Івано-Франківськ. Місто, яке ми зводимо

 

 

В одному з туристичних путівників Івано-Франківськомсказано: «єдиний спосіб потрапити до міста – через міст». Не знаю, в якому столітті живе автор цієї фрази, проте мені імпонує його підхід. Що б не було написано в офіційних документах, що б не було намальовано на міських мапах, завжди є відмінність між огромами площі, зайнятої спальними районами та невеликим клаптиком землі в межиріччі двох Бистриць. Ким би не був автор, він пам’ятає цю відмінність. І, що важливіше, вірить у неї.
 
 

Івано-Франківськ настільки часто змінював свої обличчя, що зловити одне з них, сказати: «ось моє місто, я впізнаю його» і при цьому не збрехати  – дуже важко. Станиславів, Станіслав, знову Станиславів, Франківськ, Івано-Франківськ. Чотири ратуші, дві фортеці, жодної фортеці. Всього більш ніж досить, аби не знати, що залишилося віддавна, а що постало тепер. Тому, насправді, в’їхавши до спальних районів, які передують кожному місту, таки важливо пам’ятати, що потрапити до Івано-Франківська насправді можна тільки перетнувши річку. Місто ще є, воно чекає і його можна знайти.

 

Більш неоднорідного простору, здається, не існує. Неони на історичній забудові, вбиті «богдани» з прокуреними водіями і торгаші, які продають «засіб від мишей, щурів, тараканів, ошейнік од блох», подекуди вихлюпуючись за межі базару, – це якраз нормальне для кожного міста явище, воно не дивує. Крім того, неони особливо давніх закладів скоро самі вважатимуться історичною забудовою. Але, потрапивши до Івано-Франківська,годі не відчути його прагнення вічно молодитися.

 

Просто в центрі, поміж Міцкевичем та синагогою, можна побачити зірвану з площі бруківку та перекопані вулиці. Місто оновлюється. Молодшає. Дбає про інклюзивність. Руйнує своє історичне обличчя. Зневажає власну історію. Плює на пам’ять усіх корінних городян. Самі обирайте, про що це свідчить. Безперечним буде тільки те, що заразмісто безупинно змінюється – чого не робило вже дуже давно.Зміни на гірше сусідять зі змінами на краще, проте оце вперше за кілька десятиліть воно зайняте ще чимось, крім саморуйнування.

 

 

До речі, якщо походити отим Івано-Франківськом, до якого дістаєшся тільки через міст, можна випадково увірувати в радикальні ідеї здорового способу життя. Бари. Паби. Ресторани. Маленькі приватні бровареньки. Тисячі їх. Дехто каже, місто занадто маленьке, щоб у ньому було цікаво, тому воно пропонує найпоширенішу розвагу – алкоголь.

 

Місто наче створене для того, щоб увечері хотілось випити. Алкоголь руйнує українську націю зсередини. Так кажуть, але нічого не змінюється, бо франківчани ревно бережуть свою можливість культурно пити. Туристів значно менше, ніж у Львові, та й то більшість дорогою до Карпат, проте ресторанний бізнес у нашому місті за багатством дає фору і Львову, і столиці. Без вихвалянь. Як і без розуміння, навіщо його стільки. Втім, більшість клієнтів – свої ж.

 

На те ми й маленьке місто, щоби все було дешево. Дуже часто ресторани чи паби розташовані в історичних будівлях, подеколи навіть тримають історичний антураж,– це взагалі бінґо в сенсі приваблення публіки. Ресторан в австро-угорському або в тогочасному місцевому стилі – це модно. Люблю ходити туди у своїй футболці з Францом-Йосипом. Мені не соромно, тому що мало хто впізнає Франца-Йосипа. Пам’ятник йому стоїть на одній із центральних площ.

 

Коли ходиш Івано-Франківськом, а надто вперше, хочеться зупинятись і запитувати «А хто це в нас такий маленький?» Кияни люблять хвалити місто за компактність: усе близько, всього багато, як на такій маленькій території всього може бути так багато? Тому що Івано-Франківськ у нас такий маленький. По-перше, за розмірами. Тому що тривалий час фортеця зобов’язувала, діватись від неї було нікуди. А потім усі звикли.

 

 

У певному сенсі нам не пощастило. Місто молоде, і до Львова з його середньовічним походженням шапкою не докинеш. Тут немає глибокодрімучої історичності, яку пропонує львівське середмістя. Тут немає разючої поліфонії та вавилону народів, які населяли Чернівці. Спогади про тутешніх євреїв та вірменів майже стерлися з карти. Івано-Франківськ: judenfreiз 1943. Івано-Франківськ давно вже відданий на поталу українцям. І це помітно.

 

А ще ми стоїмо на півдорозі. На півдорозі з Лемберґа на Чернівці, як співають «Кораллі», на півдорозі з решти України до Карпат, багато для кого це ніби лісничівка, у якій ночуєш перед завтрішнім сходженням на вершину.  Навіть для тутешніх мешканців Івано-Франківськ часто є перевалочним пунктом, трампліном до університетів Бидґощі, Білостока та Ряшева.

 

Із цим наче давно змирилися, проте місто намагається чимось зачепити новоприбулих, якщо не змусити їх жахливим транспортним сполученням – то принаймні вблагати доброю внутрішньою інфраструктурою. Зачепити. Привернути. Заякорити. Десь тут, гадаю, народилася ідея фестивалю «Порто-Франко» й  парадоксальна концепція Франківська як портового міста. Тим часом десь у трюмах морфологічного корпусу ІФНМУ лежить покійний Юзеф Потоцький, скоріш за все, давно розібраний на шматки. Охочих шукати його – немає і ніколи не буде. Деякі речі назад повернути не можна. Щастя бодай, що в костелі, який за СРСР обладнали під автовокзал, нині базується мистецький музей. Ні, це не відновлення історичної справедливості. Це хаотичний і плутаний рух уперед. Наш особливий спосіб ходити.

 

 

Так само, як і з усім. Ми так багато разів губили себе, що тепер довго не можемо знайти. Людей, для яких пам’ять міста триває adurbecondita, майже немає.Можливо, їх і зовсім немає. Для людського розуму реальногоміста не існує – існує лише час, коли воно було таким, як належить. Протенасправді воно досі є, в різних формах воно ніколи не припинялося, незалежно від того, було нам тут комфортно, чи ні, а мені чомусь хочеться вважати, що до кінця його сучасних самопошуків зосталося не так і багато часу. Хоча ми досі не навчилися не ламати старого, будуючи нове.

 

Часто ламаємо, навіть дуже. А зламавши – з усіх сил вдаємо невинних, щоб хазяї нічого не запідозрили. Щоправда, забуваємо при цьому важливу річ: ми самі вже двадцять шість років як хазяї цього міста. Але поводимось так, ніби нас покликали тільки стіни поштукатурити. Подеколи боїмося навіть зайвий раз глянути на те, що змінилося за період нашої ментальної відсутності вдома. Найкраще про це сказала одна літня лікарка, котра поміж роботою впівголоса бурчала, що місто порожнє і порожніє. «Оно молодь хоче виїздити, і де би я їх не розуміла? Шо тут робити, як ту нічого нема, ні піти куди на вечір, ні для молоді нічого цікавого». Усний перелік тільки мені відомих подій на цьому тижні зайняв би хвилин десять, якщо не більше. Я обмежився просто згадкою про літературний фестиваль. «Ого! То люди щось роблять, ти глянь,– нарешті сказала пані докторка. – Виходить, пора вилазити з мушлі».Так. Пора.

 

Остап Українець


06.11.2017 Остап Українець 6014 0
Коментарі (0)

17.07.2025
Катерина Гришко

Родичі пробачили хлопцю, знаючи про «своєрідний характер» загиблої і його нелегке дитинство, і просили в суді застосувати менш суворе покарання.  

2428
13.07.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки, яким був Руслан Галько — у повсякденному житті, в родинному колі та на фронті.

19543
09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1749
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1223 1
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2270
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3876

Я відкладаю роботу над перекладом книги. Виходжу з кабінету, де практикував Вольфганг Льох, засновник психоаналітичного об'єднання... Спускаюся повз книжковий магазин, де збиралися тюбінгенські філософи, і де Ернст Блох шукав світлі сторони соціалізму. Повертаю ліворуч і натрапляю на інший книжковий магазин, де працював і писав Герман Гессе...

141

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

2012

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

699

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1313
13.07.2025

Першими жнива на Прикарпатті почали хлібороби Покуття.

382
10.07.2025

У сучасному ритмі життя готувати "здорову вечерю з трьох страв" щодня — радше мрія, ніж реальність. Але це не означає, що збалансоване харчування — лише для тих, хто має багато часу. Навпаки: з правильним підходом можна харчуватися повноцінно, навіть маючи 15–20 хвилин на день.  

909
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24405
15.07.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

640
11.07.2025

П'ятого серпня цього року в часі прощі з нагоди вшанування чудотворної ікони Гошівської Богородиці відбудеться презентація нової ікони тифлографічно-акустичного типу «Богородиця з Гошева».  

613
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

750
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1644
11.07.2025

Історія занепаду пам’ятки архітектури та боротьба за його повернення громаді.

8055
15.07.2025

У понеділок, 14 липня, генсек НАТО Марк Рютте під час зустрічі із президентом США Дональдом Трампом у Білому домі нагадав президенту США, кого Росія відправила керівником делегації на переговори до Стамбула.

494
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

783
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

2058 4
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

740