У зв'язку із загальною кризою утримувати надзвичайно розвинену соціальну інфраструктуру, яка є способом життя, частиною політичної системи і частиною національного консенсусу в Європі і західних країнах більше не вдасться.
Ймовірно, Європа змушена буде демонтувати свою соціальну інфраструктуру в усіх сферах.
Це об'єктивний процес, який у різних країнах йде з урахуванням впливу тих чи інших політичних особливостей. Тому Європа приречена на те, чого вона давно не бачила. А саме - на різке посилення соціально-класової боротьби, на загострення багатьох соціальних протиріч. У нинішньому постмодерністському суспільстві вони можуть виливатися в самі різні форми. Зокрема, у форму расових чи міжнаціональних протиріч, сектантських виступів.
Сама політична система опирається цьому руху, тому вона теж зацікавлена в тому, щоб сублімувати ці форми. Перетворювати їх на такі, які не несуть пряму загрозу суспільству, а є операбельними з точки зору політичної системи. Наприклад, часто вигідніше представити заворушення як міжрасові хвилювання, ніж ніж як соціальну боротьбу різних верств суспільства.
Але це неминучий процес, і він катастрофічний, тому що та ступінь соціальної деградації, яка потрібна, щоб відновити макроекономічну рівновагу на ринках, колосальна і абсолютно неприйнятна для чинної політичної системи.
У що це в результаті виллється, я сказати не можу, і ніхто цього не знає. Ніколи економічні процеси не розвивалися окремо від процесів політичних. Швидше навпаки, всі соціально-політичні катаклізми мали під собою те чи інше економічне підгрунтя. Настає епоха катастроф.
Притому що домінантою в існуючому устрої був Захід, він-то, очевидно, і приречений на найбільші катастрофи.
