Нетиповий Косів: Бог, народжений на городі, фантомні болі і тіні з минулого

 

/data/blog/79383/6950a88aae14d298d32c0ad86bb9ead3.jpg

 

На годиннику близько дев’ятої вечора, на термометрі — 35 градусів. В автомобілі не працює кондиціонер і ми в’їжджаємо у Косів із затуманеними головами. Повільно рухаємося однією з центральних вулиць, відшуковуючи готель, де забронювали номер. Людей немає, простір практично порожній, від спеки поодинокі перехожі ніби сонні. Вони йдуть повільно, зіщуливши очі і накривши голови капелюхами. Бігають пси і дрімають коти.

 

Раптом мій друг Басенко починає дико реготати і викрикує: «Ти подивися який персонаж!» Я виглядаю у вікно і собі починаю сміятися. Тротуаром йде дуже колоритний дядько-інтелігент. Він також у капелюсі, сорочці, добре начищених коричневих туфлях і білих штанах. Знаю точно, що такі штани носять у Ріо-де-Жанейро. У його руках книга і він читає її на ходу. Моя радість змінюється здивуванням, бо впізнаю у перехожому свого старого приятеля. Це Володимир Гаюк, багатолітній  директор Львівського музею історії релігії та атеїзму. Принаймні так він називався в полум’яні часи СРСР. Свого часу ми познайомилися з ним під час феєричної поїздки у Москву, коли світ ще не скотився у божевілля і часи були добрими.

Я вистрибую з машини, кричу до дядька, ми обнімаємося і плескаємо одне-одного по плечах. Гаюк каже, що він старий «большевик», тому  читає «Историю революции на Украине» 1930 року. Він радий нас бачити і посмішка на його обличчі щира.  Розпитує нас про життя, каже, що приїхав до Косова, аби відвідати маму, ставить раритетне видання у целофановий пакет і йде з нами, щоби провести коротку екскурсію містом. Йому 64 роки, це місто його дитинства і він тут знає усе. 

— Косів змінився… — говорить він до нас. — Було б дуже добре, якби ви приїхали сюди пів століття назад, тоді було значно цікавіше. Зараз усе змінилося і дуже багато білих плям. Вони повсюди. Знаєте, то як фантомний біль. У моїй голові ще живуть образи з минулого, але в реальності їх не існує… Бачите цей пустир? Колись тут стояв кінотеатр імені Івана Франка.

— Пам’ятаю часи, коли в Карпатах знімали «Тіні забутих предків». Знімальна група їздила в Космач, Жєб’є, Криворівню, околиці Косова, поблизу водоспаду Гук, а тут була їхня база. Щовечора актори і режисер з’їжджалися сюди, аби переглянути відзняті кадри. Фактично, це була їхня творча майстерня. Тут ходив Параджанов, але що Параджанов… Ми усі дивилися на Івана Миколайчука! Мені здавалося, що тоді у нього були закохані усі. Навіть чоловіки. Був таким красивим, як лялька. Він грав Іванка і ходив Косовом у своєму сценічному вбранні, то люди збиралися натовпами, аби подивитися на нього…

Я був малим, але уже тоді дуже любив кіно і постійно ходив у кінотеатр. Спочатку квитки коштували один карбованець, а після реформи 1961 року — 10 копійок. Пацани ходили на дитячі фільми, а я на «Сніги Кіліманджаро» за Хемінгуеєм. Я просто шаленів від нього і дивився десятки разів. Грошей, аби заплатити за кіно, не мав. Коли один сеанс закінчувався, то я лягав під перший ряд і так ховався від контролерів. Потім заходили нові глядачі, фільм починався  і я вилазив із свого сховку. Десятки разів. Я дивився «Сніги Кіліманджаро» десятки разів і знав у ньому кожен кадр…

Ми йдемо з Гаюком вулицею, він трішки розповідає про Косів, а трішки — про себе. Каже, що зовнішньо схожий на Леніна, але для цього треба зняти капелюх, а він його не зніме, бо ще не прийшов час. Так доходимо до будки, у якій продають живе пиво і квас. Ми біжимо до неї, аби вгамувати спрагу з дороги. Купуємо і жадібно п’ємо великими ковтками. Гаюк від частування відмовляється і каже, що зараз алкоголю не вживає. Його життя поділене на цикли. Сім років він п’є спиртне, а сім — утримується від нього. Ми потрапили на період утримання. І пити він не буде ще два роки.

— Коли я краще почуваю себе? То дурне питання, бо чоловік, який не п’є, то як пів людини. То як у Біблії: І ось виходять з річки семеро корів гарного вигляду і ситого тіла, і пасуться на лузі. А ось виходять з річки за ними семеро корів інших, бридкі виглядом і худі тілом. І вони стали при тих коровах на березі річки. І корови бридкі виглядом і худі тілом поз’їдали сім корів гарних виглядом і ситих. І тоді прокинувся фараон...

У таких філософських бесідах ми йдемо з пивом до водоспаду Гук, аби змити зі своїх ніг пилюку доріг і аби енергія Карпат увійшла у наші тіла.

По дорозі Гаюк зустрічає свого старого знайомого. Він хоч і не схожий на Леніна, але його звати Володимир Ілліч. Мені незнайомець нагадує якогось доброго-предоброго персонажа. Він такий усміхнений і позитивний, що здається випромінює довкола себе фотони щастя. Зовнішньо подібний на людину-Кульбабу.

— Ви дуже хочете у воду? — запитує Гаюк? — Потерпите? Ходіть я вам ще дещо покажу!

Ми піднімаємося сходами, йдемо попри обдертий будинок Косівської міської ради, потім бредемо високою травою і за мить виходимо коло величезного закинутого басейну під відкритим небом. У ньому дуже добре збереглася висока вишка, з якої колись спортсмени стрибали у воду, але саме дно колишньої водойми поруйноване. Бетон потріскався. З нього росте трава і маленькі дерева. По стінах повзають жуки.

— Це олімпійський басейн, — каже Гаюк. — Він має 50 метрів довжини і колись був найбільшим на Західній Україні. У це важко повірити, але колись тут змагалися за першість Радянського Союзу, а наша збірна орендувала водойму на літо і проводила тренування. Ми, коли були пацанами, дуже часто ходили сюди купатися, бо тут така досить висока вишка і з неї можна було стрибати у воду. Більшої радості не було! А зараз… Ех…

Я пригадую, що колись робив документальний фільм про Косів і маю в архіві фото того старого басейну. Пригадую, що на тих фотографіях у ньому справді дуже багато людей. З води видніються круглі голови у купальських шапочках, а на березі сидить дітлашня. Закриваю очі і на мить уявляю усе це собі. Чуються крики, сміх, свисток тренера, плюскіт води. Аби увійти у більший контакт з минулим знімаю шорти, футболку і в одних трусах виходжу на вишку. Дивлюся у низ і розумію, що висота просто скажена. Скільки метрі туди, до бетонного дна? Що станеться зі мною, якщо впаду?

— Мамо, мамо, він зараз буде стрибати!

У вікні сусіднього будинку сидить маленька дівчинка. Вона пильно спостерігала увесь цей час за нами. Коли я почав роздягатися і видряпався на вишку, то мабуть подумала, що я несповна розуму. Тепер вона перелякана. Аби заспокоїти дитину і самого себе я спускаюся вниз. Басенко встигає зробити кілька вдалих фотографій.

У результаті ми таки доходимо до водоспаду Гук. Там уже в реалі чується шум води і людський гомін. Хоч і вечір, але людей на річці чимало. Спека не спадає, вода за день прогрілася і тепер тепла, як вчорашній борщ. Та перш, ніж залізти у купель, я бачу на березі дивний об’єкт. Просто над водою стоять бруси, тренажер для качання пресу і штанга, яка прив’язана товстим ланцюгом, аби ніхто не здав на метал. Вона має дуже дивний механізм. «Бліни» до неї можна додавати і знімати, але також тільки пересуваючи по ланцюгу. Чий світлий розум осінила така ідея залишається загадкою.

Я лягаю, кілька разів піднімаю штангу і вже аж тоді падаю у воду. Думаю собі, що гуцули реально круті пацани. Сам Джейсон Стетхем був би здивований усім цим.

Гаюк стоїть на березі, показує на липу, яка росте над урвищем і говорить: «З тієї липи я колись стрибав на голову. То було таке непросте заняття. Треба було попасти у воду, а не на каміння…»

Завіса.

 

Текст: Степан ГРИЦЮК
Фото: Юрій БАСЕНКО

ВІКНА


16.06.2015 1617 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

681
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1954 7
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1139 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

561
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6908 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11405 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

343

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1090

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1119

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1114
29.03.2024

З кожним днем війни стає дедалі важливіше зберігати емоційну стабільність і свідомо дбати про своє психічне здоров’я.   

78
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

290
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1091
29.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

658
25.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

761
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2955
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4453
29.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18445
29.03.2024

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки розглянув майже 90% законопроєкту про мобілізацію.  

83
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

328
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

359
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

669