного середовища – нерідко на рок концертах і фестивалях). Неоціненну роль у розкритті антигуманної спрямованості даних течій неокультів для молоді, які постраждали від них в психологічному і моральному плані можуть принести фахівці, якими і є священнослужителі православної церкви.