Наймолодший в Україні академік Академії технологічних наук Павло Федорук став стипендіатом Кабінету Міністрів у тридцять чотири. Розроблена ним адаптивна система дистанційного навчання на базі інтелектуальних інтернет-технологій сколихнула науковий світ. Сьогодні науковця вважають одним з найкомпетентніших фахівців у цій галузі. Сфера зацікавлень молодого вченого на межі кібернетики, семіотики й філософії, де, на думку провідних епістеміологів, людство чекають великі відкриття, які започаткують епоху П’ятої науково-технічної революції.
— Як випускникові Івано-Франківської школи №18 і Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника вдалося здивувати світ?
— Донині із вдячністю згадую своїх наставників. Поруч з іменами світил вітчизняної науки пригадую також вчительку англійської мови Дарію Іванівну Барту. Адже завдяки знанням з іноземної зміг презентувати свої наукові здобутки в міжнародних фахових виданнях. А водночас міг ознайомитися, що робиться там.
Більше половини працівників у розвинутих країнах зайняті у сфері інтелектуальної діяльності. Знання нині швидко старіють. Сучасній людині слід підвищувати свою кваліфікацію без відриву від виробництва: і в гірській глибинці, і в столичному офісі.
А наша система дистанційного навчання з використанням систем штучного інтелекту здатна адаптуватися до кожного, хто хоче навчатися. Іншими словами, це комплексна система, в основі якої лежить теорія побудови адаптивних систем дистанційного навчання на базі інтелектуальних інтернет-технологій.
— Що це дає нашій державі?
— Якісне переформатування наукової бази країни та виведення її на орбіту сучасних знань і технологій. Я цілеспрямовано працював у новій царині науки і звірявся набутками зі світом. Не лінувався публікуватись в авторитетному міжнародному видавництві «Акта прес», що має низку поважних наукових журналів у паперовому й електронному варіантах. Адже важливо, коли на конференціях, симпозіумах звучить не лише прізвище, а й держава, яку представляє науковець. Україна, на жаль, представлена ще дуже мало.
— Як гадаєте, чому?
— Мовна причина, а також недофінансування — звідси недостатність матеріальної і моральної мотивації здібних людей працювати в науці. От, скажімо, зі ста працівників наукової установи на симпозіум за кордон можуть поїхати лише четверо науковців. Це число можна збільшити, якби в державі була продумана, послідовна, а не випадкова мотивація займатися наукою.
— Ви не відгукнулися на запрошення працювати за кордоном. Яка ваша мета в Україні?
— Створюю наукову школу і кафедру інформаційних технологій у своїй альма-матер. Цікаво творити українську кібернетику XXI сторіччя.
— Чи відчуваються проблеми з фахівцями у вашій новітній галузі?
— Так, ті талановиті люди, з якими починав, сьогодні за кордоном. Маємо сімдесятирічних грандів науки і прогалину з науковцями середнього та молодого віку.
— З якими вітчизняними вишами співпрацюєте? Хто нині лідер у галузі наукових, навчальних інтернет-технологій?
— Активно співпрацюємо з Київським національним університетом ім. Т. Шевченка, Національним технічним університетом «КПІ», Інститутом штучного інтелекту в Донецьку. Наші розробки використовують 14 вітчизняних структур. Послуговуємося досвідом таких країн, як Великобританія, Японія. У США, наприклад, річний обсяг у галузі дистанційного навчання становить $10 млрд.
— Чому наші університети не потрапили до 500 кращих у Європі?
— Наші виші не ввійшли до рейтингу згідно з критеріями, які встановлюють ті, хто їх обирає. Про це вже частково йшлося: оцінюють наукові публікації в міжнародних фахових виданнях, відповідно — індекс їх цитування. Знову дається взнаки та сама мотивація: щоб демонструвати освітні, наукові напрацювання, потрібне відповідне технічне забезпечення, системна робота суспільства у цьому напрямі.
Багато талановитої молоді, наприклад, з Івано-Франківщини навчається за кордоном, зокрема у Польщі. Там створено умови, навчання обходиться дешевше, студенти опановують одразу три іноземні мови, одержують адаптований до європейських вимог диплом,їх забезпечують місцем праці. Також ринок фахівців відповідає потребам держави, чого, на жаль, у нас ще немає. Маємо багато вишів, приватних зокрема, які вчать хіміків та фізиків без сучасних лабораторій. Переважають «модні професії», а не ті, що потрібні державі. За кордоном є фонди, які, прицільно орієнтуючись на потребу, вкладають кошти в освіту і науку. Вона сьогодні приносить на кожну умовну одиницю найбільші дивіденди. А доки ми дискутуємо про десятирічну чи дванадцятирічну освіту, світ займається її якістю. Завтра виграє та нація, яка найбільш інтелектуально озброїться.
— Як переможець обласного конкурсу в номінації «Відомий науковець» Павло Федорук ще якось прислужився рідній Івано-Франківщині?
— Взяли під свою опіку видавництво «Плай», яке продукує наукову та іншу літературу. Впроваджуємо пілотний в Україні проект електронного медичного паспорта. З інститутом туризму Прикарпатського національного університету за кошти ЄС впроваджуємо систему дистанційних курсів підвищення кваліфікації фахівців туристичної галузі, щоб успішно долучити область до участі в Євро-2012.
— А голова від цієї праці та науки не болить?
— Ні, переключаюся на улюблену музику. Після закінчення музичної школи мені, до речі, пророкували кар’єру альтиста.
А щоб відпочити, люблю з дружиною і донечками поїхати до батьківського села на Снятинщині. Тут маємо чималий яблуневий садок. А ще біжу до спортзалу, на самбо, встигаю складати творчі проекти з молодими талановитими прикарпатськими художниками.
Ольга ЛОБАРЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Павло ФЕДОРУК. Народився 15 травня 1972 року у Львові. Завідувач кафедри інформаційних технологій Прикарпатського університету. Очолює секцію дистанційної освіти Міжнародної асоціації наукових досліджень. Член Міжнародного комітету рефері з оцінки розробок та робіт молодих учених світу. Автор 80 наукових праць. Призидент Івано-Франківської обласної федерації бойових мистецтв.
