В контексті останніх подій постійно згадується Епікур, зокрема його об'єктивізація й надтонка обережність в дослідженні окремих речей, подій та аспектів. Саме обережність й послідовність є ознаками грунтовного володіння аспектами, як в загальній формі так і в окремих деталях: самі деталі можна подрібнювати нескінченно й мати здібність їхнього синтезу. Це найдавніша таємниця, саме метод Подрібнення чи , скажімо, деталювання/ фактичне, символічне, міфічне, реалістично-дійсне/ й усвідомлення водночас неподільності Буття, атомності. Атом означає " неподільний", нероздільний в аспектах наукових парадигм й історичного генезу та "індивідуальність" в аспектах детальних соціологій. Нероздільний Індивідуум - феномен усіх часів й періодів, базис розуміння, відправний дискурс будь-якого дослідження. Згодом Епіктет додав ще слово чи термін "унікальний", тобто той, котрий є проявом однієї природи, природи однієї в природах відповідно внутрішніх й зовнішніх. Згодом міфологія прищепить означення унікальності в формі певної самості й самотності, згодом підсилить розумінням самості, як форми приреченості, ну а саму приреченість , як те, що з однієї сторони піддається розумінню, а з іншої - розуміння не може з тим дати ради...
Тому Епікур свого часу приймав позицію обережного та культурного емпірика із глибинним меседжем Притінення. Тобто Сповільнення. Тому що все має періоди настою й дозрівання, до того ж розуміння Природи й постійний Контакт із нею приводить нас до розуміння, що Природа живе Своїм життям в формах вічного помирання й відновлення і це, в свою чергу не залежить від нашого технократичного імпульсарію й бажання тотального контролю.... Контакт має бути обережним й , звісно, Позитивним. Без жодного натяку на якусь злиденну приховану потаємність. Природа відкривається тільки тим, хто приходить до неї із відкритим серцем та душею, й намірами та планами, й графіками, навіть, якщо ці графіки перехрестили сотнями парабул й сінусоїд. Завжди треба хотіти Серцем, бо хотіння суто абстрактне, як і будь-яке Абстрактне , спрямоване на диструкцію й вічне відновлення.
Епікур пропонує рецептуру бути Непомітним. Феномен непомітності досліджується в багатьох трактатах й літературного спрямування, й в аналітичному полі: не варто постійно бути в епіцентрі проходження й перехрещення Явищ, до дого ж явищ , які в природі своїй теж мають потаємний бекграунд й умови пере-проходження... Це називається феноменом Палячої Лампи, коли ти постійно в повному осяянні й так мрієш про тишу тіні, але Світло жарить й нещадно, як у випадку із Ікаром та Прометеєм.
Епікур пропонує Задоволення. Отримання задоволень від дисциплірних векторів, аргументованих. Це не ті задоволення, якими свого часу захоплювався Фройд; в Епікура задоволення мають мати Програмний характер, тобто свідомий, а Фройд закцентовувався на не-свідомих аспектах прояву невідомих загадкових імпульсаріїв.
Епікуром захопився навіть Карл Маркс, мегамозок, свого часу він написав свій перший трактат про Епікура й закцентувався на Моделях споріднення побудови соціальних парадигм в природах парадигм самого Атому й можливостях його прояву та буття. Буття атома зараз більш нам відоме, ми знаємо структуру, методи їхнього взаємодії, природу проходження окремих Подій-явищ, знаємо , що атом розщеплюється на міні-частки, природу тих часток, знаємо про темну матерію / не розумію, чому називають Темною, а не скажімо, Божою, бо прагнемо розуміння Бога та відчуття серцем та Душею/, знаємо , що постійне зжимання атому призведе до появи темної прірви, але прірва Випаровується. Тобто це теж Природа та прояв Волі природи та її Програми. Скоріше, для уникнення філософічності, не Волі, а Божої Любові, й не Програми, а Циклу/ все ж таки остання розмова з Олександром Шевченко дисциплінувала мене в окремих розуміннях речей та їхньої природи/.
Ну і найголовніше, з часом все ж таки ми віднайдемо Глибинне пояснення, не просто декоративно описове усім аспектам дослідження та вивчення, зрозуміємо , що біполярність будь-якого окремого феномену чи парадигми, чи симулякру є базисом в Природі всезагальної Природи й наше сумнівне та непостійне розуміння та сприйняття цієї Природи є хибним / краще все ж таки, щоби Європейська культурогема не відмовилась від Шляху Сведенборга, а більше закцентувалась на номіналізмі/ і врешті потрібно розділити Природу від скепсису догматичного розуміння й Просто насолодитись життям у всій красі, аніж заблукати в Пустелях спекотного бажання випити соковиті джерела....
