В новообраних франківських депутатів практично нульові шанси очолити Верховну Раду VII скликання враховуючи курс Партії регіонів на замикання владної вертикалі. Цікаво, що з прикарпатських обранців тільки один Олександр Сич сказав про власний досвід, завдяки якому міг би опинитись в президії ВР – так домовити самопіар на хвилі ейфорії від здобуття мандата. Жоден інший з нардепів від нашої області публічно про це навіть не згадував. Кадровий максимум депутатів від області – опинитись на керівних посадах в парламентських комітетах.
Обрання спікера та складу президії стане своєрідним лакмусовим папірцем для фракції Партії регіонів як парламентського локомотива – успішне та швидке голосування за кандидатуру глави ВР VII скликання запропонованого регіоналами – це голосування з позиції сили, від нього залежатиме і тривалість періоду переходу від ситуативної більшості до повноцінної парламентської коаліції, тобто кінцевий успіх переговорів з комуністами та мажоритарниками-самовисуванцями і вага аргументів та засобів, які для цього знадобляться. Натомість якщо спікера не вийде обрати одразу – це певною мірою сплутає карти регіоналам, в рядах яких, схоже, не розглядається альтернативний план кадровому бліцкригу в новому парламенті.
Певним чином ситуацію ускладнює те, що вага спікерського крісла у Верховній Раді суттєво ослабне та остаточно стане заручницею політичної кон’юнктури , в опозиції цю посаду вже встигли охрестити декларативною. З набуттям чинності новацій у Регламенті парламенту, які за кілька місяців до закінчення повноважень прийняла Верховна Рада VI скликання та освятив Конституційний суд, спікер ризикує перетворитись в підручного фаворита, який обиратиметься відкритим голосуванням простою більшість. В голосуванні за главу Верховної Ради вже не потрібна обов’язкова участь 300 депутатів, як це передбачалось раніше. Крім того змінена процедура відкликання спікера та його заступників. Згідно з прийнятими, але поки не підписаними Президентом поправками, глава ВР призначається і звільняється відкритим поіменним голосуванням мінімум 226 голосами. Метою «збільшення прозорості процесу» було зробити нового спікера більш підконтрольним виконавчій владі, оскільки при таємному голосуванні можливі певні сюрпризи, натоміть відкрите голосування виходячи з позиції особистих преференцій в умовах фракційної дисципліни передбачає додаткові обмеження у вільному виборі депутата.
Новації в Регламенті призвели до того, що, комуністи навряд чи погодяться лише на кандидатуру першого віце-спікера в обмін на підтримку запропонованої регіоналами креатури глави парламенту. Виходячи з ситуації, комуністи вже сьогодні можуть вимагати додаткові пости, наприклад, керівників парламентських комітетів, обіцяючи власне голосування за склад президії Ради. У цьому варіанті посаду ймовірно збереже Адам Мартинюк, альтернативи якому поки немає серед однопартійців.
Основними гравцями спікеріади в Партії регіонів називають міністра юстиції Олександра Лавриновича, главу парламентської фракції Партії регіонів Олександра Єфремова і секретаря Радбезу Андрія Клюєва. Хороші шанси на спікерство в Лавриновича як людини Президента, наділеного досвідом віце-спікера, фахового юриста. Юридична освіта дозволяла б швидко вгамовувати незгідних з трактуванням процедурних норм депутатів. Однак кандидатура Лавриновича не виступає тією компромісною фігурою в середовищі груп впливу ПР на яку погодяться Колесніков, Льовочкін та Фірташ. Єдина перевага Єфремова над Лавриновичем полягає в регіональній прив’язці. З цієї точка зору постать Єфремова ближча регіоналам. Та обидва «не донецькі», а група луганських в Партії регіонів позбавлена потужного впливу. Крім того великий парламентський досвід може зіграти з Єфремовим злий жарт, він наче влився в посаду голови парламентської фракції регіоналів, сам Янукович, здається, не готовий побачити Єфремова в іншій ролі через потребу дотримуватись певного балансу сил в партії.
Андрій Клюєв може опинитись у кріслі спікера, проте це для нього не найкращий сценарій, але правду кажучи і не найгірший. Клюєв давно прагне стати главою президентської адміністрації та розглядає РНБО як тимчасове заслання. Коли Янукович призначив Андрія Клюєва секретарем Ради національної безпеки й оборони України, позбавивши останнього однієї із ключових посад у Кабміні, здалося, що своєрідне «пониження в класі» для Клюєва зумовлене швидше не слабкою діяльністю в уряді, а насамперед прагненням зняти з нього частину функціональних обов'язків, перевівши на менш відповідальну посаду в світлі керівництва виборчим штабом біло-блакитних під час парламентських виборів. З цього погляду мотивація Януковича могла полягати в тому, що подальша політична кар’єра Клюєва залежатиме від результатів виборів для регіоналів – успішний підсумок кампанії обіцяв високу посаду. Але результат провладної партії сьогодні викликає в Клюєва суттєві хвилювання щодо власного майбутнього – це не поразка, але й не перемога, яка передвіщає кар’єрний ріст. За іронією Андрій Клюєв може опинитись в спікерському кріслі з подачі свого партійного ворога – чинного глави президентської адміністрації Сергія Льовочкіна, який не бажаючи поступатись посадою та маючи значний вплив на Президента міг би розкласти колоду карт таким чином, щоб Клюєв сів у нижче в ієрархії влади спікерське крісло або ж продовжив керувати РНБО.
Не виключений також варіант за якого спікером залишать Литвина. Він не претендуватиме на посаду Президента через кілька років, позбавлений «золотої акції» не матиме власної фракції та наділений лише кількома відданими депутатами, отже чудово справиться з відведеною регіоналами роллю підручного фаворита. Сам Литвин не особливо опиратиметься курсу Банкової, оскільки вже встиг на власній шкурі відчути вірогідність покарання за непослух, адже саме протягнуті в парламенті згадані зміни в Регламенті дозволили б звільнити Володимира Литвина з посади спікера простим голосуванням через систему «Рада» у разі його відмови підписати скандальний закон про основи державної мовної політики.
Натомість можливе призначення спікером компромісної фігури, яка спробувала б об’єднати парламент, рівновіддаленої від олігархо-партійних груп впливу. Сьогодні деякі експерти називають цим кандидатом Петра Порошенка. Зайняття Порошенком спікерської посади запобігло б його неприємній для провладної сили ролі центру притяжіння групи мажоритарників, які не є виражено лояльними до Партії регіонів чи опозиції та підтримуватимуть ситуативно як одну, так іншу сторони, зберігаючи помірний нейтралітет. За такого варіанту першим заступником спікера стає представник Партії регіонів, а заступником - комуніст. Також це означає публічну демонстрацію певної відкритості системи, але є тільки псевдоциркуляцією еліт у вищих ешелонах влади оскільки Порошенко наразі займає міністерське крісло в Кабміні. Також можливі більш нейтральні, але впливові фігури з середовища мажоритарників – скажімо Ігор Єремеєв чи Сергій Міщенко. Однак сьогодні такі кадрові варіанти виглядають майже фантастичним.
В світлі президентської кампанії, яка фактично стартувала, місце спікера є значною мірою технологічним, адже на постать глави парламенту проектуватиметься суспільне невдоволення владою, проте також значний політичний, управлінський досвід та майданчик для створення персонального партійного проекту чи участі у президентській кампанії 2020 року. В умовах сьогоднішньої політичної кон’юнктури це своєрідна роль привілейованого цапа-відбувайла.
