Багато хто з нас все ще думає, що його маленькі смішні таємниці нікому не відомі. Що ніхто не знає де що сховано. Й що офіґенно довгий пароль, складений аж з двох адрес електронної пошти, ніхто не в силах зламати. Наївні люди. Єдине, що вас береже – це те, що ви з вашими таємницями нікому не потрібні. Тобто Джо невловимий зовсім не тому, що швидкий і хитрий.
Світ трансформується. Чергова сенсація зайняла чільні місця в новинних стрічках. Канадські вчені заявили, що розшифрували «Рукопис Войнича». Древній манускрипт, таємницю якого намагалися розкрити криптографи та лінгвісти останніх п’яти століть і за який імператор Рудольф ІІ заплатив свого часу 600 золотих дукатів.
Те, що не вдалося біологічним створінням, вдалося штучному інтелекту (ШІ). Він прочитав перше речення темного тексту: «Вона надала рекомендації священнику, господарю дома, мені і людям…».
Й тут не так важливо, хто така «вона». Важливішим є те, що ШІ розшифровує і декодує любе. Написи вмерлими мовами, військові шифри, паролі довжиною у сто сторінок, невиразне бурмотіння й розмиті плями на записах з компроматом. ШІ стає ще одним інструментом тотальної прозорості світу. Себто, того свіжого стану, до якого ми ще не звикли.
Адже може настати та мить, коли хтось сильніший або багатший вами зацікавиться. І тоді цей зацікавлений отримає від найманих хакерів та нишпорок повну картину маслом, починаючи від даних ваших останніх медичних обстежень і закінчуючи конструкцією зливного бачка у вашому туалеті. А відтак суворіший найманець використає ці дані так як скаже замовник.
Тому, коли вуличні аналітики розповідають, що в черговому отруєнні чадним газом винен змонтований догори ногами котел, я відчуваю присмак кочової безнадії. Себто, вівці й далі жують жуйку, а в кибитках співають пісні.
На цьому тлі словосполучення «таємниця персональних даних» та «солідарність громади» звучать перекладами з марсіанської. Архаїчне суспільство, яке за останню тисячу років навчилося хіба що лизати своїм феодалам не прямо, а через презерватив, абсолютно беззахисно перед новітньою прозорістю.
Більшість взагалі не усвідомлює, що живе в довбаному акваріумі і що для виробництва реаліті-шоу тепер не треба облаштовувати якісь студії. Весь потік життя мільйонів людей тепер можна загнати в онлайн. В одну безмежно реальну порнографічну стрічку, де мільйони кухонних сварок будуть сусідити з мільйонами перелюбів, пиятик, бійок та мастурбацій перед дисплеями. Й найдивовижніше: всю цю муйню будуть дивитися. Й не лише феодали.
Деякі, щоправда, вже починають боятися. Але, як завжди, не того, чого треба боятися насправді. Дехто, особливо з старшого покоління, страшенно боїться, що хтось записує розмову на диктофон. Що його п’яне ресторанне гонілово на спільних знайомих використають, оприлюднять, зіллють воріженькам. Аж трясуться, так бояться. Звикають, біднятка, до прозорого світу.
До речі, про диктофони. Приблизно троє з моїх знайомих мають прикру звичку записувати розмови. Дивні люди. Коли я починаю казати те, що їм, вбогим, здається страшенною крамолою, на їхніх обличчях розквітають складні почуття. З одного боку вони втішаються тим, що я типу лох, а вони типу отримують перевагу.
З іншого боку їм ще трошки стидно за свою підлість. Адже знають, що псують собі карму. Але вони поборюють совість тим, що вважають такі записи потрібними для якоїсь там «спільної справи». Дорослі люди, вони все ще граються в штірліців. Думають, що належать до сірих кардиналів буття. Те, що насправді вони належать до стада нудних йолопів, чомусь не спадає їм на думку.
Бо ж в прозорому світі ніякої «спільної справи» немає. Є справи тих, хто не знаючи про те, грає в порнографічному шоу і справи тих, хто його дивиться. І ці дві справи не пересікаються. Навіть якщо одна й та ж людина і дивиться і грає. Чому, спитаєте. Бо гра має різні рівні. І визначає ці рівні зовсім не чиновник у кабінеті. Й навіть не феодал. Їх сьогодні визначає та вузька спільнота, яку невдовзі замінить ШІ. А вузька спільнота, відповідно, переміститься на один з рівнів. Нехай навіть й на один з вищих.
Чим прозорий світ відрізняється від минулого? Тим, що важливими стають «інші таємниці». Не переписка з коханкою, не медична карта й навіть не коди доступу. Тепер важливим є ваш креатив. Те, що є основою, координатами і продуктом тільки вашого суверенного світу. А це вберегти можна. Адже головну мапу свого світу ми малюємо не рукою. Ключові ж елементи креативу нормальні люди тримають не на жорсткому диску, а в голові.
Щоправда, це стосується лише тих, у кого в голові креатив.
