28 січня 1990 року після відправлення Служби Божої в Катедральному соборі Івано-Франківська тодішній голова облвиконкому урочисто вручив Владиці Павлу Василику документ, в якому було сказано, що від цього дня катедра переходить у власність УГКЦ.
Сьогодні місцевим жителям та гостям Івано-Франківська вже звично, що Архікатедральний і Митрополичий собор Воскресіння Христового, або як у народі просто кажуть «катедра», належить до Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ. В ньому щоденно служать Божественні Літургії, сюди щоденно просто помолитися заходять сотні людей, які вранці поспішають до своєї праці; тут вінчають молодят, хрестять наших дітей; тут проводжають в останню путь українських героїв; ним захоплюються тисячі туристів, які відвідують наше місто. Однак так було не завжди, інформують в Івано-Франківській Архієпархії, пише Фіртка.
Ще тридцять років тому ця святиня переживала далеко не найлегші часи. Після насильницької ліквідації УГКЦ на Львівському псевдособорі у березні 1946 р. храм перейшов у власність російської православної церкви. Впродовж 44 років у храмі все ж лунала молитва, на яку приходили вірні, позаяк більшість із нині наявних церков були закритими.
Єпископи п’ять місяців голодували у Москві
Від 1987 року на теренах Західної України розпочався рух за визнання та легалізацію УГКЦ. Спершу 4 серпня 1987 року 182 представники катакомбної УГКЦ (два єпископи – Павло Василик та Іван Маргітич, 20 священників і 174 миряни) підписали звернення до Папи Римського Івана-Павла ІІ, у якому проголошували, що частина духовенства та вірних виходять із підпілля, будуть відкрито відправляти Богослужіння, отож вимагають реабілітації Церкви та повернення храмів. До цього підключилися українські націоналістичні сили та навіть у жовтні 1987 року було створено Комітет захисту УГКЦ, який очолив нещодавно звільнений з ув’язнення політичний дисидент Іван Гель (1937-2011).
Все це стало підґрунтям для подій 1989 р., коли спершу у травні на Красній площі в Москві наші єпископи Павло Василик (1926-2004), Софрон Дмитерко (1917-2008), Филимон Курчаба (1911-1995) та священнослужителі розпочали голодування, яке тривало протягом п’яти місяців і завершилося перемогою. Біля готелю «Москва» служився Молебень у присутності понад 400 голодуючих. Опісля на празник Зіслання Святого Духа в Івано-Франківську відбулась перша публічна молитва нашої Церкви, яку очолив тоді ще отець, а в майбутньому єпископ УГКЦ Миколай Сімкайло.
В контексті цього ювілею ми згадували події всього 1989 року, який був роком вирішальної боротьби з тоталітарним режимом та увінчався здобуттям української державності й подарував свободу нашій Церкві. Та навіть коли вже офіційно УГКЦ отримала легалізацію, боротьба й надалі тривала. Адже з формальним наданням УГКЦ легального статусу більшість греко-католицьких храмів.
Богослужіння проводили під храмом
Після подій 1989 р. після зустрічі М. Горбачова та Папи Івана-Павла ІІ, в СРСР розпочалася реєстрація перших громад греко-католицької Церкви. Очевидці та свідки тих подій згадують, що не все було гладко, часто відбувалися справжні мітинги та боротьба за святині, які історично належали саме УГКЦ.
В Івано-Франківську, після легалізації УГКЦ в листопаді 1989 р., першою повернулась до свого коріння святиня великомученика Димитрія, що в мікрорайоні Пасічна. Зусиллями світлої пам’яті Владик Павла Василика, Софрона Дмитерка та активних священників, зокрема Миколи й Григорія Сімкайлів, Володимира Війтишина та інших, святиня та вся громада знову стала греко-католицькою, де лунала молитва українською мовою, а Божий люд ревно горнувся навколо своєї церкви.
У той же час Івано-Франківська катедра, яка історично була саме греко-католицькою, й надалі перебувала у власності російської церкви.
«Тоді була зібрана група ініціативних містян, які написали відповідне звернення в облвиконком з проханням повернути храм законним власникам», – пригадує очевидець тих подій нині отець-декан Михайло Сушко.
У той час богослужіння в храмі проводилися по святах та по неділях (але не завжди). Храм був осідком єпископа Макарія (Свистуна), який у ті роки керував Івано-Франківською та Коломийською єпархією РПЦ.
«Починаючи з кінця 1989 р. під Івано-Франківською катедрою регулярно здійснювали молитовні зібрання наш Владика Павло Василик разом зі священниками. Після кожної молитви хтось виголошував повчально-патріотичну проповідь. Народу була сила-силенна», – згадує о. Михайло.
Він також розповідає, що в той час почався рух за незалежність нашої держави і такі молитви сприяли цьому руху.
«Служили перед церквою, бо за розпорядженням їхніх настоятелів катедру вони закрили. Тоді вони вже не служили богослужінь», – каже отець.
Після звернення вірних до облвиконкому було прийняте рішення про передачу катедрального собору Воскресіння Христового у власність греко-католицької Церкви. 28 січня 1990 р. після Служби Божої в Катедральному соборі м. Івано-Франківська тодішній голова виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів Вадим Бойчук урочисто вручив Владиці Павлу Василику документ, в якому було сказано, що відтепер Катедра переходить у власність УГКЦ.
Першим настоятелем собору став о. Миколай Сімкайло, який опікувався ним аж до дня своєї єпископської хіротонії – 12 липня 2005 р. Відтоді і до сьогоднішнього дня в храмі щоденно відправляється Божественна Літургія, а сама парафія є зразковою не лише в місті, але й в цілій Івано-Франківській Архієпархії.
5 цікавих фактів про Архікатедральний собор
- Назва Архікатедрального собору є глибоко історичною, адже такою ж була назва головного храму міста Станіславова від початку його існування та збудованого ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів у 1672 році.
- З 20 вересня 1899 р. по 17 грудня 1900 р. настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станіславської єпархії, був митрополит Андрей Шептицький.
- Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.
- Коли копали котлован для фундаменту костелу, то знайшли скарб — 14 000 злотих, з яких половина пішла на будівництво храму.
- 2011 року храм набуває статусу Митрополичого собору завдяки проголошенню Івано-Франківської Митрополії.
