Одного разу один мудрий старець взяв порожню посудину і насипав у неї доверху багато невеликих каменів.
Потім він зібрав своїх учнів і сказав їм: «Повна ця посидина?». Молоді люди відповіли: «Так, учитель». Тоді він відкрив перед ними банку з горохом і висипав його в посудину, наповнену камінцями.
Горошини вільно помістилися в ньому, зайнявши місце між каменями. Мудрець знову звернувся до них: «А тепер мій глечик можна назвати повним?». Учні розгублено закивали.
Старець, нічого не сказавши їм, висипав у посудину жменю піску, який просочиввся через вміст і зайняв все вільне місце. Тоді він ще раз поставив учням те ж питання, на яке вони знову сказали, що глечик повний. На цей раз мудрець вилив в посудину кухоль води. Учні з подивом спостерігали за тим, що відбувається.
Тоді старець сказав їм: «Мій сьогоднішній урок полягає в наступному: цей глечик символізує ваше життя. Камені є найголовніше, що у вас є: сім’я, діти, батьки, друзі і здоров’я. Те, що менш важливо (будинок, робота, матеріальні цінності і т.д.) – це горох. А за піском ви повинні були розглядати незначні дрібниці, якими сповнене життя кожної людини. Що б сталося, якщо б я спочатку заповнив посудину піском? Тоді для гороху, і тим більше для каменів, просто не залишилося б місця! Так і відбувається в нашому житті – якщо витрачати час на дрібниці, то можна пропустити все найголовніше … ».
