агенція новин

Микола Юрченко – про Думанського, крутішого за Роналду, і спілкування на "ти" з володарем "Золотого м’яча"

 

 

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із колишнім хавбеком київського Динамо, Прикарпаття та інших клубів, який викликався у національну збірну України.

 

Брати Юрченки для Івано-Франківська – гордість і слава. Старший Ігор грав у "Шахтарі", молодший Микола – у "Динамо". Хоча майже вся їхня кар’єра пройшла пліч-о-пліч: у "Прикарпатті", львівських "СКА-Карпатах" і навіть у чеському Брно. Ігор Юрченко періодично спілкується з пресою, а от Микола рідко з’являється у ЗМІ. Нині у нього інші турботи.

Вершина кар’єри Миколи Миколайовича – участь у чвертьфіналі Кубка володарів кубків проти "Барселони" 1991-го. Ще зовсім недавно він грав у Другій лізі, а тут команда Йохана Кройфа. Зрештою, яскравих моментів у житті Юрченка-молодшого вистачало.

"Батько повставляв вікна всім сусідам"

– Вас непросто застати вдома – життя в Івано-Франківську змінюєте на робочі подорожі до Чехії. Як часто їздите?

– Ще 1995-му заснував у Брно будівельну фірму і з того часу приділяю їй багато уваги. Колись грав у Чехії, збереглися зв’язки і знайомі, тому створив там бізнес. Двічі на місяць в середньому їжджу в Брно – треба проконтролювати усі процеси.

– Брно – великий промисловий центр. Що цікавого у цьому місті?

– Це дуже велике місто, друге після Праги за населенням у країні. Приблизно півмільйона мешканців. Брно доволі зелене місто, яке розташовується на підвищенні, невеликому пагорбі. Мені дуже подобається, хоча я ніколи не мав планів оселитися там остаточно. У мене є документи на постійне місце проживання у Чехії, але все одно живу в Івано-Франківську.

– Багато футболістів мають бізнесову хватку. Ви один з них?

– Мабуть (посміхається). Все вийшло спонтанно, хоча займаюся будівельним бізнесом вже більше 20-ти років. Компаньйони мої, до речі, також українці, але до спорту відношення не мають.

– Крім роботи, ви встигаєте опікуватися трьома дітьми.

– Моя дружина померла кілька років тому. Старша донька живе і навчається в Німеччині, отримала громадянство. Син Микола вже дорослий – вчиться в Одеській юридичній академії. Майже всю увагу приділяю молодшій донечці. Їй лише 9, тому клопотів багато: завести до школи, забрати…

Юрченко

– Знаю, що ваш старший брат Ігор Юрченко живе практично разом з вами…

– Мешкаємо в одному невеличкому будинку: він на першому поверсі, ми – на другому, а над нами сусіди. Буває, про футбольне минуле говоримо, згадуємо. Аналізуємо трохи український футбол.

– Ви не хотіли, щоб ваш син Микола продовжив футбольну династію Юрченків?

– Син займався футболом, але не склалося. Нічого страшного – головне, щоб чимось корисним був зайнятий. Не обов’язково ставати футболістом, якщо хтось в родині грав у футбол. У нас з Ігорем вийшло. Наш батько Микола Михайлович трохи грав за івано-франківський "Спартак" і калуський "Хімік". Ми постійно разом їздили на всі тренування і практично жили на базі. Воротар "Спартака" Тарас Белей часто брав мене у човен і ми рибалили на озері, яке було на території бази.

"У перерві гри з Динамо в роздягальню забіг КГБіст: "Знімай синьо-жовту форму!" Воротар-пенальтист Тарас Белей про зламані пальці Маслаченка, "любителів випити" у Москві і тріумф івано-франківського футболу

– Значну частину кар’єри ви провели пліч-о-пліч в командах зі старшим братом. Навіть у Чехії разом виступали.

– Все вийшло випадково – приїхав забирати Ігоря у відпустку і на останній грі познайомився у VIP-ложі з президентом клубу "Бобі" з Брно, який зараз більше відомий, як "Збройовка". Він запропонував мені залишитися і спробувати свої сили. На той момент я вже півроку не грав, потребував операції і в думках попрощався з футболом. Приїхав за братом, а вийшло, що підписав контракт.

– Брати-футболісти – це справжнє щастя для батьків. За словами Олега Грицая, екс-футболіста "Дніпра", він з молодшим Олександром розбили вдома не одну вазу. У вас було щось схоже?

– Вази стабільно били. А ще люстри любили трощити. Взимку брали хокейні ключки і теж скло били. У випадку ексцесів Ігор казав: "Скажи, що це ти розбив. Тобі, як меншому, нічого не буде" (сміється). Батько повставляв вікна всім сусідам. Ми брали залізні ящики від молока і домовлялися, що це ворота. Машин на дорозі було мало. Якщо сміттярка чи авто з хлібом проїжджали, то нам здавалося, що це ледве не швидкісна траса. Що тепер казати, коли автомобілі безперестанку їздять? Взагалі ми з Ігорем були постійно разом. У "Шахтар" разом приїхали. Йому – 23, а мені – 16 чи 17, відразу після школи. Разом були у "Прикарпатті", Чехії і навіть трохи в київському "Динамо".

Юрченко

– Тодішній чемпіонат Чехії був потужною лігою?

– Я застав час об’єднаної чехословацької ліги. Рівень був хорошим і якраз на початку 90-х формувався кістяк майбутньої збірної Чехії з Бергером і Поборскі, яка у 1996-му програє у фіналі чемпіонату Європи німцям.

– У вашій команді виступав ще один українець Юрій Смотрич, екс-гравець "Чорноморця" і "СКА-Карпати", а також перспективний нападник Рене Вагнер.

– Юра згодом вирушив у Сполучені Штати, де і живе нині. Щодо Вагнера, то він тільки починав свій шлях і грав за молодіжну команду "Бобі". Це вже потім Рене став визнаним бомбардиром і легендою віденського "Рапіда". До речі, з Вагнером я продовжую спілкуватися і тепер.

"У "Шахтарі" Яремченка відчув, що став дорослим"

– Мабуть, найкращий спогад про Чехію – робота з відомими тренерами. Ви ще застали у "Бобі" Йозефа Масопуста, володаря "Золотого м’яча" 1962-го?

– Буквально чотири місяці попрацював з ним. Помітно, що це людина з досвідом. У Масопуста можна було багато корисного навчитися. Жодного індивідуалізму, все доступно і зрозуміло. Найскладніше було звикнути до того, що в Чехії існувала традиція – звертатися до тренера на "ти". Незвично до такої людини "тикати". Довелося звикати.

– Ще одна легенда, яка згодом змінила Масопуста на тренерському містку "Бобі" – Карол Добіаш, чемпіон Європи 1976-го, який забив гол у фіналі після помилки Франца Беккенбауера.

– Добіаш був більш жорстким у порівнянні з Масопустом. Здивувало те, що майже у 50-річному віці Карол брав участь у тренуваннях разом з командою. Навіть у "дир-дир" було помітно, що це не просто футболіст, а сильний футболіст. Тренер не соромився навіть у "квадрат" заходити.

– Добіаша у Чехії називали "Патіно". Що за прізвисько?

– Так, "Пато" або "Патіно". Забув, що це означає. До речі, він подарував мені свою книжку рік тому, коли ми у Празі зустрілися на каві. Поставив автограф і написав "Патіно".

– Валентин Москвин, ваш партнер по "Прикарпаттю", зізнався, що його кумиром був ваш брат Ігор. У вас були свої приклади для наслідування?

– Перед очима стоїть епізод з дитинства. Я товаришував з двоюрідним братом Ярослава Думанського, Андрієм. Так сталося, що Ярек у статусі гравця "Карпат" приїхав у Івано-Франківськ. Андрій каже: "Йдемо до Ярека, візьмемо гроші на морозиво". Підійшли до Думанського, а я дивлюся на нього з таким подивом. Напевно, на Роналду чи Мессі зараз не дивився б так.

– Доволі дивно, але першою командою у вашій кар’єрі стало не рідне "Прикарпаття", а донецький "Шахтар". Все завдяки Ігорю?

– Брат грав у "Шахтарі" і з’явилася можливість потрапити у дубль "гірників". Поїхав у Ташкент з командою, сподобався тренерам і залишився. "Молодіжку" очолював Валерій Яремченко, а згодом Олексій Дрозденко. Яремченко заклав футбольний характер і я відчув, що став дорослим.

"Одне слово Путіна – і весь український народ скаже "спасибі". Валерій Яремченко – про Шахтар, Лобановського і "русский мир" на Донбасі

Тим більше, команда хороша була: Смигунов, Беліченко, Сергій Попович, Смолянінов. Разом з Ігорем бачився з гравцями основи. Дивився на них майже, як тоді на Думанського. Тільки слухав, про що вони говорять. Це ж люди, яких я тільки по телевізору бачив.

– Після "Шахтаря" ви повертаєтеся додому і стаєте гравцем "Прикарпаття".

– Я був молодим хлопцем і відчував підтримку старших: Василя Гуменяка, Зеника Угрина. Тренерський штаб Бориса Рассихіна і Юрія Дячука-Ставицького теж мені допоміг. В Івано-Франківську провів три хороших сезони і у 1988-му мене з братом Ігорем запрошують в "СКА-Карпати". Там також пощастило з тренером. Іштван Секеч додавав позитиву команді і для мене той період минув на одному диханні. Лідери тієї команди? Вова Кухлевський і Славік Лендел – футболісти від Бога. Було помітно, що класним гравцем стане Юрій Мокрицький, який тоді тільки починав кар’єру.

– Легенда тієї команди Іван Гамалій розповідав: "На виїзних матчах у Росії нас у готелі покоївки питали: "Правда, що ви автомати із собою маєте?". Ми відповідали: "Звичайно, закопали на городі, й маслом поливаємо, щоб не заржавіли"… Кожен футболіст має свою улюблену історію про дальні виїзди. "СКА-Карпати" подорожували добряче: Тюмень, Єреван, Кемерово, Калінінград, Абовян.

– У мене спогад не стільки про конкретний виїзд, а сам процес добирання. Не пригадую, куди саме, але запам’ятав, як ми на матч добиралися 12 чи 16 годин. Літали часто військовими літаками. Антураж незабутній – дерев’яні лавки по боках, сідаємо один напроти другого. Запізнюємося, наздоганяємо… Ледве на гру встигли. В команді виступав В’ячеслав Медвідь, екс-гравець московського ЦСКА і "Металіста". Боявся літати страшно. В той момент на нього дивитися – одне задоволення (сміється). Він ці тривалі перельоти ледве переносив.

– У 1988-му ви гостювали в Бресті, де в серії пенальті в матчі Кубка СРСР "СКА-Карпати" перемогли, але свою спробу ви не реалізували.

– Відчуття були незвичні перед ударом. Переважно завчасно знав, куди спрямовуватиму м’яч. А тут хотів покотити вліво від воротаря, почав розбігатися і хтось "під руку" каже: "Та бий на силу". Я замахнувся, опорна нога поїхала і м’яч ледве покотився до воріт попри штангу і пролетів повз.

"Юран і Саленко могли дозволити зайвого"

– Наступного року ви на півсезону їдете у Кривий Ріг і майже в кожному матчі забиваєте по голу за місцевий "Кривбас". Успішний період?

– Приїхав туди на три місяці, якраз кінець сезону. Перший спогад – дуже велике місто. А ще червоні горобці літають (сміється). Колектив був хороший: Лялін, Софілканич, Шаталов. Команду тренував Борис Стрельцов, якого я знав ще по Івано-Франківську. Заїхав до мене додому і запропонував поїхати на певний час у "Кривбас". Я погодився і не пошкодував.

– У 1990-му ви вдруге повертаєтеся в "Прикарпаття", щоб згодом зробити нереальний стрибок – стати гравцем "Динамо". Місяць тому ви грали у Другій лізі, а тут дебютуєте у біло-синій футболці з "Барселоною".

– Я до сьогоднішнього дня не все знаю про той трансфер. З нашого "Прикарпаття" багато гравців переїжджали до Києва: крім мене ще Хомин, Волосянко. Пригадую, я травмувався і залишився вдома, а тут дзвінок від Ярека Думанського: "За тобою приїхали з київського "Динамо".

– Не подумали, що розігрує вас?

– Я вирішив, що він "травить". Але потім Думанський повторює цю фразу і я розумію, що все серйозно. Приїхав до мене додому Олександр Чубаров, адміністратор "Динамо", і розповів все, як є. Мовляв, є зацікавленість і мене чекають у Києві. Наприкінці 1990-го я приїхав до столиці, познайомився з Анатолієм Пузачем і Володимиром Веремєєвим, а потім підписав контракт.

Микола Юрченко у складі Динамо (верхній ряд, третій праворуч)

– Будемо відверті – не відразу почуваєш себе у своїй тарілці, коли приїжджаєш в "Динамо" з Другої ліги.

– Мені було 24 – сам розквіт футболіста. Я не був молодим хлопцем, мав певний досвід, а ще знав Олега Лужного. З адаптацією не було жодних проблем. З плеяди ветеранів залишилися лише Павло Яковенко, який відновлювався після травми, а також Іван Яремчук. Добродушні і порядні люди.

– Харизма того "Динамо" – це пара форвардів Олег Саленко – Сергій Юран. Як поводили себе ці хлопці в побуті?

– Жодної зірковості, все в межах розумного. Вони могли собі дозволити зайвого, але я не помічав цього за ними.

– Кажуть, Саленко обожнював швидкість на дорозі.

– Олег любив літати на автомобілі. Пригадую, як він купив собі "дев’ятку" чорну. Ті футболісти, які не мали машин – їздили на автобусі. Решта приїжджали на базу на власних автомобілях. Якось чекали Саленка 20 хвилин – запізнився на базу. Коли приїхав таки, то запитуємо, що сталося. Виявляється, його хтось перед базою обігнав, тому він ще кілька кілометрів гнався за незнайомцем, щоб обігнати його. Наздогнав, розвернувся і тільки тоді поїхав на базу (посміхається).

– У складі "Динамо" ви брали участь в легендарному дербі проти "Спартака". Кияни перемогли 2:0 при 30 тисячах московських вболівальників. Які відчуття викликають такі протистояння?

– "Накачувати" додатково нас не потрібно було. "Динамо" і "Спартак" – це як "Барселона" і "Реал". Всі розуміли важливість тієї гри. Ми просто виявилися сильнішими.

– В "Динамо" у більшості матчів ви грали під 10-м номером. Додаткова відповідальність?

– Аякже – після Олега Протасова цей номер отримав. Коли одягаєш футболку з "десяткою" на спині, то повинен вдвічі сильніше грати за кожного з тих, хто знаходиться на полі. Хоча насправді отримав його випадково – сказали, щоб одягав вакантну "десятку" і все. Проте її ціну я добре розумів.

Олександр Жидков, воротар "Динамо", зізнався, що перед матчем з "Барселоною" майже не спав. На вас міг тиснути не тільки статус суперника, а й той факт, що ви дебютували за "Динамо".

– Я відчував ще до матчу, що потраплю у склад, але безпосередньо про це дізнався в день поєдинку. В передматчевих тренуваннях награвали основний склад, тому я ретельно готувався. Потім тренер викликав перед грою і повідомив про мій вихід з перших хвилин. Я хвилювався, хоча напередодні спав начебто нормально. Вийшов на поле і всі переживання зникли.

– У складі "Барселони" що не ім’я, то легенда. Хто вам запам’ятався найбільше?

– Серед зірок важко вибрати когось одного, тому назву трьох: Христо Стоїчков, Хосе-Марі Бакеро і Андоні Субісаррета.

Юрченко

– Традиції обміну футболок тоді ще не існувало?

– В Києві не мінялися, а от в Іспанії я віддав свою футболку Андоні Гойкоечеа, а у відповідь отримав його.

– Яка її доля?

– Колись давно подарував цей сувенір чоботарю Борі, який нам у "Прикарпатті" допомагав – ремонтував м’ячі, бутси. Здається, що він кілька разів мене про неї запитав. Я закінчив якраз з футболом і вирішив, що варто подарувати.

– Зверхності барселонців не помітили?

– В принципі, її не було, хоча у матчі-відповіді певні елементи цього можна було побачити. У Києві вони перемогли 3:2, тому на "Камп Ноу" могли собі дозволити самовпевненість. Виходили на поле на "розслабоні". Кілька гравців мали в руках одноразові стаканчики з кавою, які згодом так недбало кидали під ноги. Здавалося, що вони вже нас пройшли. Не хочу використовувати умовний спосіб, але якби нам трохи більше везіння, то ми би перемогли "Барселону".

– До останніх хвилин "Динамо" вело в рахунку…

– "Барселона" зрівняла лише на 90-й хвилині. Це при тому, що перед цим Юран, здається, не влучив головою у порожні ворота. А ще два потенційний пенальті можна було призначати за порушення гравців "Барселони". Ну один так точно.

"Після гри приходив додому і не міг сидіти"

– Кар’єру ви завершували у "Прикарпатті", куди повернулися втретє. Очолював команду Ігор Юрченко. Коли твій брат є граючим тренером – це, мабуть, незвично?

– Я до всіх матчів ставився відповідально, а цей факт використовував для себе, як стимул. До речі, до Ігоря "Прикарпаття" тренував Олег Базилевич. Він виконував функції консультанта.

– Сергій Турянський розповідав, що саме завдяки Олегу Петровичу отримав виклик у збірну. У вас аналогічна історія?

– Ми дебютували з Сергієм в одному матчі з Ізраїлем. Думаю, що це заслуга Базилевича. Він є великою футбольною постаттю, яка багато зробила для українського футболу.

– У 1993-му "Прикарпаття" гостювало в Олександрії, де поступилося "Поліграфтехніці". Ще в першому таймі ви отримали жовту, а Ігор був вилучений з поля і привіз пенальті. Особливий матч?

– Я завжди кажу те, що є насправді, не придумую. Нас тоді суддя так тиснув! Ми з "Поліграфтехнікою" йшли поруч у турнірній таблиці і боролися за вихід у Вищу лігу. Думаю, були певні рекомендації щодо суддівства. Я не пригадую деталей цих покарань, але точно пам’ятаю, як влучив у штангу. Ми могли і вдесятьох не програти.

– У тому сезоні, який став для вас передостаннім, ви відчули смак голів, відзначившись 16 разів.

– Я ніколи не грав на позиції чистого форварда. Лише під нападником. У нас був визнаний бомбардир Турянський. Я навіть не намагався з ним змагатися. Забивав – от і добре.

Юрченко

– З футболом ви закінчили у 28 – надзвичайно рано.

– У мене була травма спини. Виявилося, що колись зламав третю дугу хребця. У цьому місці сформувався шип, який при навантаженнях не дозволяв мені бігати належним чином. Після гри приходив додому і не міг сидіти. Спина просто не тримала. Потрібно було робити операцію. Лікар Ігор Семенів, який зараз керує "Феофанією", поїхав у Францію, щоб дізнатися ризики хірургічного втручання.

– І як?

– Коли апендикс вирізаєш, то ризик є. А тут хребет… У той момент прийняв рішення закінчувати з футболом. Операцію також не робив. Шип не збільшувався, загрози здоров’ю не було. Коли зараз бігаю з друзями, то не відчуваю болю – немає серйозних навантажень. Хоча тепер у мене футбол для задоволення. Не всі хлопці знаходять час: Володя Ковалюк тренує "Прикарпаття", іншим травми не дозволяють. Професійних екс-футболістів у нашій компанії мало. Хіба що кілька разів приходив Юра Шулятицький.

– Коли приймали рішення про прощання з футболом, то чітко усвідомлювали, що робитимете далі?

– Переживань не було. Просто я не мав вибору. Операція не рятувала, жодних гарантій я не мав. Треба було просто змиритися і зберегти своє здоров’я. Зрештою, я не в 17 закінчив, трохи футбольне життя побачив.

– На "Прикарпаття" зараз не ходите?

– Часу немає. Я радий за хлопців, Ковалюка і Василіва. Тільки чую, що тих перемогли, тих обіграли. Молодці! У нас край футбольний, сподіваюся, що відродять футбол у нашому регіоні.

 

футбол 24

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


06.12.2017 492 0
Коментарі (0)

Çàãðóçêà...
18.09.2018
Олена Британська

Марафони стають дедалі популярнішими в Україні, а їх проведення протягом останніх років - типовим елементом міського життя. В Івано-Франківську поряд з велорухом популярності набирає біг.

365
14.09.2018

Його історія з Івано-Франківськом та Україною почалася з дружини майже дванадцять років тому. Він еквадорець, вона франківчанка – зустрілися в Лондоні.

602
13.09.2018

22-річний Роман Дитко робить прем'єрний хет-трик у професійній кар'єрі, а його "Прикарпаття" знищує "Зірку", добуваючи найбільшу перемогу сезону - 7:1.

260 1
12.09.2018

Архітектура будинку обов'язково розробляється індивідуально. При будівництві використовуються матеріали найвищої якості. Територія велика та комфортна зі зручним розташуванням.

366
08.09.2018
Марія Лутчин

Сильна, вольова, смілива. Усе це про франківчанку, ще донедавна посадовицю міськвиконкому, керівника у закордонній компанії, а нині – почесного пілігрима, Вікторію Шахоріну.

1769
07.09.2018
Олександра Бакун

На початку травня в приміському селі Хриплин мешканці вулиці Меживодівська перекрили рух великогабаритного транспорту зі щебенем, гравієм та піском. Люди скаржились на пилюку та болото...

1239

Немає нічого особливого в тому, що кожна людина з раннього дитинства хоче стати кимось.

186 1

Ми маємо вже зараз чимало претендентів на посаду президента, що стане, очевидно, ненадовго вакантною в році прийдешньому.

592

Чомусь побутує думка (ось і нині я її зустрів в інтернетрях), що першим нашим королем був Данило Галицький. Це не так.

1846

Блискуча перемога в Москві українського боксера. Можна по-різному відноситися до того, чи варто було проводити бій там, чи ні, та беззаперечним залишається факт: перемога українця.

892
13.09.2018

Дивовижно, але деяким очевидцям вдалося зняти корабель прибульців на відео.

1906
04.09.2018

В кінці серпня на один з районів Мексику обрушився найсильніший дощ з грозою, і місцевий житель вирішив зняти на відео нічне небо.

2974
01.09.2018

У США зняли на камеру планету, дані про яку нібито не розголошують в космічному агентстві країни.

9520 1
15.09.2018

Деякі люди дуже люблять лікуватися. Профілактика, як і боротьба з хворобою, перетворюється на справжній ритуал.

140
20.07.2018

Чак Норріс виступив з промовою перед студентами Університету Свободи (штат Вірджинія, США). Замість моральних настанов розповів про те, як Бог увійшов у його життя «ударом ногою з півоберта». За словами самого Чака, Бог направляє його шлях пр

1010
19.09.2018

Всі спроби фермера і його сусідів полагодити двигун були марні. Нарешті він покликав фахівця. Той оглянув трактор.

40
17.09.2018

Володар титулу "Містер світу" та актор Богдан Юсипчук шукає кохання в Інтернеті.

1792
17.09.2018

На площі Ринок відбувся фестиваль "Верховина в Івано-Франківську".

1783
15.09.2018

Олександр Валігурський — відомий на Прикарпатті КВН-щик, випускник калуського ліцею №10 Калушанину вдалося скинути близько 60 кілограмів.

875
15.09.2018

У Женеві готують до відкриття секс-кафе, де на сніданок разом з чашкою мокко або капучіно будуть «подавати» оральний секс.

311