агенція новин

На завершення року: Щоб ще одного Різдва діждати

Різдво. Минув ще один рік. І ми вкотре підводимо підсумки. Така природа цього часу – часу переходу. Отож, ми вкотре пробуємо заглянути за куртину, яка прикриває від нас майбутнє. Я довго думав, що посутнього можна сказати про цей рік і про те, що, можливо, нас очікує.

І пригадалося старе побажання, яке завжди повторював мій дід при різдвяних застіллях – "Щоб ще одного Різдва діждати". Звісно, він був старим чоловіком і можливо думав про своє. Натомість пишучи коротеньку щорічну промову на наше дійство Межі року та церемонію вручення Ордена "За інтелектуальну відвагу", я мав би думати про щось більше, щось посутнє для нас всіх.

Я звісно, я можу судити виходячи тільки з свого суб'єктивного досвіду. Отож, що справді істотного відкрив мені цей рік? Цього року я якось дуже чітко і ясно побачив щось, що ні мені, ні вам не надто сподобається. Спробую огорнути це інтуїтивне відчуття в слова.

Якщо вдатися до наукоподібних окреслень, то це, скажімо так, консервативність чи інерційність розвитку українства впродовж тисячоліть, але також і сучасного українського суспільства. Воно не те що не готове, а внутрішньо не здатне швидко, як того б хотілося мені, чи нам, змінюватися достатньо швидко. Змінюватися так, щоб це стало помітним в рамках людського життя, щоб кожен з нас відчув позитиви цих змін, скористався з їхніх плодів. Бо ж у людини життя таке коротке.

Напевно цю консервативність, а, відповідно, і інерційність, українства можна пояснювати тим, що українська спільнота є спільнотою дуже давньою. А тому, попри всі зовнішні цивілізаційні чи політичні впливи, вона має міцну внутрішню самість, яка дуже сильно опирається змінам. І це попри позірні зміни, зміни зовнішні, а не внутрішні. Зауважте, як легко та швидко ми за останні роки пересіли з Жигулів на Опелі, а потім і на Лексуси, як блискавично освоїли високий стиль ходити до Опери у шортах. Однак ми ні за що не погодимось відмовитись від того, що дозволяє нашому суспільству так-сяк функціонувати – від корупційної змазки. Бо з нею жити легше...

Хтось називає цей внутрішній стержнень опірністю, стійкістю, самим єством українства і плекає його, вважаючи що саме цим вносить найвагоміший внесок у його збереження. Проте забуває про розбудову.

Найбільш безпечним проявом такого постійного відсилання до того стержня є не осмислений і не продуманий до кінця етнографізм. От прийде Святвечір і ми всі одягнемося у вишиванки, повертаючись таким чином до дому, в теплі як сардаки та гуні обійми матері. Так ми неначе повертаємося до самих себе. У цьому є щось наївне, а насправді глибоко дитяче.

Століттями ця традиційність була охоронною стратегією українства. Так ми зберігали свою ідентичність.

Так, скажімо, навіть у кровожерні совєтські часи цим відсиланням до традиційності, яка була здебільшого неусвідомленою, ми зберігали нашу українську самість. Чому неусвідомленою – бо за свідоме відстоювання українства було передбачено якнайсуровішу кару – висилка до Сибіру чи й кара смерті.

Правда і з неусвідомленим відстоюванням свого, тоталітарний режим боровся не менш люто – колективне традиційне українське викорінювалося кількома хвилями голоду – голод 1920-х, Голодомор 1933, голод 1948.

Однак традиційних повільний плин часу у ХХ сторіччі різко пришвидшився. Тихий плин історичного часу змінився на шалений калейдоскоп сьогодення. І виявилося, що ми, як колективне українство, не встигаємо не лише осмислювати все те, що відбувається зі світом, але й навіть відслідковувати.

І при цьому всьому ми ще й мали б адекватно на всі ці зміни реагувати – звісно, якщо хочемо бути у цьому світі успішними чи, принаймні, зберегтися як спільнота – спільнота сучасна, але разом з тим і українська.

З огляду на завдання зберегти себе як спільноту ми повинні навчитися швидко адаптуватися до нового світу. Однак, як на мене, з цим у нас проблема. І це не моє суб'єктивне враження. Цього року вже здається всім стало очевидним те, що наша українська спільнота різко редукується – як шагренева шкіра – в буквальному значенні цього слова. Україна вже не емігрує як десять років тому, а евакуюється. На наших очах вона і у буквальному сенсі, і у асиміляційному евакуюється у світи інші, більш адекватні викликам часу.

Отож, повторюю – якщо ми хочемо зберегти себе як спільноту у світі, що швидко змінюється, ми повинні так само швидко до нього адаптовуватися, щоб вчасно відповідати на його виклики.

Але на сьогодні, як мені здається, ми або не реагуємо на небезпеки, або імітуємо реакцію, або реагуємо тоді, коли вже пізно.

Ми вчасно не змінили свого суспільства, ми агресивно не хочемо змінюватися ні персонально, ні як спільнота. А Україна є незалежною більш ніж чверть століття! Доля подарувала нам неймовірну розкіш – більш ніж чверть століття! Змінилися покоління, які мали б стати іншими. Однак внутрішня консервативність залишилася. Подивіться на масні обличчя молодесенької бюрократії, яка опанувала Україною, і не лише новітніх зрадників та сепаратистів – вони народилися у незалежній Україні. Зрештою, запитайте самих себе, чи ви, кожен з нас, готові, насправді готові до змін.

Ця внутрішня неготовність до змін породила відчуття поразки. І в суспільстві визріло величезне розчарування, розчарування Україною. Люди вже не хочуть нікого слухати. Слово девальвувало. Вони довго чекали на дію. А її не було. Причому вони самі не усвідомлюють, що діяти мала не влада, на яку вони нарікають, а вони самі, ми самі. Натомість ми чекали і слухали. Тому ми й отримали евакуацію з України у всіх сенсах.

Як на мене, сьогодні саме в силу своєї консервативності наше суспільство знову на роздоріжжі. Виявилося, що воно не здатне достатньо швидко змінюватися, щоб уникати роздратування самим собою.

Звісно, що не лише наш консерватизм причина цього невдоволення. З одного боку ми бачимо інерцію. А з іншого розхитування навіть того, що нам вдалося збудувати. Нашою консервативністю у її найгірших проявах користуються наші вороги, які обсіли всі засоби масового впливу на суспільство. Все зрада, все зле, нічого доброго в Україні немає... Такий месидж насаджується всі 24 години на добу. Ми входимо в чергову турбулентність. У першу чергу – турбуленцію політичну.

З огляду на інформаційну атаку ми вже не розрізняємо справді потрібні зміни із політичними спекуляціями безвідповідальних аферистів та підступи ляльководів, які підкидають нам різного роду пройдох та псевдомесій.

Я далекий від дітвацького песимізму. Однак не безумець. Бачу величезні небезпеки, які очікують на нас у найближчому майбутньому. В умовах, коли держава не функціонує, коли її розірвали на олігархічні вотчини, які окупували приватні армії – бойовиків, суддів, псевдо патріотів, а то й просто чужинецьких ландскнехтів, нас може очікувати тільки чергова Руїна. Невже ніхто не бачить як чужинські орди вже рвуть країну на шматки?

Тому перед штормом, який нас очікує попереду, закликав би громаду до того, щоб, якщо ми вже такі, які ми є, скористалися з того, що нам так і не дало до кінця збудувати ефективну сучасну державу, ефективний механізм, який відкрив би кожному з нас простір майбутнього, і використали свій консерватизм, який і призвів нас до тимчасового неуспіху, з тим, щоб врятувати чергову українську Незалежність.

Ми не маємо права піддатися на провокації, які чинять ті, хто вкотре рветься до влади. Ми не маємо права несвідомо підігрувати окупанту, який вже відірвав частину нашої країни. І разом з тим ми не маємо права підігрувати тим, хто скористався з нашої консервативності і перехопив у народу плоди вже щонайменше трьох революцій. Наша трирема опинилася між Сциллою і Харибдою.

Виходячи з досвіду попередніх сотень чи й тисяч поколінь я, як теж консерватор, консерватор революційний, якщо таке окреслення можливе, на даному етапі все ж би стишив емоції, зосередився на тому, що наш трирема має пройти вузьку тіснину між цими двома небезпеками.

У нас не так багато часу, як у того Одісея. Рішення треба приймати блискавично.

Проте не всі навіть розуміють всю серйозність ситуації. Підводне каміння вже виринає, щоб пропороти днище суденця на якому ми тулимося. А тому апелюю до тих, хто не спить.

А на закінчення старе побажання, яке, попри все має більше сенсу, ніж це нам видається: "Щоб ми ще одного Різдва діждали".

Цінуймо те, що маємо. Не руйнуймо своєї хати. Шануймо один одного.


26.12.2017 Возняк Тарас 313 0
16.01.2018

Протягом тижня сотні івано-франківців та гостей міста долучилися до музичного різдвяного дійства, яке відбувалося у храмі Царя Христа на Майзлях.

414 1
15.01.2018

Очільник фракції «УКРОП» в Івано-Франківській обласній раді, голова її постійної комісії з питань бюджету, фінансів та податків Микола Палійчук проаналізував суспільно-політичну ситуацію в країні.

520 0
14.01.2018

До Вашої уваги підсумки другого в цьому році тижня від історика, блогера, нашого експерта Мирослава Кошика.

240 0
11.01.2018

На саме Різдво 1908 року в Станиславові зібрався велелюдний з’їзд Русько-Української радикальної партії, яких у той час поляки обзивали «гайдамаками»...

558 0
09.01.2018

8 січня, відсвяткував свої 50 відомий український футболіст Валентин Москвін, вихованець івано-франківського «Прикарпаття».

669 0
05.01.2018

Відсутність снігу примушує відчувати присутність снігу інтенсивніше, ніж перебування серед нього. Тобто справжня відсутність чогось є  наявністю відсутності.

652 0

Колись тут жила шляхта. Потім її не стало. Й нинішня нешляхта робить так, щоби про шляхту забули.

183 0

Внутрішній біль в душах і серцях переслідує українців сотні років, особливо для нас зараз, коли загарбані території корінного народу, йде відкрита війна...

408 0

Якраз перед Миколаєм подзвонила знайома чиновниця, любителька ворожіння та битв екстрасенсів. Сказала, що бачила зловісний сон, просила розтлумачити.

727 0

Наша політична сила стала однією з небагатьох, яка подала рівну кількість кандидатів-жінок та кандидатів-чоловіків. Фракцію “Самопоміч” у міській раді представляє шість депутатів. Це досить мало, щоб впливати на прийняття рішень, на яких ми на

732 0
17.01.2018

В американському штаті Мічиган неподалік від міста Детройт 16 січня було зафіксовано падіння метеорита, яке викликало невеликий землетрус.   Про це повідомляє прес-служба Національної метеорологічної служби США в Twitter.   Синоптики підтвер

55 0
16.01.2018

НЛО у формі м'ясорубки помітили жителі Техасу. Очевидці заявили, що корабель прибульців літав в небі кілька хвилин, після чого перемістився в іншу частину міста.   Про це повідомляють росЗМІ.   Наразі вже відомо, що інцидент стався 12 січня

106 0
11.01.2018

Вчені заборонили літати космонавтам на Марс частіше, ніж один раз на життя. Це спричинено великою дозою радіації, яку космонавти отримують під час відвідин "червоної планети".   Про це повідомляє Meduza.   Російські та болгарські вчені на

264 0
16.01.2018

Папа Франциск 8 січня 2018 року прийняв Послів, акредитованих при Святому Престолі. У промові до них Римський Архиєрей згадав про Україну, закликавши сприяти припиненню війни. «Спільні старання на користь відбудування мостів є невідкладними також

63 0
02.01.2018

Теж це відчуваєте? Передсвятковий настрій вже витає довкола: прикрашені ялинки, величезні вітрини магазинів нагадують казкові сюжети, листівки, рекламки, пісні — все на різдвяні мотиви.

533 0
16.01.2018

Одного разу до батька прийшла донька, молода жінка, і з сумом сказала: – Тату, я так втомилася від усього, у мене постійні труднощі на роботі і в особистому житті, вже просто немає сил… Як справлятися з усім цим? Батько відповів: – Дава

202 1
15.01.2018

Обідня перерва може багато розповісти про корпоративну культуру країни, вважає оглядачка BBC Capital, яка розпитала людей різних національностей про те, як виглядає їхній звичайний робочий ланч.

148 0
16.01.2018

В галереї "Арт-на-Мур", що у Бастіоні, експонується виставка абстрактного мистецтва від франківських художників.   Виставка, на якій представили роботи 21 художника, триватиме в галереї "Арт-на-Мур" до 6 лютого. Куратор виставки – Павло

499 0
16.01.2018

В Івано-Франківську, 13 січня на Вічевому майдані виступив гурт «Піккардійська терція» в рамках Різдвяного фестивалю "Коляда на Майзлях".   Сотні іванофранківців та гостей міста зібралися, щоб  послухати заслужених артистів України

1354 0
12.01.2018

11 січня для франківської пари закоханих став особливим днем.   В Івано-Франківську, на головній вулиці міста, романтичний юнак зробив пропозицію руки й серця своїй коханій, на що здивована прикарпатка впевнено відповіла "так", пише "Голос-Ін

1457 0