Немає, мабуть, священика, котрому б протягом останніх років не докучали питаннями про апокаліптичний «знак звіра». Цей знак ототожнювали і з ідентифікаційним кодом, і з гіпотетичним вживлюванням чипів, і з QR кодом…
Пригадаймо, однак, сам текст Об’явлення Йоана Богослова, де йдеться про звірину, що в останні дні вийшла з землі:
«І зводить вона мешканців землі..., намовляючи мешканців землі зробити образа звірини, що має рану від меча, та живе… І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола» (Об'явлення 13:14, 16).
Знак звіра приймається добровільно тими, хто повірив у всемогутність зла і став йому на службу. Добровільно, свідомо, з наміром служити злу.
Християнським символом перемоги над злом став римський воїн Юрій чи ж, в церковнослов’янському читанні, Георгій, якого називають за це Переможцем (Побідоносцем). За переданням, уперше зафіксованим у ХІІІ ст., св. Юрій убив жахливого дракона і врятував мешканців близькосхідного міста від його наруги. На іконах охоче зображували мить тріумфу, коли вершник у військових обладунках списом проколює змія.
І ось цей змій стрічкою виповз у політичну реальність 2005 р., коли російська влада, натхнена успіхом помаранчевої символіки Майдану 2004 р., проголосила чорно-жовту «георгіївську стрічку» символом пам’яти про перемогу СССР над нацистською Німеччиною. Не замислюючись над походженням і символікою «георіївської стрічки», використовуваної під час Другої світової війни в російських частинах, включаючи підрозділи СС, Вермахту, деякі мешканці постсовєтських країн почали пов’язувати її на правицю, декорувати нею автомобілі… Чорно-жовта змієподібна стрічка стала знаком належности до російського імперського простору. Знаком ностальгії за імперією зла й беззаконня. Східноукраїнські міста в травневі дні «великої побєди» рясніли ними, ніби картопля на городі влітку колорадськими жуками, – як було невдовзі помічено, подібними за кольором до неоімперського символу.
Та прийшла «російська весна» 2014 р. Прийшла з погромами, вбивствами, захопленням державних установ, брутальним насильством. Змієподібний символ оповив руки російських диверсантів і їхніх поплічників, замайорів біля пам’ятників Лєніну над войовничими «антимайданами». Це дозволило схаменутися легковажним прихильниками історичних міфів, котрі доти бавилися з «колорадською стрічкою». В Харкові поза «антимайданом» різко поменшало автомобілів і осіб із «георгіївською» символікою.
Колорадська стрічка протягом цієї весни стала для українців знаком зла, зневаги до людської особистости, наркотичної залежности від імперського міфу. Адже, приймаючи її, людина кидає виклик євангельським цінностям, протиставляє себе християнству як віри і релігії любови. Що може чекати її в майбутньому?
Повернімося до Об’явлення Іоана Богослова, де, слідом за тріумфальним сповіщенням ангела про падіння останньої імперії («Вавилону»), його наступник провіщає:
«Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його» (Об'явл. 14:9-11).
Ось він, знак звіра. Знак оборонців «останнього Вавилону». Знак добровільної участи в кровопролитній війні проти власного народу – і провіщення неодмінної кари. Страшної вічної кари…
Ігор (Ісіченкo)
