Замок Яблоновських у Маріямполі побудований у 1692 році.
Його побудував польський коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський. Його син і онук частково перебудували і відреставрували фортецю. Колись на місці родового замку в ХІІ–ХV століттях розташовувалося давньоруське поселення Чортопіль. Фортеця займала територію розміром 200 на 150 метрів. Товщина стін сягала 2–3 метрів.
Замково-палацовий об'єкт у с. Маріамполь розташований на Замковій горі на висоті в межах 240–246 м, що на кілька метрів вище загального рівня поселення, в урочищі Цегельня на стрімкому лівому березі Дністра. Навколишня територія є частиною Галицько-Букачівської улоговини, яка займає розширену частину долини р. Дністра, а її абсолютні висоти коливаються від 200 до 250 м. Зазначена улоговина в цій місцевості являє собою надзвичайно терасовану руслом Дністра рівнину з акумулятивно-рівнинним типом рельєфу. А тому геоморфологічні характеристики локалізації замку цілком можна зарахувати до одних із найбільш атрактивних серед інших подібних пам’яток області. Гідрологічною домінантою розміщення Маріямпільського замку є р. Дністер, що протікає в південно-західній околиці пам’ятки й завдяки значному вигину сформувала річковий острів. Долина Дністра тут неширока, звивиста, заплава розчленована багатьма протоками-рукавами та старицями, багата на мальовничі заповідні опільські краєвиди, а течія повільна, що загалом є сприятливим фактором для розвитку водних та екологічних видів туризму. Крім того, біля підніжжя Замкової гори розташовується унікальне джерело, вода з якого місцевим населенням вважається цілющою, оскільки допомагає людям лікувати передусім очні та головні хвороби, що було офіційно підтверджено дослідженнями польських науковців, які провели фізико-хімічний аналіз цієї води.
Замковий комплекс, а також стариці Дністра, що неподалік замку, знаходяться в територіальних межах Галицького національного природного парку. Особливим природоохоронним об’єктом парку є старий дуб, який росте на замковому подвір’ї уже понад 600 років, що автоматично робить його старшим за замок. Дерево має значні природні габарити: висота – 25 м, обхват – 6,24 м. Історики встановили, що в липні 1920 р. під дубом відпочивав С. Петлюра, війська якого в цей період вели бойові дії в регіоні. А у 2012 р. депутати Івано-Франківської обласної ради ухвалили рішення про надання дереву статусу ботанічної пам’ятки природи місцевого значення та зарахували "Дуб Симона Петлюри" до складу природно-заповідного фонду області.
Маріямпільський замок є єдиною пам’яткою замкової архітектури Івано-Франківської обл., на призамковій території якої розміщений збережений об’єкт садово-паркового будівництва. На сьогоднішній день це найстаріший дендрологічний парк на Прикарпатті, що був закладений ще у 1690 р. одночасно зі спорудженням замку, на східній околиці споруди. Формуючою композиційною віссю об’єкта, за задумом проектантів, стала липова алея, яка, до слова, дуже постраждала у 1919 р., коли внаслідок варварських дій військовослужбовців було вирубано значну частину старих дерев.
У 2008 р. рішенням Івано-Франківської обласної ради дендропарк був віднесений до пам’яток природи місцевого значення, а загальна площа частково ревіталізованого об’єкта становила 2,26 га. Природну структуру парку, окрім лип, формують також й інші види дерев, серед яких: береза, гінкго дволопатеве, дуб, каштан, кипарисовик, клен, смерека, туя, тюльпанове дерево, ялівець, ясен тощо.
Як вважає дослідник І. Драбчук, прототип оборонної споруди на Замковій горі існував ще у ХІІ – ХІІІ ст., що підтверджується знахідками археологів з давньоруського укріпленого городища. Проте найнижча хронологічна глибина сучасної пам’ятки датується 1691 р., коли вона була збудована на місці стародавньої сторожової вежі за наказом польського коронного гетьмана, який у цей період був власником містечка Маріямпіль. А рештки палацової споруди комплексу, що знаходяться на внутрішньому замковому подвір’ї біля головної в’їзної вежі, належать до 30 – 50-х рр. XVIII ст.
Аналіз стану збереженості ключових елементів Маріямпільського замку-палацу показав, що від автентичної оборонної споруди кінця XVII – початку XVIII ст., коли комплекс був споруджений за всіма правилами тогочасного фортифікаційного мистецтва: у формі неправильного прямокутника в плані з чотирма бастіонами різної конфігурації, одним напівбастіоном та двома в’їзними брамами з підйомними мостами, оточений ровами з південного та південно-східного боків і неприступними схилами Дністра, товщиною та висотою стін – відповідно 2-3 та 4-5 м тощо. На сьогоднішній день, на жаль, збереглося мало функціональних деталей. Власне до таких належать: головна в’їзна брама, арковий вихід у парк, залишки трьох бастіонів, фрагменти східної оборонної стіни з частиною оборонного рову, окремі елементи північних оборонних мурів із рештками палацових підвальних приміщень, а також південної стіни твердині, яка майже повністю осунулася по схилу до Дністра.
До слова, масштабна докорінна реставрація вищезгаданого палацу в 20-х рр. ХІХ ст. призвела до втрати більшості стильових ознак замкового комплексу, оскільки основним будівельним матеріалом стали камінь та цегла з мурів. Сам палац також був зруйнований у період Першої світової війни. Таким чином, загальний рівень фізичної збереженості замкової пам’ятки в Маріямполі можна визначити як незадовільний, зі збереженням лише поодиноких елементів.
Замкова споруда в Маріямполі, збудована на основі використання місцевого бутового вапняку та облицювання типовою для XVII ст. червоною цеглою, була фортифікаційним витвором французької школи замкового будівельного мистецтва XVII-XVIII ст., у простоті та лаконізмі архітектурних форм якого яскраво виражений пізній відгомін архітектури ренесансу з вдалим поєднанням окремих стильових ознак бароко. На жаль, сучасники не можуть осмислити в повному обсязі естетико-стильову унікальність пам’ятки, оскільки до сьогоднішніх днів дійшли лише поодинокі архітектурно-стильові елементи зазначеного об’єкта замкової архітектури.
