Батько-садівник відправив сина до сусіда в одній справі. Сусід був дуже поганої вдачі. Хлопчик виконав батькове завдання. Але прийшовши додому, запитав:
– Як ти можеш спілкуватися з такою негарною людиною? Він дуже запальний і може обірвати співбесідника негарним викриком на півслові. Ця людина бачить тільки себе, розуміє також тільки себе.
Батько, нічого не відповівши, повів сина в сад. Показав йому кущ троянд.
І каже: – От дивися! Бачиш, яка вона колюча? Зрубаймо цей кущ і спалімо. – Та ти що, тату! Так це ж троянда, вона оспівана в піснях, і немає жодного поета, який би обминув цю квітку!
– Так, – погодився батько, – а тепер зірви її. Хлопець намагався, але скрикнув: «Ой, колеться!»
– Тепер оцю рослинку зірви, – показав на кропиву.
– Е ні, краще вже оцих нарву, – тикнув пальцем на блекоту, – або цю, – показав на дурман.
– Цю не чіпай. Блекота дуже отруйна.
– Краще рвати конвалії, вони пахнуть гарно, – промовив юнак.
– Справді, – погодився батько, – вона не тільки пахне, а й серце лікує. Але треба бути обережним, бо якщо більше прийняти настою з неї, то це – отрута. – Конвалія – отрута?! – вражено скрикнув хлопець.
– Так, синку.
– То що ж, нам залишаються тільки ніжні ромашки?
– Ні. Живучи на землі, людина не може обійтися без жодної з цих рослин. Коли тобі буде потрібен настій з будяка чи варення з листочків троянд, відвар із плодів терну або чай із шипшини – ти подумаєш, як одержати потрібне.
Так і людина в житті не може обійтися без іншої людини. Бо навіть отруйна рослинка в деяких випадках дає користь. Просто треба подумати, як до неї підійти, щоб одержати те, що нам потрібно.
Люди як рослини – одні колють, другі жалять, треті гарно пахнуть, деякі з них є отруйними. Тому ми повинні вміти сприймати людину такою, як вона є.
Юлія Головчин, КРЕДО
