агенція новин

“Кинути все і поїхати до Азії”: Оля Гуцул про мандри на край світу (фото)

Франківчанка Оля Гуцул нещодавно повернулася із Південно-Східної Азії. Ця мандрівка тривала майже 6 місяців. Там вона зробила перше тату, знайшла сім’ю, побувала на індійському весіллі, відвідала діючий кратер вулкану, найбільше сірководневе озеро в світі, вперше вживу побачила слоників. За плечима у мандрівниці більше, як 40 відвіданих країн. Нарешті вдалося зустріти Олю у Івано-Франківську. Ми домовляємося про зустріч, Оля приїздить на велосипеді. 


  Різниця у менталітеті між українцем і азіатом дуже сильна.

— Останні два місяці я була в Таїланді, дуже мені сподобалось. Від найпершого і до останнього дня, одне задоволення. І автостоп, і люди, і їжа — все чудове. Боже, та вся Азія прекрасна! Насправді різниця в менталітеті дуже сильна. Азіати вони настільки усміхнені, настільки прості. Там є дуже багато бідних людей, бідніших, ніж у нас. Вони живуть у якихось хатинках на курячих ніжках. Вони не мають нічого, крутих машин чи айфонів, наприклад, але вони прожили день, мали, що з’їсти і дякують цим своїм богам, вони щасливі. Навіть нічого не маючи, все одно допоможуть. Хоча в них буде купа своїх проблем, вони усміхнуться тобі. І це якось надихає. Коли ти розумієш, що люди набагато бідніші, можливо сплять взагалі на вулиці (хоча там клімат такий, що дозволяє це робити), але вони не ниють. А у нас, в Україні, куди не глянь суцільна зрада: тут не так, те не так. Навіть, якщо щось зроблять круте і прекрасне, от як Порто Франко чи Квадрат Курбаса, все одно є люди, які скаржаться, що це занадто гучно, чи чому там перекривають вулицю. Та блін, прийдіть, насолодіться, отримайте задоволення, порадійте.

Мене здивувало, коли я повернулась у Франківськ: те, що вулиці Мазепи і Міцкевича ще дотепер розриті.

— Я попередньо планувала бути в Азії десь півтора роки до наступного літа, але так склалися сімейні обставини, що потрібно було повернутися. А ще я зуб зламала (сміється, – ред). І в Азії медицина дуже дорога, тому після чотирьох місяців жування тільки на один бік, я вже не так тяжко сприйняла приїзд додому. Хоча, коли приземлилась в Борисполі, то навіть заплакала. Планую ще повернутись до Азії. Після будь-якої поїздки, коли ти повертаєшся тебе дико плющить. Ти просто дивишся на це все і думаєш: за що, заберіть мене назад. Потім минає місяць акліматизації, стає вже легше, адже літо в Україні не таке й погане. Що мене найбільше здивувало, коли я повернулась у Франківськ: те, що Мазепи і Міцкевича дотепер розрита. Я коли їхала, то там такі котловани були. Ну, я думаю, та за півроку зроблять. Приїжджаю, а ще гірше. Не знаю, але це мене дуже вразило.


 Це абсолютно нормально їхати на велосипеді в платті і на каблуках.

— Я вже 6 років активна велосипедистка. Майже кожного дня їжджу на велосипеді у справах, до друзів, чи просто, коли маю зустрічі. Завжди намагаюсь взяти участь у велоднях, щоб показати всім, наскільки нас, велозалежних, багато. Для мене абсолютно нормально їхати на велосипеді в платті і на каблуках. Мені здається, що Франківськ дуже дружнє для велосипедів місто. Велодоріжками я особливо не користуюся, тому що, я завжди їду збоку по дорозі. Можу пристебнути велосипед будь-де, а загалом, місто рівнинне, невелике. За 40 хвилин ти можеш з одного кінця міста доїхати в інший. Це ідеально. Це не Львів бруківочний, це не здоровезний Київ, і навіть не горбистий Тернопіль.

 

 У мене наплічник важив 18 кілограм через те, що я баба.

— Ну, у мене вже є досвід пакування наплічника Європою і Балканами. Найважливіше: мінімальна аптечка та зручне взуття. Я досить непогано зібрала його, як на таку довгу мандівку Азією, хоча це було спонтанно, складено в останній вечір перед від’їздом. В мене це вже традиція. Тому було таке, що я забула страхівку, ще якісь дрібнички. Пакувала з огляду на те, який одяг потрібно. Мені інколи пишуть у повідомленнях: “А ти точно там бродяго-турист? Тому що, в тебе стільки одягу на фото. Ти що з собою там три валізи возиш?”. А я їм пояснюю, що плюс подорожей у теплих країнах те , що літній одяг дуже компактний. Ці маєчки, футболки, чи спідничка важать по 100 грам. Хоч і зрештою, в мене і був наплічник 18 кг, тому що, я баба (сміється, – ред.). В мене там мінімальна косметичка, аптечка, деякі запаси їжі з України (каші пакетовані, сублімовані продукти, бо я зразу переживала чи зможу їсти місцеві гострі страви), прикраси, 5 пар взуття. Справжній бомж-турист їздить з одними сандалями. А у мене їх було цілих 5 пар: дві пари балеток, дві пари сандалів і кросівки. І двокілограмовий зимовий спальник на екстрім -37 (сміється, -ред.). Тільки я могла поїхати в +37 із таким велетнем, але в мене просто не було іншого. Я готова була носити тих 18 кг за можливість виглядати і почувати себе інколи не типовим смеллі бекпекером, а звичайною людиною.


 Моя перша мандрівка до Італії — це наче бетонна стіна впала перед очима.

— Моя перша поїздка була в Італію. Мені було 18 років. У мене мама там працює, як і багато наших заробітчан. Я на літо, поки вчилася в універі, їздила на роботу, скажімо. Але попри роботу я подорожувала. Я досить багато поїздила Італією. Мені тоді, на той момент, 18-річній провінційній дівчині з-під Франківська, це наче бетонна стіна впала перед очима. Я побачила, що світ такий кольоровий, відкритий, крутий. Ти йдеш по вулиці, а до тебе люди посміхаються. Це був спочатку стрес, але після того мене ніби підмінили.


 Я можу завтра зустріти кохання свого життя, вийти заміж, знайти «нормальну» роботу, а можу  скласти наплічник і поїхати в Грузію.

— Так, я зараз відчуваю себе вільною людиною, тому що, я можу вголос сказати все, що я думаю, не боячись якоїсь дискримінації про всі свої думки, бажання. Якщо докласти зусиль, я можу зробити все, що захочу. Думаю, що от в цьому свобода вибору. Вільна людина вона має його. Я можу завтра зустріти кохання мого життя, вийти заміж, знайти «нормальну» роботу, а можу завтра скласти наплічник і поїхати в Грузію. Тому що, в мене є така можливість. Це і є свобода, на мій погляд.


 В дитинстві книги це були мої найкращі друзі, особливо пригодницькі романи.

 — Я думаю, що почала мандрувати через книжки. Це важко повірити, але я була дуже-дуже замкнутою дитиною. У мене не було абсолютно друзів у школі. Лише одна Саша, з якою я дотепер спілкуюся. Ми живемо на одній вулиці. Книги це були мої найкращі друзі, особливо пригодницькі романи. Оці подорожі до центру Землі, навколо світу, або ж на космічну тематику. Я росла з думкою про те, що все можливо. Головне бажання. Коли ти маєш велике бажання, ти можеш досягнути всього. Вони навчили мене доброти, розуміння того, що всі люди рівні. Мене дуже любили всі бібліотекарки, тому що, я там практично жила. І настільки завжди хотілось побачити ті країни, бо хоч я дуже люблю український фольклор, але для мене казки народів світу, це було щось з чимось. Про якісь далекі, східні країни, про Індію, про Персію. У той момент, це було нереально. Напевно внутрішньо я якось знала, що прийде час і я там буду, побачу і доторкнусь до цього.


 Індійці не знають за найвідомішу книгу про Індію  “Шантарам”. Вона у них непопулярна.

— В Індії я прочитала “Шантарам”.  Я якраз була в Мумбаї, коли почала гортати її. Це було так, наче читала свої думки. Хоч книга містить багато вигаданих подій, але  вона однозначно варта уваги. І ще справа в тому, що у самій Індії ця книга взагалі непопулярна. Вони про неї не знають. Я коли їм розповідала, вони так на мене дивились, питали що це таке. Я їм кажу, так це ж, найвідоміша книга про Індію. Після того, як я поїхала, то сказала своєму індійському братові за неї. Він сказав, що почав читати і дуже здивований, що ніхто йому не казав про неї швидше.


— Я тебе люблю! — Серйозно? Ти мене вперше бачиш!

— Звичайний день в Індії це зробити міліон селфі з місцевими. Отримати кілька пропозицій вийти заміж. На новорічну ніч у мене було три чи чотири зізнання в любові. Це не було класно, бо вони мені зіпсували вечір, ходили за мною по п’ятах. Я святкувала новий рік, десь в пустелі, під Пакистаном. І ці індійці кажуть, що от ти така красива, я тебе люблю. А я відповідаю, що серзойно, ти мене вперше бачиш. Я звикла до цього. Далі було легше. Це лише в Індії була така увага, в Малайзії такого не було, в Індонезії вже все окей, а Таїланд взагалі супер туристична країна.


 Якщо порівнювати Балі з Гоа, то воно просто взуває в разів 100.

— Моє улюблене місце у світі це Балі, я хочу туди повернутися ще раз. Адже була там дуже мало. На жаль, в мене було лише три тижні на Індонезію. І я майже 2 тижні добиралась до Балі. Більше, ніж на тиждень застрягла в Джакарті, тому що я там робила тайську візу. А потім ще заїхала в кілька міст по дорозі. Отже, поки я доїхала, то в мене на Балі залишилося тільки три дні. І це була моя, мабуть, найбільша помилка за весь азійський тріп. Адже це дійсно рай для всіх: для молодих, для старших, для сімейних, для тусовщиків, для батьків з маленькими дітками. Там є все: природа, їжа, море, гори, озера, водоспади, люди. Індонезійці просто дуже-дуже милі, круті. Якщо порівнювати Балі з Гоа, то воно просто взуває в разів 100. Я дуже люблю Індію і я сміялась, що в минулому житті напевно була індійкою, але Балі це просто, настільки там хороші люди живуть і атмосферне місце, тому всім раджу якось туди доїхати.


 Ну, ти як брат для мене, якого я завжди хотіла мати.

— В Індії я знайшла нову сім’ю. Отже, це був найкращий друг мого хоста. Ми зустрілися просто з ним наступного дня, коли я вписалася в Мумбаї. І просто з моменту, коли ми почали говорити, це було таке розуміння. “Ну, ти як брат для мене, якого я завжди хотіла мати!”, “А ти, як сестра!”. Ми потусили всі разом три дні і я поїхала подорожувати по Раджастані. Через місяць я повернулась ще раз в Мумбаї, щоб зустрітися з ними і вони мене запросили на весілля. Тому тепер, я знайшла не тільки брата, у мене тепер індійська мама і тато. Дуже хочу повернутися в Індію, бо сумую за ними.


Індійське весілля воно настільки: колоритне, кольорове, веселе, космічне.

— Святкування триває 5 днів. І все, що ми думали, що в нас весілля круті, то поїдьте в Індію. Найбільше, що мені сподобалось, це те, що там не було ні грама алкоголю. Думаю, нам варто перейняти цю традицію, адже настільки воно: колоритне, кольорове, веселе, космічне — що ти не хочеш пити, ти отримуєш задоволення від цих пісень, танців. Їхні ці традиційні вбрання  сарі це витвір мистецтва. Вони святкують його 5 днів, там все розписано. Спочатку там співають, танцюють, потім розмальовують мехенді. Тому що, вважається, що чим більше мехенді на тілі молодої, тим більше її буде любити чоловік. Тому вони покривають ним: руки, ноги — і все, що можна. Традиційна частина, саме прийняття шлюбу — це важко описати, я була глибоко вражена.


 Якщо ви їздили в нашому плацкарті “Червона рута” або “Раховозі”, то в Індії будете почувати себе як вдома.

— Індія є не настільки туристичною країною. Вони не звикли до білих туристів. Тому я не стопила, було боязно і індійська залізниця за ціною була така, як і українська. Я проїхала 6 тис. кілометрів в поїзді. Мені Індія взагалі обійшлась за 2 місяці в 140 доларів. Якщо ви їздили в нашому плацкарті “Червона рута” або “раховозом” в гори, то ви в Індії будете почувати себе як вдома. Наш плацкарт і індійських відрізняється лише тим, що у нас дві полички, а так, як індійців 1,3 млрд, то там три полички і вони використовують всі три. Полички трішки по-інакшому зроблені, третя полиця не така, як у нас, але вони всі рівноцінні. Індійську залізницю я обожнюю. Тому що, ніде нема такого дешевого транспорту. Індійська залізниця — вона одна з найбільш розгалужених залізниць в світі, бо в свій час британці розбудували її, щоб легко і швидко доставляти товари такою величезною країною.

  У мене був спортивний азарт, я простопила в той день — 700 км, мені залишилось — 8 км,  я не хотіла їхати на всяких туках чи уберах.

— Це було в Таїланді. В той день я простопила більше, ніж 700 км. З Чіангмаю до Бангкоку. До міста я добралася дуже пізно. Це вже була десь година дев’ята вечора. Бангкок — місто-мегаполіс почнемо з того. Громадський транспорт ще ходив, але мій хост жив дуже далеко, до нього ще залишилось — 18 км. Отож, 10 км — я під’їхала громадським транспортом і залишилось ще — 8 км. Це вже було пізно, автобуси не ходили. Єдиний вихід був це таксі. Таксі, це дуже дорого, це по перше, по-друге, у мене був спортивний азарт, я простопила в той день — 700 км, мені залишилось — 8 км,  я не хотіла їхати на всяких тук-туках чи уберах. Тому я просто йшла, стопила по дорозі і побачила таку гарну місцину для стопу. Вже десята вечора і дивлюся так гарно світиться, так все освітлено, така територія гарна — я собі там кинула рюкзак і почала стопити. І буквально через п’ять хвилин приїжджає один поліцейський мотоцикл, потім другий, третій — п’ять. Через дві хвилини приїжджає два екіпажі і вони починають до мене дуже багато тайською говорити, фотографувати, знімати на відео. Я просто стою в шоці, не знаю, що відбувається. Виявляється, що це поліцейський відділок. Я стопила біля поліцейського відділку (сміється, – ред.). На жаль, ніхто з них не знає англійської. Аж тут приїжджає їх головний шеф, який знає англійську. Він починає питати мене: чи в мене все добре, що сталося, чи є якісь проблеми. Я йому розказую, що так і так, що я стоплю до місця, де я повинна зупинитися. Вони задають перше питання: “Чи в мене є достатньо грошей для подорожі в королівстві Таїланд?”. Я кажу так, що в мене гроші є, але розумієте це принцип. Я їм розказую цю історію про те, що стоплю цілий день, показую фотографії і профіль в інстаграмі. Вони починають зі мною фотографуватися, робити селфі. Зрештою, вони зробили з цього піар, про те, як тайська поліція допомагає туристам і які вони класні. Вони мене з екіпажем з мигалками підвезли, тож я потрапила о одинадцятій годині з поліцейським ескортом додому хоста. Наступного дня про це мала написати якась місцева газета, але я не мала можливості її знайти. Тому, десь там я зірка (сміється, – ред).


Але проживання в мандрах і все, все, що було, то це набагато дешевше, ніж в Україні. 

— Рівно шість місяців мені обійшлися в 1220 доларів. Це з візами, квитками, тобто все разом. У нас є дещо дешевше з продуктів, але загалом одяг набагато дешевший в Азії. Ти можеш на стріт-маркетах купити за 100-200 грн. офігенні речі, не якийсь там ширпотреб з Китаю. В Таїланді шиють прекрасний одяг. Є дуже багато стереотипів, що подорожувати дуже дорого. От наприклад, оренда байку на Балі чи в Таї коштує 3 долари в день. За 9-10 доларів можна орендувати  дуже пристойне житло. Поїсти там, якщо стрітфуд, то в середньому за 50-70 грн. Я звичайно ж готувала вдома переважно або шукала їдальні, де вкладалась в 30 грн. Але проживання в мандрах і все, все, що було, то це набагато дешевше, ніж в Україні за моїми підрахунками. Кілька разів я зустрічала людей, які давали мені гроші. Не кожна дівчина може кинути все, скласти рюкзак і поїхати до Азії, ще й сама. Коли я залишала Україну в мене було біля 500 доларів. Це все, що в мене було на півтора роки. І потім пізніше, при спілкуванні з неймовірною кількістю людей, коли я розповідала свою історію, на запитання звідки в мене гроші на подорожі, чесно казала, що в мене залишилось якихось 200 доларів. Ще один-два місяці подорожуватиму, а там далі буду якусь роботу шукати. І вони такі: “Як так можна? Та треба мати щось”. А я кажу, що живемо сьогодні і я вирішую проблеми за мірою їх надходження (сміється, – ред). А вони такі: “Я хочу тобі чимось допомогти”. І давали гроші. Спочатку, я впиралася і казала, що не потрібно. Але в азіатів є така штука, що коли вони пропонують тобі якусь допомогу, то якщо ти відмовляєшся, ти їх дуже ображаєш. Це є в їхній релігії, про допомогу мандрівникам. Тому я розслабилась і сказала, що ну окей, дуже дякую.


 Я дійсно горджуся своїм каучсерфінг акаунтом. От, є дуже мало речей якими я горджуся.

— Щодо корисних ресурсів для дешевих подорожей, то я шукаю всі квитки через сайт скайсканер. Є ще ківі, момондо. Але я вже роки на скайсканері і вже напевно там з заплющеними очима можу знайти квиток. Дуже мені подобається функція, що там можна вибирати. Наприклад, беремо сусідню країну: Польща “з” і “куди-небудь” — ти просто вибираєш собі будь-куди. Так я і в Індію потрапила за 150 доларів. Ще мені в поїздках допомагає каучсерфінг. Я дійсно горджуся своїм каучсерфінг акаунтом. От, є дуже мало речей якими я горджуся. У мене більше, ніж 100 позитивних відгуків, всі хороші, всі кльові. Я над ним дуже довго працювала. Свій час я хостила дуже багато людей в себе, потім вони мені залишали відгуки. А тепер хостять мене. За моїми підрахунки я зупинялась 60-70 разів в когось і в мене не було жодного негативного досвіду. Ще це такі контрасти від ночівлі на підлозі у спальнику до шикарних апартаментів з приватним водієм. Ех, всяке було (сміється, -ред.).

 


 Тому що, ти коли сама, то легше стопити, легше знайти житло.

— Мене три рази «киданули» партнери. Перший раз я поїхала в Європу. Я теж планувала бути не сама. Я поїхала з напарником. В перший день ми добрались до Німеччини і ввечері йому просто пише мама про несподівані сімейні обставини — він повернувся. Другий раз, мій майбутній напарник підхопив туберкульоз. Третій раз — Сашу просто не пустили в літак, бо там були проблеми з візою. Я зрозуміла, що в мене недоля подорожувати з кимось. Тепер я планую далі соломандрівки продовжувати і не напрягати нікого, не наводити якусь погану карму. Та й фінансово набагато легше бути самій. Тому що, ти коли сама, то легше стопити, легше знайти житло. Більшість акаунтів на каучсерфінгу — це ті люди, які хостять тільки одну людину. Тому в тебе є набагато більше можливостей, і плюс, ти вільна робити все, що завгодно. А мінус, що інколи хочеться поділитись враженнями, буває не вистачає компанії.


 Завжди треба мати голову на плечах, як каже моя бабуся.

— Чому в мене немає жодного негативного досвіду за шість місяців, що я була сама? Треба бути обережною, завжди думати. Може я на перший погляд комусь здаюся вітряною чи несерйозною, але це не є завжди так. Я зазвичай продумувала до кого вписатись, не писала до першої людини, яка трапляється в списку на каучі, не стопила в небезпечних місцях. За півроку, що я подорожувала, я лише два рази ходила на вечірки, і то, я була з перевіреними людьми, і аж три рази пила якийсь алкоголь. Тому що, завжди треба мати голову на плечах, як каже моя бабуся. Треба завжди думати, що ти в чужій країні, ти сама, за тебе ніхто не подбає, крім тебе — ніхто. Ще я кожного дня пишу мамі SMS в мандрах, що жива, поїла, маю де спати.


 Натхнення в мандрах інколи треба, аж за горло брати і казати: давай щось накатьорим, скільки можна?

— Я почала писати для себе історії-підсумки про мандрівку у фейсбук. Просто через стільки країн і часу ти це все забуваєш. Здавалось би, лише минулого серпня я завершила свій солотріп, а я вже не згадаю половину деталей, тому я почала писати, щоб зберегти ці спомини. Люди почали читати і казати, що круто, давай ще, але мені дуже важко ця писанина дається. Я не є письменник і натхнення інколи треба аж за горло брати і казати: сиди тут і допоможи мені, давай щось накатьорим, скільки можна? В Європі і на Балканах я писала пости кожного дня ввечері. Інколи настільки було важко, бо ти стопив купу кілометрів. Ти вписуєшся, тобі хоча б в душ піти, а ти просто прилазиш, ти нічого не хочеш, в тебе мозок плавиться, але ти розумієш, що треба написати, бо народ чекає. І плюс, якщо ти не напишеш сьогодні, то завтра ти вже не напишеш за два дні. Ти вже забудеш цей день і воно так пройде. Примушувала себе, було дуже важко. Але зараз думаю, що якщо знову кудись поїду, не знаю ще куди, то точно буду писати частіше. Тому що, я вже місяць дома, я пишу про Таїланд який був місяць тому, я вже не пам’ятаю якихось деталей, мені важко згадати ті емоції, ті відчуття, які були на той момент. Тому так, на майбутнє я повернуся до свого режиму, можливо, не кожен день, але раз в тиждень якісь підсумки писати для себе. Ще твій фейсбук з часом стає інтернаціональним. Через це я в інстаграмі почала писати англійською, тому що, ти знайомишся з неймовірною кількістю людей таких самих мандрівників, як ти. Хочеться зрозуміти про що вони говорять — хочеться щось самому розказати.


 Я збиралася до Південної Америки, але опинилася в Азії.

— В мене є дві мрії в житті: подорож навколо світу і полетіти в космос. Далі в планах Південна Америка, взагалі, я збиралася туди, але опинилася в Азії. Таке буває. Синонім слова “гуцулка” — це “спонтанність”. Я абсолютно нічого не можу спланувати. От зараз теж хочу їхати. Не знаю куди і на скільки, коли я повернуся, чи взагалі повернуся. До зими планую бути в Україні. А там далі, швидше за все, що назад в Азію. І почну з Індії, з відвідин своєї сім’ї. А ще в  Азії залишилися країни, які мене цікавлять: В’єтнам, Камбоджа, Філіппіни. Я би вже закрила той регіон, тоді можна було рухатись кудись далі. І як казав Девід Боуї: “Я не знаю, куди я прямую, але я обіцяю, що це не буде нудно.” (сміється, – ред.)

Наталка КУРСИК, ВЕЖА

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


Коментарі ()

Çàãðóçêà...
11.12.2018

В гостях у Фіртки відомий український письменник і сценарист Андрій Курков. У 2012 році нагороджений відзнакою «Золотий письменник України».

91
05.12.2018

Народний депутат Олександр Шевченко поділився своїми думками з приводу введення воєнного стану в десяти областях України та акваторії Азовського моря.

668 1
03.12.2018
Ростислав Ковтун

Ексклюзивне інтерв'ю з Володимиром Ковалюком. Говорили про виступи у Першій лізі, новачків, плани на міжсезоння та Прем'єр-лігу.

1127 1
03.12.2018
Лідія БОЙКО

Прикарпатський боєць вцілів після тяжкого поранення. Коли його підстрелили і він стікав кров’ю у полі, то потрапив у полон.

550 1
28.11.2018
Володимир Єшкілєв

Нинішня влада сформована в ситуації переляку. В 2014-ому році, коли її обирали, всі думали про загрозу великої війни і гуртувалися навколо тих, кого вважали...

785
17.11.2018
Марія Лутчин

Про вакцинацію та міфи навколо неї Фіртка говорила з головним дитячим імунологом області Галиною Бенько.

4365 1

Наші комуно-соціалісти і інші ліво-схвильовані "волги" пишуть слова підтримки і захоплення. І хочуть подібного в Україні.

95

Був вчора тут... І в продовження посту про все «сіріючий» Франківськ... Не всі патріоти і «патріоти» міста зрозуміли той пост... Так от.)

421

DEM  це не «євробляха».  І не металобрухт від корпорації «Богдан». Навіть не «Майбах» мажора під двісті по бульвару.  Ні. Це крутіше.

371

Біблія опирається всім спробам змалювати Бога, окреслити Його, вгадати Його, задати йому кордони...

553
10.12.2018

Жителів Австралії нажахав величезний НЛО, який з'явився в небі під час грози. Очевидцям вдалося зняти унікальний об'єкт в небі.

121
03.12.2018

Один з користувачів Youtube заявив, що знайшов докази того, що на Місяці ведеться "секретна космічна програма". 

432
22.11.2018

Мешканка Швеції виклала на YouTube відео, на якому видно якийсь дивний об'єкт, знятий в небі над Гетеборгом.

881
16.10.2018

Україна як ніколи близька до створення Єдиної помісної церкви.

801 2
07.10.2018

На даний час існує безліч запитань без відповідей. Люди не можуть правильно та доречно дати відповідь на запитання: що таке душа і тіло?

1150
10.12.2018

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

85
10.12.2018

Більш як 1200 гостей з різних куточків України та ближнього зарубіжжя з’їхалися, щоб  взяти участь у найбільшому масовому костюмованому спуску новорічних героїв.

80
10.12.2018

Франківська журналістка Сабіна Ружицька перевірила, скільки можна заробити на власних запасах з погребу.

1156
09.12.2018

Про випадок потерпіла Катерина Брикун повідомила на своїй сторінці у соціальній мережі.

2023 2
09.12.2018

Нещодавно у Києві визначили володарів заповітних статуеток під час церемонії вручення премії "M1 Music Awards".

857