Усе ближче і ближче кінець Великого посту. Віддавна особливу радість приносили шоста неділя і останній перед Великоднем тиждень, який має кілька народних назв: Чистий, Жилавий, Білий, Вербний, Цвітний (Квітний) тиждень, Лазарева субота тощо. На Галичині Вербний тиждень ще називали Шутковим.
З нетерпінням чекали останньої неділі посту діти, «бо то їхнє свято». Напередодні, тобто в суботу, майже всі сільські підлітки йшли на узлісся, щоб удосталь заготовити вербових гілочок і принести їх до церкви. У неділю біля храму відбувалася посвята червоної верби.
Згідно з християнським вченням у цей час Спаситель Христос в'їжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям.
Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Як ми знаємо, це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповіщає про прихід весни.
Обряди на вербну неділю, пропонувалося легенько бити одне одного зеленим віттям верби, приказуючи:
Не я б'ю — верба б'є,
Недалечко красне яєчко,
За тиждень — Великдень!
Не вмирай, не вмирай –
Великодня дожидай!
Подібну обрядодію вчиняли між собою хлопці й дівчата:
Шутка б'є — не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень —
Червоне яєчко!
Було за звичай, коли матері по черзі «били» свяченими галузками'своїх дітей, бажаючи їм:
Не я б'ю — верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
