Після бурхливих, штучно-імітованих дебатів, звинувачень, виявлення агентів Кремля, переконань хто патріоти України, у зв"язку із протестами учасників (і не тільки), жертв банківських махінацій, завищених тарифів, парламент намагаючись здобути для себе політичні акції прийняв рішення про компенсацію збитків обманутим вкладникам. До речі, як не намагались журналісти знайти проплачених, не вийшло, хоч не треба виключати провокаторів, а правоохоронців там було набагато більше.
Якщо вернутись у історію, Україна починала монетарну політику (купони були наслідком розвалу імперії) із 1грн. 70коп. за долар. За час керівництва державою трьох останніх президентів здолали рубіж 26 грн. - це не межа. Впродовж цього періоду, девальвація (знецінення) національної валюти була одним із основних джерел збагачення кола певних владних і комерційних осіб, Національного (гірко так його називати) та комерційних (слава богу) не всіх банків.
Те, що держава (у першу чергу) винна у знищенні ілюзій заробітку та втрат коштів і заставного майна не тільки вкладників, а також скривджених учасників валютних операцій (кредитів) та всіх інших громадян України - однозначно і не підлягає сумніву. Зважаючи на думку експертів, такі операції з валютою в Україні не слід було допускати.
Звичайно, рішення про компенсацію втрат (збитків), у парламенті необхідно було прийняти - постраждалі суб"єкти махінацій не винні. Але зверніть увагу, на черговій хвилі показового патріотизму і любові до народу уже не було мови про декларації, мінімальну зарплату, тарифи, наявність "скромних" сум готівки різною валютою у деклараціях, чому готівка не зберігається у банківських установах. Висновок простий - "народні обранці" (чи багато з них) під впливом шостого відчуття знали про "позитивну" монетарну політику державних інституцій Національного і комерційних банків по відношенню до громадян, суб"єктів підприємництва та навіть бюджетних установ і не хотіли ризикувати втратою праведно нажитих активів.
Давайте подумаємо глибше. Хто компенсуватиме втрати коштів, привласнені шахраями та від падіння національної валюти із-за названих обставин, рефінансування банків, їх ліквідації, виведення в офшори таких коштів, постраждалим громадянам, не кажучи про інших суб"єктів. Де прогнозна політика ризиків у процесі аналізу реєстрації банків із відповідним статутним капіталом і страховими фондами.
Тепер основне на чому не було акценту у політиків: на джерелах відшкодування - не корисно для свого іміджу. Компенсація збитків має бути проведена за рахунок бюджету, тобто коштів усіх громадян України, тих які не були вкладниками, а також частково і постраждалих. А де винні, які привласнили ці кошти, вимели можливо за межі країни, де так звана "спецкофіскація", що її так декларує народний фронт, чіпляючись за свій рейтинг, як за соломинку. Діюче законодавство позволяє і нині посадити винних у клітку та компенсувати вкрадене у людей, а не за рахунок суспільних коштів.
Мене часто запитують: для чого я пишу статті, коли не можу змінити ситуацію на користь людей. Може правильно, а може не зовсім, даючи просвітницьку та професійну інформацію. Ще не крик душі, тільки прагматика. Закономірно, питання, що висвітлюються у статтях, по "обов"язку служби", належить вирішувати депутатам від народу, хоч за списками партій вони без права на окрему позицію, але правом на палкі промови із трибуни найвищого законодавчого органу держави. Практичних наслідків, щодо вирішення болючих питань для суспільства, як правило немає.
Представляєте, а якщо усі будуть за списками із однією думкою партії, без права на "крок вліво, крок вправо". Уже так було і була стаття 6 Конституції СРСР. Не можна нав"язувати суспільству одну ідеологію. Практика виборів у сильних державах світу цього, показує негатив у задоволенні громадянського суспільства, навіть при кількох ідеологіях. У зв"язку з цим, виникає питання: що робити із тими, кому не подобається жодна партія - істина у незалежності особистості, чи "волі" народу за ідеологіями партій ?!
16 листопада 2016 року
