Деякі ознаки дозволяють припустити, що певні елементи конфігурації майбутнього політичного поля України нині відпрацьовуються на Івано-Франківщині. Зокрема, це стосується таких тонких і специфічних комунікативних практик, як перебування в одному владному просторі таких на прозір нез’єднаних і безкомпромісно ворожих політсил, як Партія регіонів і ВО «Свобода».
Якщо спробувати спрогнозувати бажану для регіоналів конфігурацію майбутнього українського політичного поля, то вона нагадуватиме гойдалку. Центральна частина гойдалки – власне ПР, партія влади, плюс її сателіти та «окремі симпатики». Ліве сидіння – комуністи, праве – партія Тягнибока. При будь якій амплітуді «гойдання» такого політичного поля центр (Партія регіонів) завжди залишиться нерухомою віссю вітчизняного політикуму. А дві крайні ідеологізовані партії ніколи не зможуть зламати такої схеми. Хоча б тому, що світова практика твердить, – часи ідеологічних партій давно минули. Не виключено, що саме ці партії у майбутньому «відсікатимуть» від «схеми-гойдалки» перспективні ліберальні проекти. Влада ж демонструватиме Заходові свою цивілізованість і лояльність, а принагідно (час від часу) гратиме роль неіснуючого ліберала, оголошуючи, скажімо, черговий «великий китайський похід» на захист прав людини.
Теорія українського лібералізму тепер потребує певних уточнень. Михайло Дубинянський зауважив, що наші ліберали зазнали поразки тому, що принципово відмовились від критики націоналізму. До цього можна також додати, що лібералізм «в чистому вигляді» в Україні був практично відсутній. Його нішу займав дивний гібрид із напівофіційною назвою «націонал-лібералізм». Є підозра, що ця потвора насправді була лише версією того ж таки націоналізму, спеціально створеною для отримання грантів та преференцій від міжнародних фондів.
В Івано-Франківській області це було очевидним ще з 2002 року, коли, прийшовши до влади в краї, буцімто ліберальна «Наша Україна» органічно вписалась в ті регіональні політичні та ідеологічні формати, які були створені за часів домінування на Прикарпатті Конгресу українських націоналістів (у 1994-1996 роках, коли на чолі облради стояв «радикальний патріот» С.Волковецький, а мером обласного центру був один із лідерів КУНу Б.Борович). Власне саме у 2002-ому й виник вперше Полігон «ІФ», на якому так-сяк, але відпрацьовувались владні та ідейно-політичні схеми ющенківської доби 2005-2010 років для всієї України.
Тепер Полігоном «ІФ» володіють «інженери-випробовувачі» зовсім іншого кольору. Реальні хлопці, які на відміну від «націонал-лібералів» чітко знають чого хочуть й навіть уявляють, як цього досягти. Головним опозиціонером та суперником Віктора Федоровича Я. на виборах-2015, судячи з усього, буде «призначено» полум’яного борця з «окупантами» Олега Ярославовича Т. З іншого боку «гойдалки» відчайдушно захищатимуть бідних та знедолених комуністи і «брудно-рожеві» провладні профспілки.
На Полігоні «ІФ» бінарна схема співіснування «влади реальних господарників» з «етноромантиками» вже починає прокручувати свої коліщатка. Процес, зрозуміло, не йде гладко, але в якості «змазки» для коліщаток готова виступити така кількість колишніх і діючих «пташат Ющенка», що миожна бути впевненими: рано чи пізно ці коліщатка обертатимуться з належною швидкістю. Тим більше, що легкого життя ніхто й не обіцяв. Обіцяли лише «покращання», а це, як відомо, процес довгий, навіть якщо воно «вже сьогодні».
Аналітична група «Фіртка-Магус»
