Всі ми з кожним днем більше розуміємо, що в турбулентності сьогоднішнього світу дедалі чіткіше проглядаються контури та силуети націоналізму. Скажемо відверто, ці силуети не суцільні гало, вони не сяють в світлі красивих зір і не сповіщають про таке саме сяйливе життя. Але сонце все одно своє робить – гріє і світить.
Невизначеність і страх перед майбутнім, розвертає гомо лоґос сучасних цивілізацій галопом назад. На якийсь час, це не триватиме довго, десь доти, поки ілонимаски не знімуть маски виключно людей бізнесу і науки, і не осядуть на керівних посадах держав, що чимдалі нагадують корпорації.
Та будемо відверті і в іншому, націоналізм – це не лише набат на чуже і відраза до чужого, як іноді спрощено подають його однаково, з різними відчуттями, примітивні націоналісти і примітивні ліберали. Націоналізм – це своєрідна форма захисту, спосіб вижити, чи бодай на якийсь час знайти прихисток в себе дома як повноцінний індивід зі своїми перевагами й вадами.
Всі нації, всі державні нації є носіями власних націоналізмів в тих чи інших формах: американський націоналізм – віра в призначення своєї нації як цивілізатора, такого собі Прометея для всіх принижених, перманентного посувача і руйнівника фронтирів, або – на противагу ліберальній стороні американонаціоналізму – консервативний націоналізм Трампа, що бере витоки від епохи ізоляціонізму Монро, панамериканізму «Америка для Америки тільки». Французький націоналізм – сьогодні це переважно культурний націоналізм, він підпорядковує собі не ґрунт і кров, а мову, культуру, приналежність до яких робить однаково француза і не-француза французом. Навіть сучасний німецький націоналізм це не фікція поствоєнна, він має, до певної міри, схожість із французьким, хоча й дещо більш закорінений в кровній ідентичності все ще.
А що говорити про російський націоналізм – експансіоністський за своєю хижою сутністю, мабуть, на превеликий жаль, не далеко від нього втік польський, не зумівши, як виглядає зараз, надовго еволюціонувати в цивільний націоналізм, менш радикальний.
Славиться японський націоналізм – дуже моноетнічний, як і корейський; китайський теж існує, не зважаючи, що маоїзм, як деструктивна ліва ідеологія, проник у нього давно, та подолав лише частково тисячолітні надбання Піднебесної, з її-то конфуціанством, системою чиновництва, відданого виключно інтересам своєї держави та інших ізоляціонізмів.
А як щодо українського націоналізму ? Який він ? І чи існує він взагалі як явище ?
З цим в нас, як і багато з чим всередині, проблеми. Ніби націоналісти є – це вже вагома ознака державності, та націоналізм від того ніби лишень страждає, разом з більшістю нібито націоналістів: то вони в Парламент не пройдуть на піку, здавалось б, популярності, через необдуману політику поганих кадрів та поганих коаліцій, як це трапилося зі Свободою в 2014, то нижча ланка націоналістів постійно тлумить на вулиці зашуганих педерастів на гей-прайді, і весь їхній пафос на цьому закінчується, то на Заході постійно ставлять перепони націоналістам в краватках непробивними лобі російських, польських і єврейських кругів, і від того країна кращою не стає і лиш вряди-годи стає більш націоналістичною, що на якості життя більшості українців ніяк не позначається.
А все від того, що націоналісти наші – не всі, більшість, – застрягли в першій половині двадцятого сторіччя, борсаються там з жидами, масонами і комуністами, а на виході спрацьовує одне: вони працюють непрямо на жидів, або як «корисні ідіоти» на східного окупанта, того самого комуніста. Невдовзі, можливо й західного: Польща, Угорщина… Їм треба давно помудріти, не бути, як діти.
Цвіт Донцова і Міхновського давно відцвів, цим ще здалеку – в живому музеї, скансені обабіч Дніпра можна любуватися, та вже дихати на повні груди, а особливо дарувати це народу і нації на весні - неприпустимо, ба навіть злочинно.
Якщо махрові націоналісти з цією тезою не згодні, то нехай спитають в сучасних провідників українського націоналізму, а головно в дзеркала попереду: чи для них нація – це дійсно абсолютна цінність ? Як сказав один сучасний націоналіст: «Для мене націоналізм – це палко любити Україну і все українське» - це як називається, панове ? А як же тоді, виходячи з цієї логіки, з корупцією і корупціонерами бути – їх теж треба любити, бо це питомо українське явище у нас ? Нумда, його занесли нам… ага, в білих, грубих конвертиках.
Чому ви, панове махрові націоналісти, забираєте право бути українцем, наприклад, в Вахтанга Кіпіані, то як же тоді бути з Медведчуком, чистокровним українцем, етнос понад усе ?..
Чому старонаціоналісти, як ті старокатолики, наїжачені на Другий Ватиканський Собор, кидаються зі своїх 19-го і 20-го століть на кожного, хто піддає критиці їхнє понятійне, смислове розуміння концепції «новітньої нації», де «новітнє» в них лишень фігурує в ролі української модифікації автомата Калашникова. Та тому, що вони, переважно, самі не вірять в свої квазі-релігійні догми, тільки що й роблять, себе в цьому переконують і нас усіх.
Не можна абсолютизувати те, чого, по-перше ще не має повністю – української нації (нація ще твориться, в процесі, генерується, зрілий плід якої називається: модерна правова соціально-капіталістична демократична християнсько-етична держава – не утопічна); по-друге, не можна з нації чи держави робити божество, інакше це закінчиться Рейхом чи рейхихом, з немаленьким гапличком всього світлого, що є в націоналізмі. Ідея культу ідеального народу це всього-на-всього винахід романтиків позаминулого століття, як та музика Ріхарда Ваґнера, звучати може, благоговійно лягати на вухо, але зі звуку не зліпиш замок на мальовничих Баварських кручах.
Нація це сукупність індивідів, а індивіди є різні у нас. І якщо націоналісти пропонують проблему різності вирішувати в дусі тиранії Муссоліні і Морраса, нехай і в лайт-варіанті, то це стратегічно називатиметься, на жаль, геноцидом нації. Аутогеноцидом.
На мою думку, український націоналізм мусить бути сумішшю етнічного націоналізму, громадянського націоналізму, ліберального, економічного, культурного і релігійного – в найбільш обережному вираженні. Час міксів, гібридів це не найгірший час, якщо курку не схрещувати з биком, звичайно, модифікація генів допустима за розумними параметрами та ознаками. З ядром українського етносу, української мови в культурі та інфопросторі, царювання закону, інституцій, права людини (без надлишків гендерної ідеології), помірний протекціонізм економіки (з обов’язкові ліквідацією українсько-російської олігархії, в першу чергу) і помісна церква не вже і тепер, як це артикулює популіст Порошенко, в якого вибори на носі і більше немає чим підперти свого мінусового рейтинга, і який жодного московського кагебешного попа з цієї країни не вигнав, зате кількох не етнічних українців, що не відзначалися любов’ю до нього і Москви, він втришия вигнав.
Не інтегральний націоналізм (фашистська ідеологія минулого століття), а інтеграційний, якщо хочете. Якщо ми, українці, зацікавлені в збереженні цієї держави з подальшим її радикальним реформуванням і переформатуванням не під інтереси «добрих сусідів» з усіх боків. А якщо ні – то в поміч Іріша Фаріон і філологічний націоналізм, за високим берегом якого, видніється горбик Онанізм.
Якби Бандера з Шухевичем жили в наш час, або воскресли раптом, то першими кого б вони либонь репресанули, це були б нинішні українські націоналісти, оці фанатичні носії фольклорів, факелів, факів модернам і політичних бізнес-планів з нечистими грошима від расово нечистих. І лише після-після, на after-party, були би Рабіновіч з Новінським і ко.
Якби у нас був президентом смарт-націоналіст, а не популіст-націоналіст, актор-націоналіст і трикстер-націоналіст, тобто, інтегрувальний, не молдаво-мальдівський з вінницької країни Рошеніада, то він би не вибачливо зиркав на президента Дуду при офіційних зустрічах, а публічно одів би червоно-чорний галстук.
І якщо в нас є націоналісти, то вони коли-небудь прийдуть до спільного знаменника із лібералами – без олігархів, із християнськими демократами – з реальною програмою і реальними людьми, із соціал-демократами - без ляшків і каплінів, з реформами, інноваціями і тверезим глуздом. А ще любов’ю до братів по крові-людській.
А якщо в нас нема націоналістів, то вони от-от появляться, не забаряться. Махрові халати і тапочки банні до пуклої лампочки. Радикальна архаїка має відійти геть.
