Для тих, хто ревно захищає право російської мови стати в Україні другою офіційною, буде дуже корисним ознайомитися з даними аналітичного огляду "Становище української мови в Україні в 2011 році". Його сьогодні - з нагоди Дня української писемності та мови - презентує в Києві рух "Простір свободи", чиї волонтери за підтримки інтернет-видання "Тексти" працювали над дослідженням, пише Ліна Кушнір в статті "Україна з іншим язиком" в газеті "Україна молода".
Як зазначають організатори проекту, з важливих сфер суспільного життя українська мова сьогодні домінує лише в середній освіті, кінопрокаті та офіційному діловодстві. Натомість у радіо- й телеефірі, сфері послуг, на ринку преси та книг і досі панує російська. І це, зауважують автори дослідження, - потужні чинники русифікації. Адже телебачення, радіо, ринок преси і книгодрукування, та й зрештою наше повсякденне життя (магазини, транспорт тощо), практично не дає нам вибору: там лунає здебільшого російська.
Вдумайтеся лишень: російською мовою в Україні видається 2/3 сумарного накладу газет і 9/10 - журналів. Понад 87% книжок на полицях наших книгарень - також російськомовні (переважна частина їх - імпорт з Росії). Під час моніторингу прайм-тайму восьми найрейтинговіших телеканалів, проведеного волонтерами "Простору свободи" у жовтні цього року, лише 22% часу ефіру отримали програми та фільми українською мовою. 47% часу займали російськомовні програми, 31% - двомовні.
Ситуація на радіо - ще гірша. За підсумками моніторингу прайм-тайму шести провідних радіостанцій, пісні українською мовою становили менше 5% від загальної кількості пісень, що лунали в ефірі! А парламент ще бере й скасовує ефірні квоти на українську музику - мабуть, щоб і ті жалюгідні 5 відсотків з ефіру зникли.
У сфері послуг російська узагалі почувається, мов у себе вдома. Дослідники промоніторили заклади харчування та транспорт у 29 найбільших містах України (зокрема всі обласні центри). Найбільшої дискримінації українська мова зазнає в Макіївці, Луганську, Сімферополі, Севастополі, Одесі та Запоріжжі. Із 290 закладів харчування, розташованих у центрі великих міст, лише в 53% з них вивіска написана українською мовою, у 46% є меню українською, і лише в 34% працівники відповідають українською мовою україномовним клієнтам (ще у 8% працівники перейшли на українську пiд час розмови). А почути українською відповідь у довідкових бюро можна лише у двох з восьми найбільших аеропортів, на 48% залізничних вокзалів і на 59% автовокзалів.
У цій бочці дьогтю дослідники знайшли і кілька ложок меду, зазначає "Україна молода". Наприклад, 69% фільмів у легальному кінопрокаті дубльовані або озвучені українською, решта - 31% - має українські субтитри. А 82% школярів навчаються українською (правда, у Криму таких дітей лише 8%).
У свою чергу Дмитро Гомон у статті "Сьогодні після обіду всі пишемо диктант" в газеті "Сегодня" повідомляє, що всі охочі можуть перевірити свої знання української мови, написавши радіодиктант національної єдності. Його традиційно в День української писемності проводить Національна радіокомпанія України. Зазвичай він проводиться о 16.00, але цього року перенесли на 13.30. "Диктант триватиме 17 хвилин. Читати його буде автор підручників з мови Олександр Авраменко", - розповів перший заступник гендиректора НРКУ Анатолій Табаченко.
Диктант пишемо, сидячи біля радіоточки, а потім потрібно вислати його для перевірки на Хрещатик, 26. Перевіряють роботи, відправлені 9 і 10 листопада. Зазвичай їх приходить 10-12 тисяч. Найбільш грамотних чекають призи (гроші, книги). Серед віп-гостей, яких запросили писати диктант в прес-центрі НРКУ, - нардепи Олександр Голуб, Ірина Геращенко та Ольга Герасим'юк. "Торік переможницею стала жінка, яка єдина не зробила жодної помилки, вона - професійний коректор", - розповів Табаченко.
Доктор філологічних наук, професор Класичного приватного університету Зиновій Партико в своїй статті "Дайош другу державну мову?!" для газети "День" пише, що ідея запровадити в Україні другу державну мову - це насправді не турбота про мовні права громадян російської національності України, а багатоходова комбінація з приєднання України до Росії. І не треба нас переконувати в тому, що це не так. Не тримайте нас за дурнів, панове депутати, які добиваються визнання російської другою державною мовою.
Спасибі, ми це вже проходили в історії України останні 350 років. Наїлися статусу молодшого брата (чи то пак молодшої сестри) із колонізацією, заборонами мови Валуєвськими й Емськими указами, голодоморами, наказами про виселення всього населення України на сибірські простори (наказ 1944 р.) тощо по саме нікуди.
Україна в 1991 р. один раз проголосувала за свою незалежність ("за" - 91% населення). Тепер цей показник суттєво зменшився, але меншим за 50% явно не стає. Отже, всі ці розмови про другу державну мову - це спроба супротивників української незалежності через низку довготривалих кроків і ходів повернути нас туди, де ми вже були - в Російську імперію.
А тим, кого цікавить, чи населення їхніх країн не передумало бути незалежним, радимо проводити такі дослідження у своїх власних державах. Проте щось не чути, аби Франція, Німеччина, Корея, США, Китай, та ж таки Росія тощо проводили останнім часом такі референдуми.
А до речі, Росія як багатонаціональна держава проводила референдум про свою незалежність і цілісність? Може, хай покаже нам приклад спершу сама, а потім повчає інших.
Та й, до речі, чому це російське дворянство в першій половині ХІХ ст. перестало розмовляти французькою мовою, мовою однієї з найпередовіших держав? Річ у тім, що воно зрозуміло: французькою мовою Росію не збудуєш. Між іншим, так само, як не можна збудувати мовою банту Німеччину, а мовою суахілі - Гондурас.
Зрештою, все ж, незважаючи на зроблений висновок, скажемо таке: збудувати Україну російською мовою, якщо дуже постаратися, все ж... можна! Але тоді ми збудуємо не незалежну Україну, а Малоросійську губернію Російської імперії. То що: знову будемо проводити референдум про незалежність? Спасибі, ми вже там були...
Підіб'ємо деякі підсумки. Отже, мова (так само як і чиновницький апарат кожного народу) - це інструмент (!!!) побудови держави.
Чи є у нас труднощі з українською, як державною? Так, звісно є, причому чималі. Але, наприклад, в Ізраїлі іврит відродили з однієї тисячі носіїв мови. Тому вихід один - українську мову необхідно відроджувати на державному рівні. І приклади цього - наші президент і прем’єр-міністр (і це не жартома!).
Автор статті в газеті "День" звертає увагу на те, що президент, який ішов на вибори з гаслом "Російська - друга державна!" - сьогодні вільно володіє державною. Про передвиборне гасло він воліє не згадувати. Прем’єр-міністр, хай із папірця, але веде засідання Кабінету міністрів державною мовою. У чому ж річ? Невже вони "кинули" своїх виборців? Ні, річ у тім, що, сівши у свої стільці, вони за деякий час на рівні підсвідомості відчули, що мова - це інструмент побудови держави (хоча то їм може й не завжди до смаку, але, так би мовити, місце сидіння визначає напрям думок). Мова - це прибутки, які йдуть у кишені їхніх однопартійців із цієї ж України. А коли йдеться про прибутки, то добра та мова, яка ці прибутки забезпечує.
Ми не говоримо тут про ті анекдотичні ситуації, які виникатимуть у силових структурах, на кшталт: якщо державними будуть визнані дві мови - віддавати накази двома мовами відразу? Це приклад того, що наявність двох державних мов - це, зокрема, задача, яка не має розв'язання в певних сферах життя суспільства.
І ще одне: а хто порахував, скільки потрібно буде людино-годин і матеріалів для того, щоб усю документацію вести паралельно двома мовами? То, може, варто порахувати цей показник - і бажання запроваджувати другу державну відпаде саме по собі?
Отже, маємо чітко розуміти, що, оскільки мова - це інструмент побудови держави, то запровадження російської мови як другої державної закінчиться тим, що років через 200 Україна буде просто поглинута Росією і зникне з мапи світу як окрема держава. Тому питання мови - це питання національної безпеки Української держави. За приклад нам тут потрібно брати такі країни, як Франція (вона наполегливо бореться за чистоту й високий статус французької) та Казахстан (за останній рік ця держава чітко визначила статус казахської мови як державної, зокрема в ЗМІ), підсумовує Зиновій Партико.
