Розлінився Струмок. Подумав:
– Не буду я дзюркотіти. Он ставок стоїть синіє своїм плесом. Озеро взимку замерзає і виблискує, наче люстерко. І спокійно їм, а до мене діти постійно прибігають ручки мити, пташки п’ють мою воду, риби плавають, он і з міста приїхали гості і милуються мною. Життя від них нема. І заявив річці: «Більше не буду нести свої води до тебе, відпочиватиму».
І зупинився. Йому байдуже було, що розлились його води навкруг. Забруднилося все. Застояна вода завжди смердить. З’явилися мухи, не прибігали вже до нього веселі діти. Замість квіточок поріс бур’ян.
Так струмок перетворився на величезну калюжу. Пташки не прилітали. Тільки вітер повівав на нього, щоб віднести смердючий запах. Струмок засумував.
– Чому про мене всі забули? Ніхто не згадує, не поважає – свердлила мозок думка.
Якщо нічого не робиш, станеш гнилим болотом.
