21 рік тому повернувся на Землю після п'ятиденної подорожі в інші світи житель міста Дмитрова Кіровоградської області Г. В. Керносенко. Цей випадок зайняв почесне місце в анналах української уфології - ні науковці, ні родичі, ні скептики, до однозначної думки про пригоди цієї людини до цих пір так і не прийшли.
Щорічно в Україні зникають більше 100 тисяч людей. Вони йдуть з дому і, не залишивши про себе жодної звістки, зникають невідомо де. Суха статистика свідчить: кожен десятий з них стає жертвою вбивць і грабіжників, а кожного п'ятого знаходять у лікарні після дорожньо-транспортної пригоди. Однак не злочин і не трагічний випадок є головною причиною зникнення. Найчастіше люди, не попередивши близьких, кидають будинки в пошуках кращої долі. А бувають випадки і зовсім фантастичні. Як, наприклад, неймовірна подорож кіровоградського пенсіонера до зірок!
14 листопада 2006 журналісти київського телеканалу СТБ в рамках передачі "Правила життя" знімали тематичний випуск "Куди зникають люди?". За рекомендацією Ярослава Сочки вони відшукали Керносенка і запросили для участі у зйомках. Досить впевнений у собі старий, після 20-ти річної "паузи", не відрікся від раніше сказаного і запевнив телеглядачів у своїй подорожі на іншу планету.
Фрагмент передачи Правила життя. Куди зникають люди? (СТБ, 14.11.2006):
Нагадаємо історію викрадення: Дружина Григорія Керносенка попросила його випасти індичат. Ось він і погнав їх до воріт. Раптом ворота відкрилися самі собою, і він побачив за ними дивну споруду, схоже на сріблястий купол. З купола висунулися двоє, одягнені в чорне, і наказали: "Сідай!"
- Сів я в якесь зручне крісло. Бачу, поруч сидять в таких же кріслах три людини - двоє одягнених у чорне, чоловіків і жінка у світлому вбранні. Жінка була дуже красивою, з довгими косами. Один з чоловіків буркнув: "Зараз ти полетиш разом з нами". Не встиг я отямитися, як за ілюмінатором з'явилися зірки. Я сильно розгубився і запитав: - Хлопці, ви повернете мені назад? Жінка сказала: - Де взяли, туди й повернемо.
Летіли ми в повному мовчанні довго, навіть дуже довго. У ході польоту мені кілька разів змазували рот якоюсь білою пастою без смаку і запаху. Нарешті, прилетіли кудись, мені кажуть: - Виходь!
Виходжу, зовсім вже переляканий. Бачу - переді мною розкинувся одноповерхове містечко. Всі будинки - з гострими дахами, і на кожному даху - хрест! А від хрестів виходить сяйво. І ще цвіли там якісь дерева.
Сонця не видно. Погода стоїть похмура. А втім, може бути, це було просто передранковий час ... Не встиг я толком розглянути околиці, як мені кажуть: - Полетіли назад!
Далі нічого не пам'ятаю. За моїми відчуттями весь політ тривав години три-чотири.
Отямився вже в себе у дворі. Йде дощ, ранок, син піднімає мене з землі. Не можу зрозуміти, звідки він взявся, адже синок не з нами, а в Дніпропетровську живе ... Лише потім я дізнався, що був відсутній п'ять діб, і моя дружина послала телеграму синові, мовляв, приїжджай, батя, напевно, помер, хоча і ніхто, включаючи міліцію, не може поки що знайти його тіло ...
15
