Змагання зі спортивної ходьби попри холод і особливі обставини вдалися.
Поки всі панічно відмовлялися, вони зважилися. Організатори чемпіонату Асоціації Балканських легкоатлетичних федерацій (ABAF) зі спортивної ходьби в Івано-Франківську вирішили не піддаватися масовому психозові, а, зваживши усі ризики, провести змагання на одній з центральних вулиць міста, поруч із пам’ятником Іванові Франку.
Так, глядачів на змагання не запрошували, але за бажання їх міг відвідати кожен, хто хотів, оскільки доступ до кожного відрізку траси був відкритий. Власне, так чимало випадкових перехожих змагання скороходів і побачило.
Хоча дехто волів не бачити. І зовсім не через пандемію коронавірусу. І зовсім не через специфіку окрема взятого українського міста. Схожі докори чують організатори усіх масових заходів з легкої атлетики чи велоспорту, де передбачене перекриття вулиць. І будь то хоч тричі вихідний, обов’язково знайдеться безліч тих, кому саме в цей день «свербітиме» кудись проїхати саме за цим маршрутом. Пройти зайвих 500 метрів – зась. Для пересічного, забитого своїми клопотами українця то велика проблема. Тому з комізмом довелося спостерігати, як десятки машин під’їздили, впиралися в тимчасовий паркан під наглядом поліційного патруля і, невдоволено матюкаючись, розверталися і їхали у зворотньому напрямі. А одночасно, пересуваючись вздовж тротуарів по обидва боки перекритого на добу 500-метрового відрізку вулиці Незалежності, кректали під ніс окремі пішоходи. Чим заважало проведення змагань їм, збагнути ще важче.
Турбота про здоров’я
Стосовно ж захисту від можливого зараження коронавірусом, то гігієнічні заходи на змаганнях були особливими. То стосувалося як словесних порад, так і виданих учасникам одноразових серветок, антисептиків тощо. До слова, купити антибактеріальний гель для рук нині в Івано-Франківську – справжня проблема.
Звісно, у страху очі великі і на кількість учасників чемпіонату останні події вплинули. В Івано-Франківську змагалися представники шести країн, які входять в ABAF (Болгарія, Румунія, Сербія, Туреччина, Греція і Україна), а також Казахстан, окремі представники якого змагалися в паралельному заліку чемпіонату України.
«Чи мали ми сумніви стосовно того, чи їхати в Україну? – перепитує представник турецької команди Уґюр Кюджюк. – Ні, бо постійно спілкуємося з головним тренером вашої збірної В’ячеславом Тиртишником, президентом Федерації Ігорем Гоцулом. Вони запевнили, що ситуація з коронавірусом в Україні під контролем і панікувати сенсу немає. Ми їм довіряємо. Так, якби то була Італія, Іспанія, Франція чи Німеччина, ми б не поїхали. А в Україні зараз приблизно так само безпечно, як і в нас. Тим паче, що в аеропорту наша делегація вдягала захисні маски. Спілкувалися ми фактично теж лише між собою. Взагалі, мені істерія навколо коронавірусу наразі видається трохи штучною. Згідно зі статистикою, від звичайного грипу людей помирає більше. Однак, звісно, превентивні заходи робити треба, подобається то комусь чи ні. Ми ось їздимо на збори, готуємося і не знаємо, до чого і для чого. Вчора перенесли чемпіонат світу з ходьби, який мав відбутися в Мінську. Невідомо, чи буде Олімпіада. Однак нам не залишається нічого іншого як працювати і сподіватися».
«Стимульнутися іноді не завадить»
Постійно використовували гумові рукавички волонтери. Розговорився із хлопцем та дівчиною, які поруч із трасою видавали спортсменам освіжаючі губки. «Холодно, до нас ще ніхто не підійшов», - каже хлопчина, який представився Миколайком. Він родом із Великого Бичкова Рахівського району на Закарпатті, в Івано-Франківську навчається. Так само як дівчина поряд. «Настя – то моя цімборка», - жартує на закарпатський манер Миколайко. Анастасія не заперечує і каже, що приїхала до Станіславова з Нікополя на Січеславщині. Легку атлетику любить, тому й зголосилася у волонтери.
Першим губку в Насті й Миколайка взяв десь після 20-ти кілометрів переможної для себе 35-кілометрової дистанції досвідчений Сергій Будза.
«Ближче до 12-ї дня (змагання розпочалися о 9:15 – «Главком») трохи потепліло, — коментує Сергій. – Холодна вода мене трохи стимулює. Обливався і це мене бадьорило. У нас вид монотонний і треба час від часу змушувати себе «прокидатися». Стимульнутися іноді не завадить.
Взагалі у мене залишилися найприємніші враження від цих змагань. Нам пощастило з погодою. За день до того лив дощ, тому попри прохолоду під час старту, загалом йшлося доволі непогано. Єдиний дискомфорт – високий результат заважав показати сильний вітер. Доводилося впиратися і затискатися. Загалом я контролював хід змагань. Свідомо відпустив на початку вперед Дмитра Собчука. Знаю, хто на що може бути готовим, тому почав хід повільно. Розумів, що Дмитра наздогнати встигну. Жодної паніки не було».
За словами Будзи, за плечима якого три Олімпіади, ситуація навколо коронавірусу не посіяла в ньому сумнівів – стартувати в Івано-Франківську чи ні.
«Надто багато сил витрачено на зборах, щоб тепер нехтувати нагодою виступити, - каже Сергій. – Ми молили Бога, щоб ці змагання не відмінили. Форма у мене зараз гарна. Налаштовувався на високий результат, але через погодні умови його не вдалося показати. Та й сам захід склався так, що сенсу іти надто швидко не було. Ще на дистанції зрозумів, що йтиму просто на виграш, а не на певний час.
Наразі сподіваюся, що наша робота немарна. Перенесли на невизначений час чемпіонат світу, не відомо, що буде з Олімпіадою. А ми працюємо, півтора місяця провели на Кіпрі, витратили купу грошей, моральних і фізичних сил. Сподіваюся, що чемпіонат світу в Мінську таки відбудеться і вдасться виконати там олімпійський норматив на 50-кілометровій дистанції. Якщо цього старту не буде, то навіть не знаю, де ще відбиратися, бо всі змагання поскасовували».
«Що за гендерна дискримінація?»
Ще переконливіше на тій самій 35-кілометровій дистанції, але серед жінок перемогла волинянка Валентина Мирончук. Вона теж стурбована, що відмінили чемпіонат світу, але загалом налаштована оптимістично.
«Тим, що перемогла задоволена, а результатом не дуже, — каже Валентина «Главкому». – Перша половина вийшла набагато швидшою, другу трохи завалила. Але загалом добре, пройшла по особистому рекорду. Може, занадто швидко почала. Пішла за хлопцями, вони здибили мій темп. Це мене трохи вставило в кінцівці. Також не виключаю, що пройшла швидше, будь трохи вища конкуренція. А взагалі мені змагалося комфортно: не дуже холодно, а коли виходило сонечко – взагалі прекрасно. Мені в принципі подобається виступати, коли немає спеки і трохи прохолодно. Та й загалом мені формати ABAF до вподоби – хлопці ідуть разом з дівчатами, це цікаво. Бо буває, що самій, коли нікого на трасі немає поряд, долати 35 кілометрів нудно.
Та наразі мене більше турбує невизначеність. Мали в процесі підготовки їхати на збір у Киргизстан. Але оскільки змагання відмінили, то тепер невідомі й наші найближчі плани. В будь-якому разі розраховую відібратися на Олімпіаду. Така нагода має з’явитися на червневому чемпіонаті України в Сумах. Погано, що міжнародний олімпійський комітет виключив з програми Ігор дистанцію 50 км. Що це за гендерна нерівність? У чоловіків – 20 і 50, а у нас – лише 20 км. Я в процесі підготовки до чемпіонату світу акцент робила на 50-ку, хоча й на зборі в Анталії трішки швидкість підняла. Але до командного чемпіонату світу (якщо він все ж відбудеться), доведеться знову ретельніше попрацювати над витривалістю».
За себе і за маму
А головним героєм івано-франківського чемпіонату ABAF став 21-річний Едуард Забуженко з Київщини. Молодий спортсмен переміг на 20-кілометровій дистанції з результатом 1:20,46, що є його особистим рекордом, рекордом траси і виконанням олімпійського нормативу.
«Перед тим я був близьким до виконання олімпійського нормативу в Туреччині, — каже Едуард. – Тому зараз, можна сказати, реабілітувався. Перепочив і виконав завдання, тепер головне, щоб Олімпіада відбулася. Сьогодні йшов своїм темпом, ні на кого не зважав. Спершу мої суперники вирвалися вперед. Я вичекав момент, коли буду йти один».
Окрім суто спортивного досягнення, навіть не дуже глибоко посвячених у тонкощі спортивної ходьби людей вразила техніка Забуженка.
«То заслуга людей, без яких я просто не відбувся б як спортсмен, - пояснює Едуард. – Найперше – моєї мами Олени Лещенко. У неї сумна особиста історія в спорті. Мама бігала марафон, вважалася дуже перспективною. Але в неї трошки не вийшло. Тепер, сподіваюся, вийде у мене. То під маминим керівництвом я почав займатися ходьбою в шестирічному віці. Протягом усіх цих років провели велику роботу. Також вдячний своєму нинішньому тренерові Анатолієві Соломіну. Він вкладає у мій результат душу. Чи втомлююся від ходьби? Щоб не набридало, займався різними видами спорту – два роки для себе займався плаванням, потім було тхеквондо, бокс, кікбоксинг. Усе було цікаво, але, мабуть, визначальним стало те, що мама більше готувала до ходьби».
З надією на те, що нічого не відмінять
А найщасливішою після своєї перемоги на цих змаганнях людиною була Людмила Оляновська. Людмила, яка відновила форму після тривалої, пов’язаної зокрема з народженням дитини паузи, виконала олімпійський норматив на початку року в Туреччині, а зараз його повторила вдруге. Розраховувала, правда, пройти дистанцію 20 км швидше, ніж за 1:29.13, але зізналася, що змерзла так, що не змогла розкритися сповна. Попри те Людмила сповнена оптимізму. Вона раділа своєму успіху в компанії сестри Олександри, яка за кілька годин до того стала другою на 35-кілометровій дистанції.
«Поки решта людей мріє, щоб усе позакривали, ми, спортсмени, навпаки сподіваємося, що змагання, зокрема Олімпіада будуть», - каже Людмила Оляновська.
Зауважимо, що за нашою інформацією, представники Асоціації Балканських легкоатлетичних федерацій відзначили, що за організацією то були одні з найкращих змагань з ходьби під їхньою егідою. І справді, якихось помітних недоліків видно не було. Ось ще б навколозмагальні обставини були трохи іншими…
Іван Вербицький, «Главком», фото автора
