Володимиру Черемихіну з Городенківщини 24 роки. 2013 року, одразу після навчання у Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича, його призвали до лав Збройних сил України.
Та після закінчення строкової служби, хлопець підписав контракт і поїхав боронити місто Дебальцеве в складі 101-ї бригади охорони Генштабу, пише Фіртка.
Володимир Черемихін розповідає, що пішов служити контрактником, бо не хотів сидіти склавши руки в той час, коли на сході гинули наші вояки. Тим більше, за плечима вже була служба в ЗСУ, тож що таке війна, хлопець знав не з книжок і не з Інтернету, та зброю в руках тримати вмів.
«Мені просто було прикро, що більшість хлопців мого віку, які реально мають можливість, мають сили, щоб долучитися до визволення нашої країни, сидять склавши руки і нарікають на владу, – каже хлопець. – Я просто не хотів бути одним з них. Краще загину в спробах щось змінити, ніж просто говоритиму, як усе погано. Звичайно, я розумію, що одна людина не може змінювати державу, але намагатися потрібно завжди».
У Дебальцеве Володимир Черемихін приїхав 1 листопада 2014 року, та пробув там чотири місяці. Разом із своїми побратимами хлопець пережив справжнє пекло, адже вони перебували під постійними обстрілами. Після початку режиму припинення вогню, стріляти стали більше. Стріляли з важкого озброєння, установки залпового вогню, артилерії.Крім снарядів, які постійно літали над головами, воякам докучав холод та бракувало питної води.
«Я не шкодую, що пішов служити, бо це мій обов’язок, – каже Володимир. – Але обурює байдуже ставлення держави до наших військових. Нам в основному допомагали волонтери . Я скажу, що волонтерам нашим треба поставити пам’ятник. Це відважні люди. Особливо ті, хто приїжджає з допомогою на передову. Честь їм і хвала. Бо якби не волонтери, нам би прийшлося дуже туго. Привозили матеріальну допомогу, харчі, форму, ще якусь амуніцію... Також аптечки привозили. Дитячі малюнки були. Моральна підтримка дуже велика, і ми її відчували».
Виходили з Дебальцевого військові посеред ночі. Десь о півночі 19 лютого 2015 року поступив наказ збиратися. Похапцем склали найнеобхідніше, погрузилися в БТР і почали відхід. Володимир розповідає, що «зеленого коридору», який обіцяло керівництво, не було тож довелося відступати під ворожими обстрілами. Відходили вони приблизно вісім годин. О дев’ятій ранку були вже в Артемівську, де почали приходити до себе.
Після повернення з війни Володимир Черемихін прийняв рішення взяти участь у місцевих виборах, які відбудуться 25 жовтня. Свій намір йти політику він мотивує бажанням докорінно змінити владу. Адже поки вояки сидять в окопах – чиновники «набивають собі кишені».
«Як на мене, війна закінчиться ще не скоро, – каже боєць. – Це не тільки боротьба із зовнішнім агресором, а й з внутрішнім окупантом. Мине не один десяток років, доки вся ця ситуація зміниться докорінно. Але наразі необхідно щось змінювати. Хоча б будувати фундамент для конкретних змін у майбутньому».
Оскільки самовисуванцем нинішній Закон не дозволяє балотуватися в депутати облради, Володимир Черемихін вирішив іти в команді політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП». Він переконаний, що тут згуртовані справжні патріоти, які готові змінювати державу.
«Моя участь в політичному житті краю є логічним продовженням того, що я пішов воювати, – зазначає Володимир. – Ми не можемо і не маємо права зупинятися на півдорозі до перемоги. Якщо зараз зупинимось і почнемо займатися кожен своїм, то наша боротьба не буде закінченою. Тим більше і війна продовжується, а область, як і країна, потребує реальних змін. І ми своєю командою Прикарпаттю плече підставимо».
Варто зазначити, що команда політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» в основному сформована з нових облич, які ніколи не були при владі. В УКРОП увійшли волонтери, громадські активісти, майданівці та просто патріоти своєї держави.
«Якби кожен з нас йшов поодинці, ми були б слабкими. А ми йдемо командою, в тому наша сила, – переконаний боєць. – Кожен з нас є непоганим фахівцем і добре розуміється у своїй сфері. А разом ми здатні вирішувати досить багато питань життєдіяльності області».
На сьогоднішній день, основна ціль, яку перед собою ставить Володимир – допомога українським військовим. За його словами, нинішня влада зовсім не знає, чого потребує боєць, повертаючись з фронту.
Тим паче, в Україні склалася абсурдна ситуація: добровольці, які захищають українські кордони, самі залишаються абсолютно незахищеними. Коли їм усіма силами допомагає суспільство, держава наче спостерігає з боку. Ці люди йдуть на реальну війну, отримують поранення, а іноді – йдуть назавжди... А навіть якщо й повернувшись додому покаліченими, вже на мирній території, вони змушені воювати ще й за статус учасника АТО.
На переконання бійця, будучи депутатом обласної ради, він матиме більше важелів впливу на місцевих чиновників: “Органам державної влади варто докладати більших зусиль для вирішення наявних проблем, зокрема щодо інформування населення про механізм використання соціальних пільг, на які вони мають право”, - резюмує боєць.