Перший раз у перший клас: відомі прикарпатці діляться шкільними спогадами

1 вересня – День знань – для школярів особливе свято. Цьогоріч, воно не схоже на традиційне, адже пандемія коронавірусу та карантин внесли свої корективи.

Своїми спогадами про свято Першого дзвоника та смішними шкільними історіями з Фірткою поділилися відомі прикарпатці.

Ростислав Держипільський, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського національного музично-драматичного театру імені Івана Франка

У житті Ростислава Любомировича було два перші класи. Артист йшов у нульовий клас косівської школи №1.

«Батьки на той час жили у Чернівцях. Мене у школу вела бабуся Анна. Я страшно не хотів туди йти. Якщо більшість дітей хочуть ходити у школу, то для мене це було насилля. Я не ходив у дитячий садочок, виростав серед природи, котів, собак, свиней, корів, поруч були город, річка. І тут школа… Для мене це було обмеженням свободи. Дуже пам’ятаю, як вона мене розбудила, а я не хотів йти. То бабуся мене силою повела у школу.»

У школу народний артист йшов без вміння читати-писати, але шкільну програму вдалося наздогнати вже до кінця першого класу.

«Є діти, які йдуть у школу підготовлені, вони вміють писати-читати, а я не вмів нічого. Йшов, як круглий нуль. Спочатку в мене були погані оцінки, навіть двійки. Під кінець року я почав добре вчитися й у мене були майже одні п’ятірки.»

Зі шкільних років Ростислав Любомирович пригадує, що не любив медогляди.

«Соціалізація, все те, що відбувалося, коли дитину брали в рамки, мені не подобалося. Я не дозволяв, щоб у мене брали аналізи. Колись скельцем брали аналізи, напевно на глисти. Я собі думав, а якого милого вона мені має знімати штани. Коли приходила медсестра, то я її копав ногами і не дозволяв нічого робити. Найбільші приколи були пов’язані з тим, що мене важко було взяти у рамки.»

Батькам артист бажає не заганяти дітей у рамки оцінок, вчитися бути щасливими та вільними.

«Я не знаю, яка модель правильна. Мене, наприклад, ніколи не заставляли вчитися, я не боявся батьків і поганих оцінок. Я вважаю, що найголовніше - виховати особистість. Не варто гнатися за високими оцінками.»

Тетяна Терсенова-Заводовська, засновниця модельної школи, експерт з етикету

У свій перший клас Тетяна Герасимівна пішла у франківську школу №11.

«У школу було складно збиратися, бо напередодні ми повернулися з Кавказу. І в мене крім червоних черевичків нічого не було. Була красива форма, але ті червоні черевики… Я страшно плакала, бо я не хотіла в них йти у школу. Але вже в останній день, перед першим вересням, мені принесли сандалі. Гірко плакала, бо не хотіла йти у червоних черевиках — так запам’яталося перше вересня.»

Пригадала франківчанка і смішну ситуацію - як у школі дозволяла собі їсти те, що у дома було заборонено.

«У нас поруч був гастроном, на куті Лепкого-Незалежності, там продавалися бички. В мене дома не дозволяли таке їсти, ніхто цього не їв. Ми пішли накупили тих бичків і цілий урок їх їли. А потім нас намалювали з подружкою, як ми сидимо в залишках цих бичків - голови, хребти.»

А ще жінка вважає, що справжні друзі на все життя з’являються тільки у дитинстві та у шкільні роки.

«В мене є друг з першого класу. Ми дружимо по нинішній день. Причому, що я пізніше перейшла в іншу школу, це не заважає нам дружити до сьогодні. В нас був дуже дружній клас. Одна подружка зараз в Америці, але ми спілкуємося, переписуємося. Взагалі, проживши життя, я приходжу до висновку, що найщиріші, найсмішніші друзі ті, які з нами з самого дитинства. По життю стільки попутників, які вилітають з-за повороту, а друзі тільки з дитинства.»

За словами Тетяни Герасимівни, найкращі інвестиції у цьому житті – це діти.

«Якщо ми вкладемо у них зараз з дитинства, то ми отримаємо вже на схилі літ і по факту. Діти - це такий необроблений матеріал. Треба забути про те, що нема часу, втомлений, треба пересилити себе і займатися дітьми. Ми повинні зрозуміти, що школа вчить, а не виховує. Виховувати мають батьки. У нас виходить, недобрий результат тому, що ми все перекладаємо на школу. Вчитель не може навчити дитину того, що повинні батьки. Тому, я вважаю, що батьки повинні бути єдиним цілим з педагогом.»

Галина Баранкевич, акторка, заслужена артистка України

Навчалась акторка у школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови.

«Я йшла у перший клас, коли Україна здобула свою незалежність. Проте, на нашому святі був ще відголос союзу. Я пам’ятаю цей момент. Здається, була з мамою і старшою сестрою. Таких особливих урочистостей як зараз не було. А ще можу сказати, що я до кінця не розуміла, що це за день. Він, зрозуміло, був святковим, але не настільки як зараз. Але все ж, мабуть, мені пощастило відсвяткувати краще ніж цьогорічним першачкам.»

Коли акторка йшла у перший клас, то вже вміла рахувати і читати. Тато вважав, що дитина у першому класі це має вміти.

«Я не була у садочку і не до кінця розуміла, що таке школа. У той період, коли я народилася, батьки активно працювали, це були важкі 90-ті. Вони не мали багато часу, щоб хвилюватися за психологічний стан дитини. Вони давали нам все те, що могли. Я їм за це вдячна. Тато в той момент вчив мене читати, бо він вважав, що так треба. Він не думав про те, що, можливо, мені це не цікаво. Проте, читання давалося мені легко, але з математикою в мене було дуже погано. І коли я могла у хвилину читати більше норми, то математику мала наздоганяти. Математика і точні науки, то не моя фішка, я з ними не дружу.»

На перше вересня артистка завжди запізнювалася. Тому не бачила свята ніколи від початку і до кінця. Тому, каже, має трохи дивні спогади.

«Був момент, коли я зрозуміла, що я тут надовго і треба змиритися. Бо дитинство проходило у бабусі. Вона мене виховувала. Все було дуже по-дитячому, насичено, з іграми та іншими дітьми. І я не знала, що таке стабільність і дисципліна: що треба зранку вставати, що є обід за розкладом. От власне перший клас я, мабуть, призвичаювалась. Я не розуміла, чому це не закінчується. Я не була готова до того, що це надовго.»

Вчилась акторка у дружньому та харизматичному класі. Зі своїми однокласниками тримає зв’язок і після школи, і кожного року організовують зустріч випускників.

«Нас пов’язувало те, що ми були дуже нечемні. Вчителька молодших класів завжди отримувала догани. Ми були некеровані і гіперактивні, мали особливу дружність у класі. Наші хлопці одного разу зробили мінівибух. Їм було цікаво, що трапиться, якщо все ж запхати два дроти у розетку. Ну от трапився мінівибух. Добре, що лише міні і ніхто не постраждав. Але школа була на межі евакуації, наробили трохи шуму. Цікаві ми були.»

В цей день Галя бажає батькам гарного настрою, попри ситуацію, яка є зараз у країні.

«Також бажаю, щоб діти не розчаровували своїх батьків і навпаки. Важливо, щоб дитина свої знання вміла впровадити у життя і знайти себе. Батькам варто прислуховуватися до дітей і розвивали їхні таланти. Головне, щоб дитина реалізовувала свої амбіції. Треба забивати дітям час. Вже з першого класу діти мають бути зайняті. Це треба вирішувати батькам спільно з дітьми. Тоді дитина звикне, що життя - це праця. Діти мають рухатися, вчитися і бути зайнятими.»

Любов Загоровська, письменниця

В 1-клас письменниця пішла в ЗОШ №11, провчилася там до 5-го класу, а уже в 6-й, у зв’язку з переїздом, перейшла до ЗОШ №19.

«Як таких, спогадів про свято Першого дзвоника, дуже мало. Звісно, до школи дуже хотілося. Була класична лінійка, промова директора, тощо. Ну і знайомство з першою вчителькою.»

І приготування до свята, каже Люба, були як і у всіх учнів того часу.

«Купили форму, вона була трохи завеликою, тому мама підшивала її знизу. На голові мені пов’язали два величезні банти, кумедно так виглядала в той день. Мала портфель здається, із зображенням Чебурашки. Це тепер діти готуються до 1 вересня, ходять на якісь репетиції. А колись нічого особливо,  ні про що не попереджали.»

Під час свята першого дзвоника Люби, директор оголосив, що от, саме зараз прозвучить перший дзвоник. Наперед вийшов височезний старшокласник, підійшов до класу і вхопив на руки найменшу за зростом дівчинку. Вона перелякалася і розплакалася. Так він і ніс її на руках, всю в сльозах і калатав її рукою із дзвоником.

«В той час діти починали навчання з 7-річного віку, а ми були чи не першими шестирічками в місті. Тому для нас виділили два класи. У першому стояли парти і було навчання, а в другому – ліжка і в обід ми лягали спати.»

Уже дорослою, під час університетської практики, Люба опинилася в 11-й школі в ролі вчительки.

«Розповідала учням, що от, в цьому класі діти колись спали. Не повірили, дуже їм дивно було, що в школі може бути перерва на сон.»

А ще, пригадує Люба, учні обов’язково мали носити з собою в школи чашки й під час однієї з перерв їм давали молоко.

«Я молоко ніколи не любила і це було просто жахіття – випити його. Але в нашому класі вчився хлопчик Василько і я просила його випити крім свого, і моє молоко. Так він мене рятував.»

Володимир Пиндус, богатир, Найсильніша людина Прикарпаття

Свій перший навчальний рік спортсмен розпочав у школі №17. Зізнається, що було дуже страшно йти у школу.

«Йти у школу на Перше вересня мені було страшно. Я пам’ятаю перший клас – нікого не знав, для мене це була паніка і невідомість. В основному саме такі спогади мене переповнюють після мого Першого дзвоника.»

А от власне підготовки до школи богатир пригадати не може, бо надзвичайно боявся всього нового.

«Як готувався до школи, я не пам’ятаю. Пам’ятаю лише, як мене бабця завела у клас. То були нові діти, я не знав, де сісти і чого саме там за парту сідати, а не десь інше. В мене постійно було бажання сісти за останню парту, щоб ніхто мене не бачив і не звертав на мене уваги. Спочатку сидів таки за останньою, а потім за другою.»

Пригадує богатир і свою першу вчительку. Спогади про неї дуже позитивні та теплі.

«Вона вміла гарно знайти підхід до кожного з нас. В дітей не було проблем з навчанням. Ми її дуже любили. Були періоди, коли вона захворіла, то ми всім класом ходили її провідувати додому. Клас був дуже дружній.»

Батькам школярів богатир побажав терпіння. А ще закликає прищеплювати дітям любов до спорту.

«Бажаю батькам терпіння. А по-друге, тільки в крайніх випадках дозволяйте вашій дитині не ходити на фізкультуру. Ви повинні змиритися з тим, що фізкультура - це база для подальшого розвитку дитини. Якщо дитині закласти здоровий спосіб життя, то вона буде здоровіша, активніша і фізично розвинена. Телефон, ноутбук здоров’я не подарує.»


01.09.2020 Люся Грибик 16974
Коментарі ()

17.05.2024
Тетяна Дармограй

На Івано-Франківщині з вівторка, 14 травня 2024 року, довелось знову вдаватись до відключень світла. Причиною є наслідки системних російських обстрілів енергетичної інфраструктури України, а також холодна погода у травні.   

809
10.05.2024
Тетяна Дармограй

Хто з військовозобов'язаних може перетинати кордон під час воєнного стану, чи вплине новий закон про мобілізацію на правила перетину, як військовозобов'язані гинуть при спробі нелегально перетнути кордон та як карають порушників кордону, розповідає Фіртка.

11347 1
30.04.2024

Будівельна компанія «ND Group Development» запрошує вас стати майбутніми власниками унікального комплексу преміумкласу. Водночас власний будинок мрії стає ще доступнішим. Адже при покупці з 30 квітня 2024 року до 15 травня 2024 року можна отримати знижку 3%. 

1968
29.04.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з серцево-судинним лікарем-хірургом Андрієм Судусом про причини раптової серцевої смерті, операції на серці, як війна вплинула на кількість захворювань, чи "молодіють" хвороби серця та як запобігти їхньому розвитку загалом.

1856
22.04.2024
Вікторія Матіїв

Про значення Великодніх свят журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.

2855
10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

4747

Війна росії проти України змінила наше життя до невпізнаваності, а звірства росіян над українцями змусила багатьох хлопців і дівчат, серед яких чимало християн, взяти до рук зброю і захищати свій народ.  

502

Доволі часто можна зустріти згадку про так званого «пасхального зайця» в сучасній масовій культурі (фільми серіали, листівки, гіфки). Отож, яке відношення має кролик/заєць до Пасхи?

1147

Спорт — це не просто змагання, це мова, яку розуміють усі. І Україна використовує її, щоб розповісти світові про свою силу та прагнення до перемоги.

1660

Нижня палата Конгресу США затвердила допомогу Україні в  сумі 61 мільярдів доларів. Всього «за» допомогу Україні проголосували 311, «проти» — 112, «утримались» — 8.

1408
12.05.2024

З кожним днем війни стає дедалі важливіше зберігати емоційну стабільність і свідомо дбати про своє психічне здоров’я.   

1801
07.05.2024

Розповідаємо про корисні для серця та задоволення способи включити домашній сир у свій раціон.  

1623
19.05.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

8860
12.05.2024

Про значення неділі журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

703
08.05.2024

У цілому 63% українців вважають, що ця Церква має бути повністю забороненою в Україні (у грудні 2022 року — 54%, у травні 2023 року — 66%).  

782
04.05.2024

Великдень - свято, що є одним з найважливіших для віруючих християн.  

1969
15.05.2024

У селі Чортовець, що на Прикарпатті, чоловіки встановили рекорд України, виконуючи ритуально-обрядовий танець сербен.  

947
19.05.2024

В Україні громадяни переважно змінили свою думку у порівнянні із попередніми роками та вважають, що для країни важливіша демократична система, ніж сильний лідер.    

446
14.05.2024

Найбільш підготовлений рубіж — той, що розміщений на деякій відстані, що дозволяє використовувати й засоби інженерного озброєння, й залізобетонні споруди.

356 1
09.05.2024

Верховна Рада 9 травня 2024 року збільшила штрафи за військові правопорушення.  

787 1
05.05.2024

Президент Китаю Сі Цзіньпін у неділю вирушив до Парижа з рідкісним візитом, а його французький колега Еммануель Макрон має намір тиснути спробувати переконати його використати свій вплив на Росію щодо війни в Україні.    

830