«Ще ні один гоцул не заробив всіх грошей. Держипільський, май совість троха!». Найшлися й ті, яких не на жарт обурило, чому не всі заходи на фестивалі були безкоштовними – драмтеатр імені Франка був виняток з числа «халявок». Нема дурних…
Утім, більшість відвідувачів, слава Богу, як і ваш автор, в тому й числі театру Франка, залишилися задоволеними: якістю спектаклів, перфоменсів, виставок, концертів, флеш-мобів, літературних міні-лекцій, еко-промоцій, тощо.
Можна без зайвого словесного пафосу підсумувати: попри певну червневу сірість, наче осінню, і апатію великого числа жителів міста, як все ще невиправних провінціалів, - фестиваль вдався. Чекаємо наступного року і десь так до Порто-Франко 2110 без довгих пауз. Сторіччя фестивалю можна буде буйно відсвяткувати на старому, але міцному, наноскляному прозорому купольному даху об’ємної будівлі білого кольору на Грушевського за номером 21 всім міщанам, селянам, гостям і інопланетянам. Про квитки і карму потурбуйтесь заздалегідь : )
Варто похвалити організаторів і, куди без них, меценатів. Давно зрозуміло, чому деякі панове зі «Свободи» хотіли завадити проведенню цього фестивалю – Шева нам не шеф і не наш ґешефт . То чи сміємо очікувати на те, що меценати «Свободи» скинуться і на свою фестивалину незабаром в місті в межиріччі двох Бистриць, даючи «ответку» ?
Якщо мислити за траєкторією радше демосоціології, ніж чистої політології/політтехнології і маркетингового неймінгу, то фестиваль «франко-свободівців» мав би називатися «Порто-Пациків». Бо як нам не брешуть цифри, за кандидата від «Свободи» на минулих виборах міського голови проголосували – переважно – вихідці із сіл і мешканці периферії Франківська, а за укропського представника більша частина центру Франківська. Ну є така, є така трохи більше ніж чиста теорія, нічого не збрешеш.
На Порто-Пацикові було б не менше цікаво, ба значно більше в ряді епізодах. Наприклад, майстер-клас з доїння кіз одною лівою в асані «всьо чотко» і правильного лупцювання худоби еко-батогом, або коуч-тренінг тире змагання зі складання копиць сіна в міському парку – приз позолочені вила. А чим не прогресивненько концерт Дзідзя і Сердючки, ні не Вічевому, в філармонії ? Крутіше за це лише засохлі артмодерні курєчкі в галереях на висоті людського обличчя.
Не варто єхидно підсміюватися, бо поки в нас відсталих місто лише входить в моду, то в містах західної Європи село пуцує тренд рік за роком навальніше. Зелене технологічне село з екологічно чистими продуктами, власний голландський млин і дерев’яна смарт -хатина з сенсорним тином, обставлена зверху й знизу сонячними батареями і вітряками - ось куди крокує розвинений світ дауншифтерів, в глобальне село. А вам city сі снит.
Не знаю як ви, я за Порт Пациків ! Вйо.
Можна скільки завгодно сміятися над поведінкою Скрипничука і ним самим, мовляв, дядько зазнався, з облради зробив си боввана-кумира вусатий вуйко, старечий невроз, «на виставкє ван гога я главний експонат» і такє інше всяке людинохульне. Але я не поділяю хард-тролінгу щодо, схоже, що вже колишнього керівника апарату обласної ради (після складання ним заяви, а до того рекомендаційного листа «на хер» Сичові ?).
Я теж, зізнаюся, не дуже люблю сучасне мистецтво, не все, (його покохати не переконає мене навіть пан Троїцький) за його дегуманізацію, деперсоналізацію і темну абстракцію, часто-густо позбавлену не тільки мінімальної естетики часів-традицій від давніх греків і євреїв, а й будь-яких символів «кришталевого раціо». Я теж, як і пан Василь, тащуся від Рембранда, Рубенса, Сурбарана і Рафаеля, скульптур Берніні і Родена, кохаюся в кватроченто, пізньому класицизмі і бароко.
Кінець-кінцем Скрипничук міг просто поспішно і помилково подумати, що художник Бакай, з яким у нього стався конфлікт - для нас і преси - на ґрунті естетичних розбіжностей, ніхто інший як якийсь призабутий родич ще одного відомого місцевого правника, з тим самим прізвищем, як ви здогадалися. А це вже, даруйте, - конфлікт на базі етики. Де етика говорить, там естетика мовчить і підтакує. Молодець, пане Василю, нєфік тут бакаяти по наших радах. Є на то рада – мистецький помордас і херястий меседж усім заїжджим і мєсним художествам.
Дивним-предивним і незбагненним чином акції ЛБГТ в Україні стали співпадати з дуже важливими, якщо не доленосними, подіями, процесами в Європі. Згадайте як панове геї організувалися гуртом галопом під громоголосі трембіти ЗМІ, вітчизняних і світових, прямо перед референдумом в Нідерландах щодо України. А хіба не знали-відали голубенькі й рожевенькі, що їх забанять ?...
Вельми толерантним і веселково колірним голландцям темного світла додалося на рахунок України до всіх решти стереотипів і з півправдою нюансів.
Ось і найближчим часом стартує чи не фінальна епопея про надання чи не надання Україні безвізового режиму. На що геї і лесбійки розраховували ? Закрадається думка, що виключно на мордороздачу від Правого Сектора під висвітлення камер: «які ми нещасні, нас рєжут здєсь, убівают в странє фашистоф, караул !». Для чого це робиться, ким, з якою метою курується ? Питання до відповідних правових державних органів чи лишень до правих бездержавних патріотів ?
СБУ тим часом, як вона часто робить, пасе, трясе колишніх атошників і всіх тих, в яких Майдан-3 зринає з язика не частіше аніж у Петі підскакує пульс при згадці цього слова . Звичайно, фраза мера Марцинківа про те, що гей не може бути патріотом є сумнівна і вибіркова, зате погоджуюся з Корчинським, що нашим геям не так вже кисло й гірко живеться в цій країні. Не Саудівська у нас і не Іран. Мало того, що їх не бракує в бізнес-медіа, що вони давно диктують постулати шоу-бізнеса, фешен-бізнеса, їх дофіга є всюди, включно з Верховною Радою і Урядом (згадайте хоч би Авакова і його дружбана «фронтовика» Кірша), так вони, судячи з усього, домагаються - у перспективі - уможливити відкрито для себе професії вихователів і шкільних учителів і задогматити усі релігії та конфесії новими і правильними, як їм видається, канонами і нормами. Тут вже, вибачте, я затятий консерватор.
Мусимо визнати, що інколи «підер фізичний» і «підер моральний» співпадають в одних і тих самих особах. Так шо, давайте толерувати всяку рівність обачно.
Футбол це спорт номер один. Нас не має тривожити як грає російська збірна чи радувати, що її вболівальники, заслані ФСБ, щоб свідомо забити останній цвях в домовині «Расія чемпіонат міра 2018», бо нема у путлера бабла на це «ура», а «праклятий запад» звинуватити паудобству удобно всєгда.
Нас має єднати і захоплювати гра збірної України, навіть, якщо вона програє. Колись настане той час, коли і ми візьмемо першість на подібних турнірах . Чи на цьому ? Напевно, ще ні. Але шанси є завжди. Тим паче, даруйте за не зовсім коректне порівняння в даній обставині, успіх українки кримсько-татарського походження мав би наснажувати.
У будь-якому випадку, футбол це завжди трохи метафізики. Колись грали у футбол не м’ячем, а людською головою, що символізувала земну кулю. Часи таки пішли на краще, що не кажіть і не робіть. Та головою грати все одно необхідно, та й жити в цілому. Пам’ятаймо.
