Про Тибет ще раз...
Стаття Наталії Мостової в "Галицькому кореспонденті":
ТАМ, ДЕ РОЗУМ МУСИТЬ МОВЧАТИ
Катманду. Лхаса. Кайлас. Майже торкнутися до забороненої священної гори, яка «чистить» мізки і карму. Іноді духовне просвітлення відбувається на висоті понад 5000 м і буквально звалює з ніг. Таємничий Тибет протягом двох тижнів підкорював іванофранківець Олег Головенський.
«Багато хто переконаний, що активно живе, хоча насправді він лише невтомно метушиться», – тибетська мудрість.
З тибетського щоденника
«З перевалу Дролма-Ла (на висоті 5648 м) починається нове життя. Мінусова температура на перевалі, вітер і мізер кисню в повітрі: три кроки вгору, потім хвилину повисіти на трекінгових парках, щоб віддихатися, тоді знову три кроки вгору… Спуск, тиск за 200… Кров «кипить» у голові. «Важко» – це нічого не сказати. З семи учасників експедиції кору (ритуальний обхід священного Кайласу) пройшли тільки четверо. В мене все на межі сил тілесних або й за ними… Але воно того вартує!».
«Сьогодні знову по 12 годин у дорозі в цілковито незвичних, надскладних кліматичних умовах. Знову зупинилися в місті без назви. Принаймні maps.me і google.maps його не знають. Подолали перевал на висоті 5200 м. Ночуємо на 4604 м. Завтра виїжджаємо на священне озеро Манасаровар. Далі Кайлас!»
На тлі містичної священної пірамідальної гори Кайлас
Кайлас має покликати
Тибет. Кайлас – духовна колиска арійської ведичної цивілізації, яку буддисти вважають світовим місцем сили. Висота гори – близько 6700 м.
Один день медитації на Кайласі, як стверджують монахи, прирівнюється до десяти років медитації в будь-яких інших місцях.
Верхівку цієї гори й досі нікому не вдалося підкорити. І не рекомендують цього робити. Були тільки спроби, які, за переказами, завершилися доволі печально. Побутує історія про молодих американських альпіністів, які намагалися підійнятися на верхівку Кайласу: один загинув, а решта на півшляху раптом передумали і повернулися назад. Однак протягом кількох років усі члени цієї групи померли від якихось хвороб.
Найважливішою метою, тим, заради чого сюди приїжджають, є кора – паломницька буддистська традиція в Тибеті, коли гору Кайлас обходять навколо. Щось на кшталт Хресної дороги в християнському світі.
Цікаво, що кора простягається на 53 км на екстремальних висотах: від 4700 до 5650 м над рівнем моря.
За буддистськими законами, Кайлас треба обійти навколо аж 13 разів і лише тоді можна підступитися ближче до гори. Витримують не всі навіть один обхід. Багато паломників знесилено здаються, а трапляється навіть, що помирають – просто на священному шляху: шалений брак кисню, довга відстань і, що найголовніше, непідготовлений духовний стан даються взнаки.
Буддисти, індуїсти та прихильники бон-по (національна релігія тибетців) вірять, що Кайлас охороняють духи і тим, хто йде кору з нечистими помислами, вони створюють перешкоди і проблеми, якими, у свою чергу, «чистять» карму. Неготових духи відштовхують і не дозволяють пройти кору. «Це не та гора, до якої може приїхати кожен охочий, – пояснює іванофранківець. – Кажуть, що Кайлас має покликати. Я років вісім готувався до Кайласу».
А ще кажуть, що кору навколо Кайласу треба йти «без розуму», тобто логіку, думки, необхідно «вимкнути», доступ можливий тільки в стані гармонії. Кора вичищує розмаїтість сприйняття і дозволяє позбутися «розумування», яке є джерелом внутрішніх суперечностей. «Кору треба йти з вірою, чистотою, але без словесних думок. І тоді там відбуваються цікаві речі, які змінюють, напевно, особистість», – наголошує Олег Головенський.
Важка кора
Переддень кори починається зі святих ведичних озер: Манасаравар (світле озеро, «мудрість Брахми (творця світів)»), яке прісне, там завжди штиль, і Ракшас-Тал (темне озеро), яке мертве і на якому постійно шторм. Ці озера розташовані поруч, за п’ять кілометрів одне від одного, на висоті 4600 м, обидва – 20 км у діаметрі.
Священне озеро Манасаравар - "Мудрість Брахми". 60-кілометрову кору (обхід) наколо озера проходять невірні жіки))
А далі починаються справжні фізичні випробування. Українська група ґрунтовно підготувалася до проходження кори: термобілизна, мембранний одяг, трекінгові черевики, зимові термошкарпетки… Адже на вершині перевалів, через які пролягає кора, на висоті більше 5000 м, зазвичай температура з позначкою мінус, сильний вітер, сніг по коліна…
Цікаво, що багато індусів були взуті просто в кедах на босу ногу та джинсах. І все одно йшли. До речі, для індуїстів і буддистів померти під час проходження кори навколо Кайласу вважається почесним, адже це гарантує квантовий стрибок у кармі в майбутніх інкарнаціях.
В українській групі з семи чоловік кору змогли пройти тільки четверо, серед яких і Олег Головенський, хоча й далося йому це зовсім нелегко. Священний шлях долали три дні.
«Найбільша проблема – шалений брак кисню. Там переосмислюються цінності, колись важливе стає другорядним, а раніше дріб’язкове перетворюється в пріоритетне. Навіть на тілесному рівні усвідомлюєш, яким щастям є дихати на повні груди нормальним повітрям», – пояснює Олег.
Мало того, іванофранківця на додачу дуже мордував кашель – ще внизу, в столиці Непалу Катманду, загострився хронічний бронхіт. А згодом відкрилася і виразка, про яку він раніше навіть не здогадувався. Фактично протягом семи днів нічого, крім антибіотиків, Олег не їв. Бо ж якщо на висотах починається запалення легень, то в людини часто лишається 14 годин до смерті: легені набрякають, наповнюються піною, повітря не надходить.
У такому стані українському туристу не радили летіти на висоту, навіть до столиці Тибету – Лхаси. Полетів: «Якщо вже приїхав, то мушу здолати шлях».
Попри всі випробування, Олег Головенський жодного разу не пошкодував про своє рішення. Незважаючи на фізичний дискомфорт, відшукав дещо цінніше – інший погляд на світ.
«Про моменти свого просвітлення, як правило, не розповідають. Як тільки почнеш цим ділитися – одразу втратиш, – переконаний він. – Під час кори народжуються почуття, які передати словами складно. Кардинально змінюється ієрархія цінностей і, здається, народжується мир у душі».
«Вітаю Бога в тобі»
Оскільки проходження кори тривало тільки три дні, решту часу Олег Головенський із колегами мали можливість пізнавати надзвичайно цікаву місцеву культуру.
Помітили, що люди на Сході живуть і мислять по-іншому. Ставлення до часу і матеріальних речей тут суттєво відрізняється від того, що домінує в Західному світі. Матеріальне важливе, але другорядне. Там цінують внутрішній спокій, коли людина ладнає сама з собою, дотримується заповідей.
До речі, в буддизмі та індуїзмі, як і в християнстві, в основі релігії – 10 заповідей, зміст яких в принципі ідентичний. Цікаво, що у Непалі всі вітаються: «Намасте», що означає «Вітаю Бога в тобі».
Нетрадиційна для цілого світу медицина в Тибеті вважається традиційною. А сучасна – навпаки, нетрадиційною. Там звикли лікувати не наслідок, а причину, застосовуючи гомеопатію. Місцеві медики намагаються діяти не лише на хворі органи, але і на енергетичний стан людини, тобто підвищити її стан свідомості. Тибетські лікарі керуються психосоматикою і переконані, що на фізичне тіло людини цілковито впливає її стан душі. Тому підключають ще й медитативні практики.
Мав Олег Головенський і «комунальне» спостереження. У містах Непалу й Тибету масово замінюють бруківку, навіть таку, що виглядає більш якісною за ту, якою сьогодні «застилають» Івано-Франківськ. Замінюють на природній камінь і сучасні бетони. Камінь – поступово і лише в історичних центрах, бо це недешево. Бетони і сучасні асфальти – всюди в інших місцях, бо це якісніше, надійніше і дешевше за бруківку. Кажуть, бруківка не виправдовує себе: кілька років – і треба міняти. «Може б, і в Івано-Франківську починати зупиняти цю «бруківкову епопею»? – роздумує Олег. – Звісно, бруківка (навіть нашої сумнівної якості) – це краще за болото. Але чи це вершина? Ні, звичайно».
"Золоте" північне обличчя Кайласу. Таким містичним воно виглядає в перших променях сонця в ясну погоду
Золото як стихія
Особливої уваги заслуговує розкіш Тибету. Наприклад, буддистський «Ватикан» – 1000-кімнатний палац Потала, що в Лхасі, площею 260 тис. кв.м. Вважається історичною резиденцією Далай Лами. Енергетично це одне із найпотужніших місць, як вважають багато туристів.
Всередині – сотні тонн золота в неймовірних багатотонних ступах, мандалах. Ступа – це споруда, схожа на храм, але всередині не порожня, є символом світобудови. Все має певне значення, наприклад, сходинки – елементи духовного розвитку людини на її шляху до Бога.
Ставлення до золота тут зовсім інше. На Заході золото – це міра цінності, а на Сході це ще й елемент «стихії», символ нетлінної чистоти. «Шкода, що фотографувати всередині палацу Потала заборонено. Хоча дотримання цього правила ніхто не контролює, все одно обходиться без порушень, – каже Олег Головенський. – І в цьому чудово проявляється вся суть східного мислення: ти можеш обдурити людей, але не обдуриш себе і Бога».
Потала. Палац Далай Лам з VII століття
Наталя МОСТОВА
До теми
Непал, борщ із цибулею та сметаною та пиво «Еверест». І дивне не це поєднання, а те, що цьому передувало і як це стало можливим.
Непал був абсолютно закритим королівством до 1954 року. Саме тоді в країні вперше відкрили готель «The Royal Hotel» і видали перші 12 туристичних віз. І все це заслуга однієї людини – одесита Бориса Лисоневича! Українець за рік до того познайомився з королем Непалу в Калькутті, за його запрошенням потрапив у Непал і переконав монарха відкрити країну для туристів.
У ті роки готель відвідали безліч видатних сучасників. Бориса називали своїм другом король Іспанії Хуан Карлос, королева Єлизавета II, Жан Поль Бельмандо, який зняв про нього фільм, і багато інших. Журнал «Life» в 1959 році назвав його другою пам’яткою Непалу після Евересту. В меню й досі подають борщ за рецептом Бориса, котлету по-київськи і біфстрогонов.
Адміністратор ресторану зробив українській групі, до якої також належав і Олег Головенський, знижку 20%, коли дізнався, що туристи з України і серед них є одесити.
http://gk-press.if.ua/tam-de-rozum-musyt-movchaty/
Ті, що пройшли кору
