Гра є одною з найдавніших форм перечікування світу. Граються тварини і люди. Останні перетворюють гру на окремий світ. В дитинстві люди бавляться м’ячиками і дзиґами, тягають за хвости безневинних звіряток, а у дорослому віці, окрім більярду і преферансу, їх приваблюють різноманітні владні змагання: іноді це політика, а іноді те, що тепер називають «іграми визнання» та «іграми класифікацій». Останні – найспокусливіші. Той, чий спосіб назвати, перелічити, впорядкувати, класифікувати, ввести в каталоги і словники навколишнє визнається іншими людьми (а згодом – навіть всіма людьми, людством), автоматично стає переможцем світу. Якогось галузевого «малого світу», або ж світу взагалі. Так, всім відома таблиця Менделєєва стала абсолютною перемогою Менделеєєва над світом хімії, Лінней і Дарвін царюють у світі зоології, а у світі економіки та фінансів «богами-класифікаторами» стали Сміт і Рікардо.
На приземлено-побутовому рівні подібні ігри відбуваються чи не щоденно. Вправна пліткарка, яка змогла переконати більшість сусідів у тому, «що отой, з чотирнадцятої квартири – пияк, а ота з вісімнадцятої – курва остатня» теж стає «малою богинею-класифікаторкою» свого під’їзду. Свого дрібного дев’ятиповерхового «світу». Діти, що народяться у цьому під’їзді й через півстоліття твердо будуть «знати», що «у вісімнадцятій був притон». Навіть, якщо там насправді була монастирська «гостинка» для побожних прочан.
Накинути свій перелік (а через нього і своє бачення) на різноманітність життя – що може бути переконливішим? Що може бути, врешті-решт, переможнішим та самодостатнішим? Адже немає влади більшої за владу того, хто спромігся дати «потенційно підвладному» ім’я та зміг призначити того «потенційно підвладного» на певне місце (тіпа: «Сідєть тіха, б.., щітать сєбя сволоччю!»). Хто не вірить, нехай спробує змінити той «образ», який «припаяли» йому у добрі старі часи добрі старі знайомі. Такі собі скромні «малі боги» побутових класифікаційних практик.
Ці ігри особливі ще й тим, що в них «менше» часто-густо грається з «більшим». Люди – істоти нахабні. Від земних «класифікаційних ігор» вони перестрибують до називання та впорядкування небесних об’єктів. Півтора місяці тому відбулася чергова така «гра із небом». На Генеральній Асамблеї Міжнародного Асторономічного Союзу було прийнято історичне рішення: тепер високе й поважне звання «планета» присвоюється не будь-чому пацаватому. Тепер воно надається небесному об’єктові не тільки залежно від розмірів і типу орбіти, але й з урахуванням його фізичних характеристик та видатної ролі в еволюції Сонячної системи. Не так просто тепер стати планетою. Більше того, з нещасного небесного тіла, яке асторономи називають «подвійна система Плутон-Харон» звання «планета» було зняте. Планет у Сонячній системі тепер стало вісім. Астрологи в обломі і терміново виправляють гороскопи тим невдахам, в натальних картах котрих Плутон позначено як «долеутворюючу планету».
Певно для того, щоби не образити великі (але недостатньо «рольові») небесні тіла, добра й творчо налаштована Генасамблея МАС збагатила астрономічну класифікацію цілим класом об’єктів – «карликовими планетами» (dwarf planets). Окрім «розжалуваного» Плутона-Харона та загадкової Еріди (UB313), в перелік «карликових» попала Церера – кругленька планетка діаметром 975х910 кілометрів, що з волі Божої льотає десь між Марсом і Юпітером.
Історія класифікування Церери сама по собі є анекдотичною. Знайдена астрономами в перший день ХІХ століття – 1 січня 1801 року – Церера була визначена п’ятою планетою Сонячної системи. Але через 50 років, після відкриття так званого «поясу астероїдів», тодішні класифікатори знизили її престиж до ранґу астероїда. Щоправда, зберігаючи за нею №1. Як за розмірами, так і за часом нанесення на зоряні карти. І ось тепер, через півтора століття, відбулася чергова гра в небесні класифікації і Церері повернули статус планети. Але вже з добавкою «карликова». Чи відомі всі ці пертрубації гіпотетичним церерянам? Шось я, вуйку, си сумніваю...
Але двоногим нахабам навіть небесні тіла – не межа. Вони класифікують все. Нещодавно у черговому підручнику з релігієзавства бачив шедевр «класифікаційної гри» - таблицю богів. В ній впорядковано «основних» богів за ознаками єдності, множинності, стихійності та способу виникнення. Я роздивляюся цю таблицю. Я уявляю лабораторну мишу, яка сидить – разом із тисячами таких самих мишок - у клітці однієї з численних дослідних кімнат наукового інституту. Ніч. Миша грає «у класифікації». Вона завзято складає таблицю керівного складу інституту. Директор, заступники, завідуючі лабораторіями... Миша захоплена грою. Вона не здогадується, що ранком молода лаборантка витягне її за хвіст із клітки, покладе на мармуровий стіл і вийме з неї мозок. Разом із мишачою таблицею мишачих богів, яка у тому мишачому мозку стихійно замешкала.
